Тигролови - Багряный Иван Павлович (читать книги онлайн полностью .txt) 📗
Наталка стояла, тримала за нашийник Заливая, що поривався вперед, і подавала знаки. Миттю зійшлися до неї. Наталка показувала пальцем на дві смуги на снігу.
– Аж дві!…
Сліди… Дві кішки пройшли глибоким снігом. Старий Сірко пильно обдивлявся.
– Стара і друголіток. Уранішні. Тихо йшли… Не голодні… Десь на лігво…
Це все пошепки сказав.
Нічого собі - аж дві кішки зразу! А собаки!… Григорій здивувався, побачивши, як вони відмінилися. Нюхали слід, і шерсть на них стала дуба на спинах. Поривались вперед, натягали повідки, але не рвались шалено, - зацитькувані, поглядали на людей запитливо. Вишколені.
Власне, по собаках Григорій побачив, що натрапили на тигрів. Заливай тремтів від нападу люті, аж Наталка тримала його за нашийник, не покладаючись на повідок, а він хрипів, не маючи права заревти вголос.
– Головне, розпарувати їх вдало. - Старий Сірко зняв шапку, перехрестився. - Дай же, Боже!… Тоді міцно нацупив її.
– Ну, дітки! Дивіться ж!
Вмить повідмотували вірьовки і налаштували їх зручно, почіпляли на шию. Кожен дослав набій в набій ник рушниці і знову закинув її за плече, щоб руки були вільні. А дід до Григорія:
– Дивися ж. Як я крикну і почну стріляти, стріляй вгору, куди попало, заправляй і знову стріляй, і галасуй а тоді рушницю за плечі - і гони щосили слідом за мною. І не оглядайся!
І так, тримаючи собак на повідках - Рушай у батька. Нерпа в Грицька і Заливай у Наталки - пішли тими слідами. Попереду старий Сірко, за ним Григорій, тоді Грицько, а тоді Наталка. Вона тримала вінчестер на руці весь час пильно поглядала на боки, іноді оберталась. Її функція вже почалась. Бо кішка та - зрадлива твар, особливо ж як стара з молодим - мати. Вона може бути тут близько і вже, може, вживав проти своїх ворогів заходів.
Сліди то йшли поруч, то перехрещувались петлями. Крутились по непрохідних хащах, по такій гущавині, що, звичайно, туди мисливець не залазить. В особливо небезпечних місцях старий обходив забіч, весь час не спускаючи з ока слідів і перемацуючи очима кожний непевний закуток, купи вітролому, каміння. Обминали, виходили з іншого боку, натрапляли на слід і йшли далі.
Григорій мобілізував всі свої мисливські здібності, а найперше зір. Аж у скивицях боліло, так він напружував очі, стежачи за Сірком і за всім навколишнім.
Минали години… Так вони проходили кілометр за кілометром, - переходили розпадки, становики, паді і непрохідні хащі. А сліди йшли собі, навертаючи все на південь, - ось, зараз, тут…
Але не було тут. Далі. Далі.
Так вони йшли до півдня і навіть не обідали. В однім місці тигри тупцяли під деревом. Сірко оглянув пильно все. А Наталка:
– Ось, гляньте вгору!
Вгорі, метрів на три від землі, між розсохами дуба, з-між двох товстих колод стирчав розкішний чорний хвіст. Соболь! Отак! Хто ж то ставив? І хоч соболя заборонено здобувати, та раз уже впіймався, - взяли. Тут Гриць-ко впізнав, що це ж їхня плашка, що вони з Григорієм ставили на колонка. І затіска їхня. “Вліз дурний в не своє. А кішки - ти скажи, які обережні! Постояли, а не наважилися взяти: почули, що тут була, хоч і давно, людина”.
Гриць запхав соболя в торбу: “Не кидати ж дві тисячі: п'ятсот загибати. Прийме база за камчатського”.
У другім місці тигри лежали. Видно на снігу під деревом два лігва поруч. Старий Сірко зупинився коло них. Помацав сніг. Подумав, оглянув усе навколо, знизав плечима. Недавно, але… Невже сполохані? Так наче встали не від сполоху…
Пройшли ще трохи. Ага. На снігу кілька вепрячих слідів. Пішли вистрибом. Тигрячі сліди теж розгонисте - полюють.
Так у надзвичайному постійному напруженні та хвилюванні, забувши й про їжу, тропили, тобто стежили, вони кішок до смерку. Як починало вже сутеніти, сліди довели їх до якоїсь річки.
– Даубіхе! - сказав старий, як кондуктор, оголошуючи чергову станцію.
Тигри тут постояли на низькому березі, подивились, либонь, на заметену снігом річку, пописану посередині полозками і, занепокоєні підозрілим тим писанням, а може, й дух кінський чи людський вхопивши, - повернули круто нагору. Вепрячі ж сліди подались просто упоперек, через річку.
– Стій! - сказав старий Сірко. - Ніч надходить. А проти ночі кішок не стежать.
В цім місці річка, що текла взагалі, крутячись та петляючи межи становиками, як і всі тутешні річки, робила круте коліно. Старий подивився, ще раз прикинув і вирішив тут ставати табором. Вмить напнули намет, розгрібши сніг, нарубали хмизу, наносили ялинкового та смерекового гілля. Звалили сухостій і, порубавши його на дрова, розклали вогнище. Хотілось їсти та ще більше хотілось пити. Двічі кип'ятили чай. їжі не варили, а просто їли пироги й морожене сире м'ясо - “струганину”. Передусім випили спирту, а тоді стругали мясо ножем - кожен своїм (від цього й “струганина”) і, вмочивши стружку в сіль, так їли.
Після вечері Грицько оббілував соболя, що за той час, поки вечеряли, встиг розморозитись.
– Ну, як, батьку? - підняв шкірку, милуючись.
Батько, фахівець у хутрині, взяв у руку, труснув, прицмокнув:
– Гарний! - І удаючи інспектора бази, додав: - Сорт перший, висока підголовка, темний, комірний. Без дефекту. Лунка стандартна… За це - дві тисячі штрафу або шість місяців тюрми!… Але оскільки він сам винен, що поліз туди, де його не прохано, то ми його здамо за камчатського або за сахалінського - там дозволено полювати на нього.
А соболь, дійсно, був гарний. Зверху переливався сизо-синім відтінком воронового пера. Роздмухати чорнуд ость - голубіє пух. “Голубуватий”. А хвіст!… Грицько приміряв пишного соболя до ковніру сестpi - чи до лиця. Та:
– О! Оце тобі, дитино, як піймаєш кішку.
– Ай правда! - посміхнувся Сірко. - Правда! Хапани бурундуки носять, а ми вже соболя як-небудь… Та треба ж іще здобути якого.
Наталка тільки очима мерехкотіла, задоволена. Що то жінка! У вічнім, іноді навіть підсвідомім прагненні бувши гарною й так, бути ще ліпшою - жінка всюди вірна собі.
Грицько повісив соболя в намет - хай висить.
– А ми ще десь здобудемо, щоб не один. Грець їх бери з їхніми законами!
Рано-рано, тільки-но розвиднилось, рушили. Покинули так намет і все, що було в нім і коло нього, - всі зайві речі лишили тут. Взяли з собою лише сірники, трохи їжі, боклажку з спиртом та своє мисливське встаткування. За розрахунком старого, вони сьогодні мали догнати і згребати тих кішок. Ще до вечора, як Бог дасть. А ні, то завтра.
