Затемнення - Майер Стефани Морган (книга жизни TXT) 📗
Він довго похмуро дивився вдалечінь, а потім раптом посміхнувся до мене, прокидаючись від своїх думок.
— Цілком можливо. Але, хай там що, доки ми не знаємо напевно, ми повинні бути готові до будь-чого. Ти дуже прониклива сьогодні, — додав він. — Це вражає.
Я зітхнула.
— Може, то просто на мене діє це місце. Воно примушує мене відчувати, наче Вікторія десь поряд… наче вона мене зараз бачить.
М’язи на його обличчі напружились від того, що я сказала.
— Вона ніколи не зашкодить тобі, Белло, — промовив він.
Незважаючи на власні слова, він ретельно оглядав навколишні темні дерева. Доки він вивчав місцевість, дивний вираз промайнув по його обличчю. Губи трохи розтулились, оголюючи зуби, а очі засвітилися дивним світлом — диким, шаленим, повним надії.
— Ох, скільки б я віддав за те, щоб вона була десь поряд, — прошепотів він. — Вікторія, або хто завгодно, хто хоче завдати тобі шкоди. Хотів би я мати шанс припинити це самотужки! Покінчити з цим власноруч!
Я здригнулась від несамовитої люті, що забриніла в його голосі, і стиснула його пальці дужче, — якби ж я була такою сильною, щоб спромогтися поєднати наші руки назавжди! Ми вже майже підійшли до Калленів, і я одразу ж помітила, що Аліса видається не такою піднесеною, як інші. Вона стояла трохи осторонь і дивилась, як Джаспер випростує руки, ніби розминається перед гімнастикою. Її губи були невдоволено надуті.
— З Алісою щось негаразд? — прошепотіла я.
Едвард знов посміхнувся сам до себе.
— Вовкулаки вже в дорозі, тож вона не може передбачити, щo найближчим часом трапиться. Їй некомфортно почуватися сліпою.
І хоч Аліса стояла далі за всіх, вона почула низький голос Едварда. Вона підвела на нього очі й показала язика. Він знову засміявся.
— Привіт, Едварде, — привітався Еммет. — Привіт, Белло. Він збирається дозволити й тобі попрактикуватися?
Едвард пробуркотів до брата:
— Будь ласка, Еммете, не подавай їй такої ідеї.
— Коли прибудуть наші гості? — Карлайл звернувся до Едварда.
Едвард ненадовго сконцентрувався, а потім зітхнув.
— За півтори хвилини. Але я мушу дещо пояснити. Вони не довіряють нам настільки, щоб з’явитися у людських подобах.
Карлайл кивнув.
— Так, для них це важко. Я вдячний, що вони взагалі прийдуть.
Я витріщилась на Едварда розширеними очима.
— Вони ідуть сюди у подобі вовків?
Він кивнув, нашорошений моєю реакцією. Я ковтнула, згадуючи обидва рази, коли бачила Джейкоба вовком: перший раз на галявині з Лораном, а вдруге на лісовій стежці, коли Пол розлютився на мене… Обидва спогади були жахливими.
В очах Едварда з’явилось якесь дивне мерехтіння, ніби йому щось спало на думку, щось не цілком неприємне. Він швидко повернувся до Карлайла та інших, перш ніж я змогла побачити більше.
— Приготуйтесь — вони щось від нас приховали.
— Що ти маєш на увазі? — запитала Аліса.
— Ш-ш-ш, — застеріг він і поза її спиною пильно втупився в темряву.
Імпровізоване коло Калленів раптом розширилось і перетворилось на лінію, попереду стояли Джаспер та Еммет. По тому, як Едвард нахилився вперед, хоч і не відійшов од мене, я збагнула, що він волів би бути поряд із ними. Я міцніше стиснула його руку.
Я вдивлялась у ліс і не бачила нічого.
— Чорт забирай, — тихо вилаявся Еммет собі під ніс. — Ви коли-небудь бачили щось подібне?
Есме та Розалія обмінялись здивованими поглядами.
— Що таке? — прошепотіла я так спокійно, як могла. — Я нічого не бачу.
— Зграя збільшилась, — шепнув Едвард мені на вухо.
Хіба я не розповідала йому, що до зграї приєднався Квіл? напружено силкувалась розгледіти в темряві шістьох вовків. Врешті-решт щось блимнуло в чорноті — то були вовчі очі, значно вище, ніж мали бути. Я вже й забула, які вовкулаки високі. Наче коні, тільки з міцними м’язами і хутром, а їхні зуби, гострі як ножі, неможливо не помітити. Але я бачила тільки очі. І я пильно вдивлялась і вдивлялась, і раптом мені спало на думку, що на нас суне більш ніж шість пар очей. Одна, дві, три… Я швидко порахувала про себе пари очей. Двічі.
Їх було десятеро.
— Чарівно, — прошепотів Едвард майже беззвучно.
Карлайл зробив повільний, виважений крок уперед. Це був бережний рух, що мав відновити довіру.
— Ласкаво просимо, — привітав він невидимих вовкулак.
— Дякуємо, — відповів Едвард дивним рівним голосом, і я одразу ж втямила, що це подумки каже Сем, а Едвард озвучує. Я подивилася в очі, що були в самому центрі лінії, вище за інших. Було неможливо вирізнити статуру великого чорного вовка з темряви. Едвард заговорив знову тим самим беземоційним голосом, що належав Сему:
— Ми дивитимемось і слухатимемо, нічого більше. Це все, що ми можемо собі дозволити, щоб не втратити самовладання.
— Це більш ніж достатньо, — відповів Карлайл. — Мій син Джаспер, — він указав рукою туди, де стояв Джаспер, напружений та зосереджений, — має досвід у цій галузі. Він розкаже нам, як б’ються перволітки і як їм можна завдати удару. Я впевнений, ви зможете додати цю інформацію до вашого власного стилю полювання.
— Вони відрізняються від вас? — запитав Едвард за Сема.
Карлайл кивнув.
— Вони всі зовсім юні — кілька місяців після перетворення. Якщо можна так висловитись, ще зовсім діти. Вони не мають ані майстерності, ані стратегії; все, що в них є, — брутальна сила. На сьогодні їхня кількість — двадцять осіб. Десять — для нас, десять — для вас, це не повинно бути складно. Їхня кількість може зменшитись. Перволітки нерідко б’ються між собою.
Примарною лінією вовків прокотилось гуркотіння — низький гортанний звук, що нібито висловлював ентузіазм.
— Якщо необхідно, ми готові взяти на себе більше, ніж нам призначено, — переклав Едвард уже не таким байдужим голосом.
Карлайл усміхнувся.
— Подивимось, як карта ляже.
— Ви знаєте, коли і звідки вони прийдуть?
— Вони спустяться з гір за чотири дні, ближче до полудня. Коли вони наближатимуться, Аліса допоможе нам перехопити їх на підході.
— Дякую за інформацію. Ми пильнуватимемо.
Зітхнувши, вовк опустився на землю і завмер.
Рівно на два удари серця стало тихо, а потім Джаспер зробив крок у порожній простір між вурдалаками та вовкулаками. Його було добре видно, його шкіра вирізнялася в темряві так само яскраво, як і очі вовків. Джаспер кинув на Едварда сторожкий погляд, той кивнув, і Джаспер повернувся спиною до вовкулак. Він зітхнув, було очевидно, що почувається він зовсім не затишно.
— Карлайл має рацію, — Джаспер звертався тільки до нас. Здавалось, що він намагається ігнорувати слухачів позаду нього. — Вони б’ються, наче діти. Ось дві найважливіші речі, які ви повинні запам’ятати. Перша — не дозволяйте їм оповити руки навколо вас, і друга — не демонструйте їм свого бажання миттєво їх убити. До цього вони будуть готові. Що довше ви наступатимете на них з різних боків, продовжуючи двобій, то більше вони будуть спантеличені, то менш ефективно вони реагуватимуть на атаки. Еммете?
Еммет вийшов із шереги, широко посміхаючись.
Джаспер повернувся до північного краю відкритого простору між ворогами-спільниками. Він махнув рукою Емметові.
— Гаразд, Еммет — перший. Він найкращий взірець того, як атакують перволітки.
Очі Еммета звузились.
— Я спробую нічого тобі не зламати, — пробуркотів він.
Джаспер вишкірився.
— Я мав на увазі, що Еммет покладається здебільшого на свою силу. Він атакує прямо та відкрито. Перволітки тим паче не застосовуватимуть складної стратегії. Еммете, просто спробуй мене вбити.
Джаспер зробив іще кілька кроків назад, його тіло напружилось.
— Гаразд, Еммете, спробуй мене спіймати.
Джаспера більше не було видно, він, ніби хмарка, вислизнув з обіймів Еммета, який намагався його схопити, рикаючи як ведмідь. Еммет був також надзвичайно швидким, але не настільки, як Джаспер. Здавалося, що постать Джаспера — це не більш ніж безтілесний привид, і щоразу, коли великі руки Еммета простягались до Джаспера, вони хапали лише повітря. Поряд зі мною зосереджено нахилився вперед Едвард, він уважно спостерігав за двобоєм. Потім Еммет на мить завмер. Джаспер схопив його ззаду, зуби застигли в дюймі від Емметового горла.
