Затемнення - Майер Стефани Морган (книга жизни TXT) 📗
Сумніви змінились на впевненість. Вечірка закінчилась відчуттям справжнього свята.
Але не для мене.
Зовсім кепсько, просто жахливо, що Каллени битимуться за мене. Я не могла цього дозволити. Я відчувала, що це більше, ніж я можу витримати.
Тільки Джейкоба мені тут бракувало! І його дурнуватих нетерплячих братів, більшість із яких були навіть молодшими за мене. Вони лише діти-переростки, які мають забагато м’язів як на їхній вік, які нетерпляче чекають цієї битви, наче це пікнік на березі моря. Я не можу і їх також наражати на небезпеку. Я відчувала, що мої нерви напнуті до межі. І не знала, як довго ще зможу стримувати себе, боротися з бажанням щосили заволати. Щоб тримати свій голос під контролем, я прошепотіла:
— Ти ж візьмеш мене з собою сьогодні вночі?
— Белло, ти виснажена.
— Ти гадаєш, що я зможу заснути?
Він насупив брови.
— Це експеримент. Я не впевнений, що ми справді зможемо… домовитись. Я не хочу, щоб ти опинилася в епіцентрі.
Наче це пояснення повинно було відбити в мене охоту піти на зустріч.
— Якщо ти не хочеш брати мене з собою, тоді я зателефоную Джейкобу.
Едвардові очі звузились. Це був удар нижче пояса, і я це знала. Але не могла дозволити йому залишити мене осторонь.
Він не відповів. Ми вже дісталися будинку Чарлі. На ґанку світив ліхтар.
— Побачимось нагорі, — пробубоніла я.
Тихенько навшпиньках пройшла коридором. Чарлі заснув просто у вітальні, на софі, що була замала для його габаритів. Він хропів так гучно, що навіть звук бензопили навряд його збудив би.
Я енергійно потрясла його за плече.
— Тату! Чарлі!
Не розплющуючи очей, він щось пробуркотів.
— Я вже вдома. Ти пошкодиш спину, якщо так спатимеш. Вставай, час перелягти в ліжко.
Мені довелось потрясти його ще кілька разів, очей він так і не розплющив, але я домоглася, щоб від підвівся з софи. Я допомогла Чарлі дістатися ліжка, і він, не роздягаючись, завалився зверху на простирадла і знов захропів.
Не було схоже, щоб він збирався найближчим часом мене шукати.
Доки я вмивалась і перевдягалась у джинси та фланелеву сорочку, Едвард чекав мене в кімнаті. Він жалібно дивився на мене, сидячи на кріслі-гойдалці, поки я вішала в шафу одяг, що дала мені Аліса.
— Ходи сюди, — промовила я, беручи його за руку і тягнучи до ліжка.
Я вклала його на білизну, а потім скрутилась калачиком у нього на грудях. Можливо, він мав рацію, і я просто засну від утоми. Але я не дозволю йому зникнути без мене. Він закутав мене в ковдру, а потім пригорнув міцніше.
— Будь ласка, розслабся.
— Гаразд.
— Наш план повинен спрацювати, Белло, я відчуваю.
Я зціпила зуби.
Едвард досі випромінював упевненість і спокій. Ніхто, крім мене, не непокоївся через те, що Джейкоб та його друзі можуть постраждати. Навіть Джейкоб та його друзі. Особливо вони.
Едварду здалось, що я майже заспокоїлась.
— Послухай мене, Белло. Це буде просто. Ми заскочимо перволітків зненацька. Вони навіть не можуть собі уявити, так само, як і ти колись, що вовкулаки взагалі існують. У спогадах Джаспера я бачив, як вони діють у групі. Я справді вважаю, що особливості мисливської техніки вовкулак спрацюють проти тих вурдалаків бездоганно. А потім, коли вони будуть розгублені й розбиті, ми легко з ними впораємось. І дехто може спокійно пересидіти вдома, — піддражнив він.
— Дурниці, — невиразно пробуркотіла я йому в груди.
— Ш-ш-ш, — він погладив мою щоку. — Ось побачиш. А зараз не хвилюйся.
Він почав наспівувати колискову, але цього разу мене вона не заспокоїла.
Люди — власне кажучи, вампіри та вовкулаки, але все ж таки люди — збирались наразити себе на небезпеку. Через мене. Знову. Як би я хотіла, щоб моя зла доля цілилась трохи ретельніше! Я хотіла заверещати в порожнє небо: вам потрібна я — я тут! Лише я і більше ніхто!
Я спробувала поміркувати про те, як мені це зробити, як націлити власне безталання на себе. Це буде нелегко. Доведеться терпляче чекати свого часу…
Я не заснула. Час промайнув на диво швидко, але я досі була пильна та насторожена, коли Едвард звівся, і ми водночас сіли.
— Ти впевнена, що не хочеш залишитись і поспати?
Я кисло поглянула на нього.
Він зітхнув, згріб мене в оберемок і вистрибнув із вікна.
Він швидко біг крізь темний тихий ліс, я сиділа в нього на спині й у кожному його русі відчувала піднесений настрій. Едвард біг так, як бігав, коли ми були лише вдвох, просто задля розваги, просто щоб відчувати, як вітер грається з його волоссям. Така прогулянка у менш тривожні часи зробила б мене щасливою.
Коли ми досягли великої відкритої галявини, родина Калленів уже зібралась; усі вони були розслаблені, теревенили про щось буденне. Час від часу було чутно, як луною розкочується вибуховий сміх Еммета. Едвард поставив мене на землю, і ми, взявшись за руки, попрямували до них. Було темно, місяць сховався за хмари, тому я не одразу зрозуміла, що ми зараз — на бейсбольному полі. Це було те саме місце, де понад рік тому мій перший чудовий безтурботний вечір із Калленами перервали Джеймс та його клан. Було дивно знов тут опинитися, наче зустріч буде неповною, доки Джеймс, Лоран та Вікторія не приєднаються до нас. Але Джеймс та Лоран уже взагалі ніколи не повернуться. Той сценарій уже не повториться. Всі сценарії давно переписані.
Так, хтось вніс корективи у все, що відбувається. Чи можливо, що Волтурі були лише перемінним у цьому рівнянні?
Я не була ні в чому впевнена.
Вікторія завжди мені здавалась силою природи, ураганом, що рухається до узбережжя по прямій, — неминуча, невблаганна, але передбачувана. Можливо, я помилялась, так обмежено думаючи про неї. Мабуть, вона здатна пристосуватися до будь-яких умов.
— Знаєш, про що я думаю? — спитала я Едварда.
— Ні, — засміявся він.
Я майже посміхнулась.
— То про що ти думаєш?
— Я думаю, що це все пов’язано. Не тільки дві події, а всі три.
— Ти мене заплутала.
— Відтоді як ти повернувся, трапилось три погані речі, — я показала йому на пальцях руки. — Перволітки в Сієтлі. Чужинець у моїй кімнаті. І, перш за все, Вікторія повернулась, щоб шукати мене.
Його очі звузились, коли він усвідомив те, що я йому сказала.
— Чому ти так гадаєш?
— Тому що я погоджуюся з Джаспером — Волтурі не порушують власних правил. Вони будь-що роблять свою роботу чисто… — і мене б уже не було серед живих, якби вони цього захотіли, додала я подумки. — Пам’ятаєш, як минулого року ти вирушив по сліду Вікторії?
— Так, — похмуро промовив Едвард. — У мене не дуже добре вийшло.
— Аліса казала, що ти був у Техасі. Ти там слідкував за нею?
Він насупив брови.
— Так. Гм…
— Ось бачиш, саме там їй на думку могла спасти ця ідея. Але вона сама не знає, що коїть, саме тому всі перволітки вийшли з-під контролю.
Він похитав головою.
— Лише Аро знає напевно, як працюють видіння Аліси.
— Аро, може, і знає краще за всіх, але хіба Таня та Ірина, та й решта твоїх друзів з Деналі, знають недостатньо? Лоран прожив із ними доволі довго. І якщо він уже так товаришував із Вікторією, щоб робити для неї такі послуги, хіба ж він не розказував їй усього, що знав сам?
Едвард насупився.
— У твоїй кімнаті була не Вікторія.
— Хіба вона не могла знайти собі нових друзів? Поміркуй про це, Едварде. Якщо це Вікторія сваволить у Сієтлі, тоді вона знайшла собі багато нових друзів. Вона їх створила!
Він замислився, його чоло зосереджено зморщилось.
— Гм-м… — нарешті озвався він. — Це можливо. Я досі більше схиляюсь до Волтурі… Але твоя теорія… в ній щось є. Особистість Вікторії. Твоя теорія ідеально пасує під її особистість. Вона від самого початку продемонструвала дивовижну здатність до самозбереження — мабуть, це її талант. У будь-якому разі цей план дозволяє їй відсиджуватись десь у цілковитій безпеці, подалі від нас, доки перволітки спустошують усе навкруги. Навіть Волтурі не такі вже й небезпечні для неї. Можливо, вона навіть робить ставку на те, що кінець кінцем ми переможемо, певна річ, не без тяжких для нас утрат. Але з її маленької армії не вціліє ніхто, щоб дати проти неї свідчення. Насправді, — додав він, трохи поміркувавши, — навіть якщо хтось уціліє, можу побитись об заклад, що вона планує знищити виживших власноруч… Гм-м… І все одно, в неї повинен бути хоча б один досвідченіший союзник. Ніхто з новонавернених перволітків не залишив би твого батька живим…
