Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон (лучшие книги .TXT) 📗

Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон (лучшие книги .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон (лучшие книги .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Ти їх не цінуєш! Вони не схожі на ті дурнички, що подобаються тобі й твоїм друзям, а мені вони коштували сімдесят фунтів!

Він був не з тих людей, які змінюють свої смаки: адже він мав вагомі підстави вважати, що смаки у нього добрі.

Повернувшись до Лондона, Джун зразу ж навідалася до Тімоті. Дівчина переконувала себе, що робить це з обов'язку завітати до дядька й розважити його розповіддю про свою подорож; але насправді вона пішла туди тому, що це було єдине місце, де з випадкової розмови, з відповіді на хитро поставлене запитання вона могла хоч що-небудь довідатися про Босіні.

Її привітали там із щирою радістю. Як там любий дідусь? Він не заходив до них від травня. Дядечко Тімоті почуває себе дуже кепсько, він так намучився із сажотрусом: цей недотепа засипав сажею камін у його спальні! Дядечко був сам не свій.

Джун сиділа довго, боячись і водночас сподіваючись усім серцем, що вони згадають у розмові про Босіні.

Але місіс Септімус Смолл, стримувана якоюсь незбагненною обережністю, не прохопилася про це жодним словом і нічого не запитала Джун про Босіні. Нарешті Джун зважилася сама запитати, чи Сомс і Айріні в Лондоні — вона, мовляв, ще нікого не бачила.

Відповіла їй тітонька Гестер. Еге ж, вони в Лондоні, вони взагалі не виїздили. Здається, у них якісь неприємності з будинком. Джун, звичайно, про них чула! Краще хай вона запитає про це тітоньку Джулі!

Джун повернулася до місіс Смолл, що сиділа випростана в кріслі, склавши руки й кисло скрививши обличчя. На німе запитання дівчини вона відповіла дивною мовчанкою й озвалася тільки для того, щоб довідатись у Джун, чи вдягала вона на ніч вовняні шкарпетки, коли жила у гірських готелях, — там, мабуть, уночі страшенно холодно.

Джун відповіла, що не вдягала, бо вона не терпить вовняних шкарпеток, і стала прощатися.

Непомильно вибрана мовчанка місіс Смолл вразила її дужче за будь-які слова.

Не минуло й півгодини, як Джун випитала всю правду у місіс Бейнз на Лаундз-сквер, — вона довідалась, що Сомс позиває Босіні за надмірні витрати при опорядженні будинку.

Замість того щоб стурбувати Джун, ця новина справила на неї дивовижно заспокійливий вплив; дівчина неначе побачила в цій боротьбі проблиск нової надії. Вона дізналася, що справу розглядатимуть десь через місяць і що рішення суду майже напевно буде не на користь Босіні.

— Не знаю, що він тоді робитиме, — сказала місіс Бейнз. — Становище в нього жахливе — грошей немає, він і тепер у великій скруті. І ми теж нічим не можемо допомогти йому. А лихварі, я чула, дають позичку лише під добре забезпечення, він же нічого не має — анічогісінько.

Останнім часом місіс Бейнз стала ще огрядніша; вона з головою поринула в готування до осіннього сезону, і її стіл був закиданий купами меню для різних добродійних банкетів. Вона багатозначно подивилася на Джун своїми круглими, як у папуги, очима.

Рум'янець, що раптом розцвів на зосередженому молоденькому обличчі дівчини, — мабуть, у душі її спалахнула якась велика надія, — її раптова ніжна усмішка не раз зринали згодом у пам'яті леді Бейнз (Бейнз одержав дворянський титул, коли побудував громадський Музей мистецтв, де зручно влаштувалася ціла армія службовців і який дав так мало втіхи простим людям, що для них він був призначений).

Спогад про цю раптову зміну, яскраву й зворушливу, наче квітка, що розпускається на твоїх очах, наче перший промінь весняного сонця, що сяйнув по довгій зимі, а також спогад про все те, що сталося потім, бозна-чому зринали в пам'яті леді Бейнз у ті хвилини, коли вона зосереджено обмірковувала дуже важливі справи.

Це діялося того самого дня, коли молодий Джоліон став свідком побачення в Ботанічному саду, і того ж таки дня старий Джоліон завітав до контори своїх повірених «Форсайт, Бастард і Форсайт» на Полтрі. Сомса саме не було, він поїхав у Сомсрсет-Гауз; Бастард поринув з головою в папери у тій неприступній кімнаті, яку йому завбачливо приділили, щоб навалити на нього якнайбільше роботи; але Джеймс сидів у першій кімнаті, гризучи ніготь і похмуро гортаючи документи справи «Форсайт проти Босіні».

Цей розсудливий юрист хоч і трохи побоювався «дражливого моменту», але це побоювання тільки приємно лоскотало йому нерви, бо його практичний здоровий глузд підказував, що коли б він сам був на місці судді, то не надав би цьому моментові великої ваги. Але він боявся, що Босіні оголосить себе банкрутом і Сомсові зрештою доведеться сплатити ті спірні гроші та ще й на додачу покрити судові витрати. А за цим ясним, зрозумілим побоюванням увесь час ховалася невиразна тривога, що причаїлася десь у тіні, віщуючи скандал, заплутана, туманна, загрозлива, наче кошмарний сон, і цей позов насправді був не що інше, як її видимий прояв.

Коли старий Джоліон зайшов до кімнати, Джеймс підвів голову й промурмотів:

— Як поживаєш, Джоліоне? Не бачив тебе хтозна-відколи. Ти, кажуть, був у Швейцарії. Цей молодик Босіні таки вскочив у халепу. Я давно знав, чим воно скінчиться!

І він простяг старшому братові папери, неспокійно оглядаючи його похмурим оком.

Старий Джоліон мовчки почав читати, і, поки він читав, Джеймс, утупившись у підлогу, гриз собі нігті.

Нарешті старий Джоліон кинув папери на стіл, і вони з шелестом упали на купу свідчень «у справі покійного Банкома», однієї з багатьох галузок крислатого родючого дерева «Фраєр проти Форсайта».

— Не розумію, чого це Сомсові забаглося встрявати в таку мороку заради кількох фунтів, — сказав він. — Я вважав його за людину заможну.

Джеймсова верхня губа сердито здригнулася: його дошкулило, що сина вразили саме в таке місце.

— Йдеться не про гроші… — почав був він, але затнувся, зустрівши братів погляд, прямий, гострий і холодний.

Настала мовчанка.

— Я прийшов по свій заповіт, — нарешті сказав старий Джоліон, смикаючи вуса.

У Джеймса відразу збудилася цікавість. Мабуть, він ні від чого так не жвавішав, як від згадки про заповіт; адже заповіт — це вінець усіх майнових здобутків, остаточний опис власності людини, останнє слово, що підсумовує її вартість. Джеймс подзвонив.

— Принесіть заповіт містера Джоліона, — наказав він стривоженому чорнявому клерку.

— Ти вирішив вписати щось нове? — спитав Джеймс, і в нього промайнула думка: «Ану ж побачимо, хто надбав більше: він чи я!»

Старий Джоліон поклав заповіт у нагрудну кишеню, і Джеймс розчаровано схрестив свої довгі ноги.

— Я чув, тобі останнім часом вдалося дещо вигідно купити, — мовив він.

— Не знаю, звідки в тебе такі відомості, — гостро відказав старий Джоліон. — Коли розглядатимуть справу? Наступного місяця? Не знаю, що ви там надумали. Це не моє діло, але я б радив вам залагодити все це без суду. Бувай здоров!

І, холодно потиснувши братові руку, старий Джоліон пішов.

Джеймс вирячив свої сіро-голубі очі, ніби намагався розглядіти якесь потаємне тривожне видіння, і знову почав гризти ніготь.

Забравши свій заповіт, старий Джоліон зайшов до контори «Нової вугільної компанії» і, сівши у порожній залі засідань, взявся його перечитувати. Він так різко обірвав Гемінгза — Похоронне Бюро, який вирішив показати йому перший звіт нового управителя, що секретар вийшов із виглядом ображеної гідності й, викликавши клерка, заходився його шпетити — бідолаха аж упрів з переляку.

Давно вже йому, з біса, пора затямити, що він (Похоронне Бюро) здатен поставити на місце кожного зухвалого хлопчиська, який уявляє себе великою цяцею. Він (Похоронне Бюро) керує конторою більше років, аніж такий жовтодзьобий горобець уміє полічити, і якщо клерк вважає, що, зробивши свою роботу, він має право бити байдики, то погано він знає його, Гемінгза (Похоронне Бюро), і таке інше…

По той бік оббитих зеленим сукном дверей за довгим, обтягненим шкірою столом з червоного дерева сидів старий Джоліон, начепивши старі окуляри в товстій черепаховій оправі, і водив золотим олівцем по пунктах заповіту. В ньому все було просто: спадок не поділено на невеличкі частини та на різні добродійні пожертви, що роздрібнюють майно і псують величний ефект лаконічного повідомлення в ранковій газеті про смерть Форсайта, який залишив сто тисяч фунтів.

Перейти на страницу:

Голсуорси Джон читать все книги автора по порядку

Голсуорси Джон - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Сага про Форсайтів отзывы

Отзывы читателей о книге Сага про Форсайтів, автор: Голсуорси Джон. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*