Шмагія - Олди Генри Лайон (лучшие бесплатные книги .txt) 📗
«Як діє на демона зурочення? У трактатах про це нема жодних відомостей. Навіть у класичному „Диференціальному численні малефакторних впливів“ Альбрехта Рукмаєра…»
Чаклун перемішав срібним шпателем віск у кюветі, перевіряючи однорідність матеріалу. Ні, ще рано: трапляються нерозплавлені грудки.
«Але ж я урочив демона на повну силу. Щось із ним мусило відбутися… Що? Як переломлюється псування на дітях Нижньої Мами?.. Ага, віск готовий. Час!»
Андреа завжди любив запах гарячого воску. І справу свою любив. Працював із задоволенням, що досить важливо у Високій Науці. Ось і в зламаних так. Їм «чаклунство» теж на втіху. Розуміють, повинні розуміти: дурниця! Ілюзія! Лише ми бачимо! А все одно на втіху… Думки про шмагів не здавалися сторонніми, зайвими. Вони створювали потрібний настрій, висвічували примарні нитки, що вели у димну порожнечу.
Може, щось подібне відчував майстер Фортунат, вступаючи в РаБеЗ, погоджуючись взяти участь у безглуздому замаху?
Тягучий струмінь пірнув у отвір пупа-форми. «Під зав’язку», по вінця. Тепер ізложницю – в казан із водою, щоб охолола. Досить. Ну-бо, глянемо, що вийшло… Андреа повернув засувку, підняв покришку. Лялька вийшла – замилуєшся: гладенька, з матовим «сталевим» полиском, контур правильний, людиноподібний. Жоден із інгредієнтів не визирав назовні, не проглядав крізь шар воску. З форми лялька вислизнула легко – іноді доводилося вибивати, збиваючи «вдачу».
Тепер бічне шво пальцями загладимо… Готово.
Малефік обережно вклав першу «Криваву Мері» на заздалегідь підготоване ложе з повсті. Ретельно перевірив, чи не лишилося в ізложниці слідів попередніх інгредієнтів.
Настала черга другої «pupa malitia». Теж «чистої», з одним базовим директ-компонентом. Ось він, необхідний секрет. Знову: острах-смола, закляття…
Андреа весь поринув у роботу. Розум був холодний, ніби скальпель хірурга, – відтинаючи зайве хвилювання, заважаючи повернутися зрадницькому тремтінню в руках. Третя лялька. Найвідповідальніша. «Pupa malitia mixtum». Найрідкісніший виріб у практиці малефіціуму, коли в форму закладаються відразу два директ-компоненти. Якщо він не помиляється, якщо обидва вектори зійдуться в одному створінні… Рештки локона Зізі. Другий секрет.
Закляття.
Коли третя лялька лягла на повстяне ложе, Мускулюс дозволив собі відсапатися. Витер піт із чола. Накрив мідним ковпаком не потрібну більше жаровню. Нехай згасне жар. Усе зроблене – лише підготовка. Має бути головне.
Він узяв у правицю довгу срібну шпильку. Перевернув її зворотним боком. Голівкою шпильки – кулькою з полірованого нефриту – обережно торкнувся першої ляльки. Стулив повіки, на чверть відкрив «вороняче баньши». Нефрит лагідно ковзав по тілі ляльки, вздовж потоків життєвих сил, на мить затримуючись у потрібних місцях, «запалюючи» віта-центруми. Велика спіраль… мала… сім осередків… Погляд «воронячого баньши», а разом із ним інші відчуття малефіка поступово стікали по шпильці в нефрит, відтіля – в ляльку… Далі, ще далі… Ось і ефірні струни. Течуть від ляльки до її першого прообразу. Андреа звично ковзнув по струнах, на мить затримався, не входячи в контакт. «Батько» в цьому разі його не цікавив.
Мета – другий прообраз. Деманій.
Лаванда! Є. Ледь відчутно, але цілком виразно.
Ніби гончак, що бере слід, малефік втяг носом ефір. Ідемо за лавандою… Ближче, ближче… До аромату додався знайомий сморід. Вічний Мандрівцю! Та це ж відбиток його власного зурочення! І запах лаванди посилився. Тепер Мускулюс точно знав: він на вірному шляху. З натугою придушуючи мисливський запал, який прокинувся в душі, змусив себе рухатися повільніше, з максимальною обережністю. І не дарма. Дуже невдовзі чаклун відчув слабкі дотики. Невиразна, безформна маса коливалася перед ним, постійно зміняючи обриси та аритмічно пульсуючи. Від створіння віяло вогкою тугою, холодом розпачу і – глухою, готовою будь-якої миті прорватися злістю.
Наступної миті Мускулюс тихо ковзнув назад у відьмину хату, розірвав ледь намічений контакт.
Спокійно, пане консультанте, спокійно. Ти щойно зробив диво. Безпрецедентний дослід. Але це ще навіть не чверть справи. Радітимеш потім, якщо все завершиться благополучно. Методика спрацювала? Добре. Переходимо до другої фази експерименту.
Лялька номер два. Знайома послідовність дій, відновлення стану, пережитого за хвилину до того… Тут головне – не скотитися до механічного повторення завчених маніпуляцій, що перетворює Високу Науку на буденність. Кожного разу – як востаннє. Овал Небес! Майже відразу – лаванда! Слід виразний, ясний. Куди відчутніший, ніж під час минулої спроби. Таким іти – суще задоволення. Немов після кволої стежки в лісі, що так і намагається зникнути геть з очей, із серця геть, – вийти на вторований шлях. Ага, знайомим зуроченням повіяло…
У принципі, малефік вже з’ясував, що хотів. Усі здогади блискуче підтвердилися. Можна було закінчувати експеримент: щоб провести пряму, двох точок цілком достатньо. Можна було вчинити інакше: увійти в тісніший контакт із деманієм просто зараз, на другому проникненні. Однак Андреа не зробив ні того, ні іншого. Як і спочатку, він легко торкнувся драглистого марева інфернала – й безгучно відступив; при цьому нічим себе не виказав.
У всякому разі, хотілося б вірити.
Чаклун вагався. Чи варто продовжувати, піддаючи себе додатковому ризику? Він довідався цілком достатньо… Ні! Відступить зараз – вдруге така нагода не трапиться. Втратити найрідкісніший шанс?! Можливість зазирнути в осердя демона, відчути його прагнення та рушійні сили?! Таке знання може виявитися корисною зброєю в боротьбі з Долекрутом. А якщо вдасться зрозуміти механіку дії зурочення на інфернала…
Аргументів «за» було багато. Боязкий голос обережності й розсудливості тонув у дружному хорі. Мускулюс затамував подих, узяв до рук останню ляльку.
Одночасний вхід по двох точках.
Свідомість тече по шпильці в ляльку.
Спалах. Роздвоєння. Солодкий жах. Згубний захват. Зухвалий експериментатор розпався надвоє, відчуваючи нерозривний зв’язок обох «половинок». Заковзав по двох ефірних «каналах», як на полозах саней – вперед! Швидше!
З крижаної гори! Лавандовий сніг верещав під полозами. Колії сходилися лезами ножиців. Сповільнене ковзання коштувало неймовірних зусиль. І коли під саньми разверзнулась чорна ополонка, Андреа не провалився, а м’яко ввійшов у холод і порожнечу.
У душу демона.
SPATIUM XIII
Страсті по долекруту, або Темінь душі деманія
…Страшно. Оточили. Нитки, нитки. Скрізь. Плетиво. Легко заплутатися. Далі. Сутужніше. Рухатися, не зачіпати. Зачіпати не можна. Сука зачує. Синя сука. Нитки сходяться до суки. Сука чекає. Я зачеплю. Попадуся. Сука сильніша. Сильніша за мене. Сильніша за всіх. Потрібна їжа. Так. Дуже потрібна їжа. Стану дужим. Плекатиму вихованця. Так. Так. Так. Вихованцеві добре. Я вчинило добре. Багато разів. Потрібно ще. Вихованець дурний. Не розуміє. Потрібно ще! Ще! Вихованець приведе їжу. Багато їжі. Я стану дужим. Я сильне. Вихованцеві добре. Ще краще. Саме не можу. Саме не піду. По їжу. Ні. Сука зачує.
З’їсть.
Ні.
Сука заважає. Заважає! Знайти не може. Багато разів. Боюся. Суки боюся. Інших боюся. Інші слабші за суку. Сильніші за мене. Треба вбити. Вбити. Так. Я буду сильніше. Відразу. Зроблю вихованцеві добре. Назавжди. Так. Вилікую. Прославлю. Інших уб’ю. Хочу вбити інших. Зараз хочу. Зараз не хочу. Так. Ні. Чому так? Хочу, не хочу. Не сука. Я. Чому? Вперше. Мене вкусили дивним. Я хотіло вбити. А інший укусив. Усе не так. Тепер. Раніше було зрозуміло. Ховатися від суки. Робити добре вихованцеві. Їсти. Багато їсти. Я дуже. Уб’ю. Я ще дужче. Я – сука. Вихованцеві добре назавжди. Я робило. Виходило. Не виходило. Я намагалося. Дуже. Вкусили дивним. Стало по-іншому. Ні. Так. Так. Ні. Так. Я не знаю. Що робити. Хочу вбити. Не хочу. Потрібно. Не потрібно. Хочу. Не хочу. Так. Ні. Чому?
Чому?! Ні.
Чому?! Так.
Я зіпсоване. Так. Ні?
