Тунель - Келлерман Бернгард (книги онлайн бесплатно .txt) 📗
Ще того самого дня Етель приїхала надвечір до мертвого Мак-Сіті, щоб побачитися з Алланом. Їй сказали звернутися до містера Штрома. Етель була до такого готова. З цим Штромом вона вже якось упорається! Етель бачила того інженера на процесі Аллана. Вона ненавиділа Штрома й воднораз захоплювалася ним. Його холодна жорстокість і зневага до людей будили в ній відразу, але мужність цього чоловіка викликала у неї захват. Сьогодні він матиме справу з Етель Ллойд! Вбралася вона вишукано: хутро з сибірської чорнобурки, на шапочці — лисяча голова й лапи. Етель напустила на себе якомога звабливішого й переможного вигляду, впевнена, що вмить зачарує Штрома.
— Я маю честь розмовляти з містером Штромом? — почала вона запобігливим голосом.— Мене звати Етель Ллойд. Я хочу відвідати містера Аллана.
Одначе Штром і бровою не повів. Ні всемогутнє прізвище, ні чорнобурка, ані чарівна усмішка на вустах Етель не справили на нього ні найменшого враження. Етель із прикрістю відчула, що її присутність навіює на чоловіка смертельну нудьгу.
— Містер Аллан у тунелі,— холодно сказав Штром.
Його погляд і така зухвала брехня обурили Етель. Вона ту ж мить скинула маску люб'язності й аж побіліла від гніву.
— Ви брешете! — відповіла Етель і, ледве стримуючи обурення, всміхнулася.— Щойно мені сказали, що він тут.
Штром був незворушний.
— Я не можу примусити вас повірити мені. Бувайте здорові! — кинув він.
Це було все.
Такого з Етель Ллойд іще не траплялося. Бліда, тремтячи від люті, вона відповіла:
— Ви ще про мене згадаєте, добродію! До сьогодні так нахабно розмовляти зі мною не зважувався ніхто! Настане день, коли я виставлю вас за двері! Ви чуєте?!
— Тоді я не марнуватиму стільки слів, як оце ви, міс Ллойд! — холодно відказав Штром.
Етель зиркнула в його крижані, наче скляні, очі й мертвотне обличчя. Їй хотілося відверто йому заявити, що він не джентльмен, але вона опанувала себе й промовчала. Тільки кинула на нього сповнений глибокої зневаги погляд — о, то був погляд! — і пішла.
Спускаючись сходами зі сльозами гніву в очах, Етель думала: «Цей тритон теж, видно, схибнувся. Вони всі схибнулися на цьому тунелі — Хоббі, Аллан... Досить лише кілька років попрацювати в тунелі — і чоловік схибнувся».
Повертаючись в автомобілі до Нью-Йорка, Етель плакала від гніву й розчарування. Вона мала намір усіма своїми чарами покорити отого Штрома, за яким ховався Аллан, але від його холодного, зухвалого погляду її самовладання враз як вітром звіяло. Етель плакала від люті, згадуючи погану свою тактику. «Ну, той тип знатиме, хто така Етель Ллойд! — мстиво проказала вона і зле засміялася.— Я куплю весь тунель, аби тільки дістати змогу викинути того хлопчиська геть! Тільки постривай!»
Увечері Етель сиділа навпроти батька бліда й мовчазна.
— Подайте містерові Ллойду соусницю! — накинулася вона на слугу.— Ви що — не бачите?
І слуга, що добре знав примхи Етель, виконав її наказ, не посмівши навіть міною виказати невдоволення.
Старий Ллойд несміливо зазирнув у холодне, владне обличчя вродливої дочки.
Етель не зупинялася ні перед чим. Вона поклала око на Аллана. Вона вирішила поговорити з ним і дала собі слово зробити це будь-що. Та ні за яку ціну Етель не звернеться більше до Штрома! Вона його зневажала! І була впевнена, що й без Штрома, який показав себе зовсім не джентльменом, доможеться свого.
Тепер старому Ллойду було вечорами невесело — доводилося сідати за стіл самому. Етель переказувала через слуг свої вибачення і щодня о четвертій годині їхала поїздом до Мак-Сіті, а поверталася о пів на одинадцяту вечора. Від шостої до дев'ятої вона сиділа в найнятому автомобілі — його спеціально пригнали з Нью-Йорка — за десять кроків від головного входу адміністративної будівлі. Сиділа й чекала.
Кутаючись у хутряне пальто, Етель тремтіла на холоді, якось по-особливому збуджена від цієї пригоди й присоромлена своєю роллю, виглядала крізь замерзлі шибки й час від часу прохукувала в них щілини. Незважаючи на кілька дугових ліхтарів, що вихоплювали з пітьми осяйні печери, на вулиці стояла чорна темінь, і лише густе мереживо колій тьмяно мерехтіло серед ночі. Тільки-но десь чувся звук і хтось з'являвся, Етель напружувала зір і серце її починало калатати.
Третього вечора вона вперше побачила Аллана. Він ішов з якимсь чоловіком через залізничні колії, і Етель відразу впізнала Мака по ході. Проте його супутником виявився Штром. Етель проклинала того чоловіка! Вони пройшли біля самого автомобіля, і Штром навіть повернув голову до вкритого памороззю іскристого вікна. Етель уже подумала була, що Штром упізнав її, і злякалася, що він скаже про це Алланові. Але Штром пішов далі, не промовивши до Аллана жодного слова.
Через кілька днів Аллан повертався з тунелю вже о сьомій годині. Він сплигнув з поїзда, що стишив хід, і неквапно рушив через колії. Тихо, замислившись, ішов він своєю дорогою, наближаючись до автомобіля. Коли він уже ступив на східець перед під'їздом, Етель відчинила дверцята й гукнула його.
Аллан на мить зупинився й повернув голову. Потім, очевидно, вирішив іти далі.
— Аллан! — ще раз гукнула Етель і поспішила до нього.
Аллан обернувся і швидко, пильно глянув їй в обличчя, сховане під вуаллю.
Він був у просторому коричневому пальті, шарфі й високих чоботях, заляпаних грязюкою. Обличчя худе й суворе. Хвилю вони мовчки дивились одне на одного.
— Етель Ллойд? — байдуже проказав Аллан.
Етель зніяковіла. Вона вже майже забула Алланів голос, а тепер упізнала його. Вона не зважувалася підняти вуаль, відчуваючи, що почервоніла.
— Так,— нерішуче мовила вона і відгорнула вуаль. Аллан дивився на неї серйозними, ясними очима.
— Що ви тут робите? — спитав він.
Однак Етель уже опанувала себе. Етель зрозуміла, що всі її зусилля обернуться нанівець, якщо в цю хвилину вона не знайде правильного тону. І вона знайшла його, знайшла інстинктивно. Етель засміялася — весело й щиро, як дівчинка, а тоді сказала:
— Бракувало ще, Аллан, щоб ви мене висварили! Мені треба з вами побалакати, але ж ви нікого до себе не допускаєте, і я цілі дві години прождала вас в автомобілі.
Погляд Аллана не змінився. Проте голос його пролунав уже трохи привітніше, коли він запросив її ввійти.
Етель з полегкістю зітхнула. Небезпечна хвилина минула. Коли вона ступила до ліфта, на душі в неї було легко, радісно, щасливо.
— А я вам писала, Аллан,— усміхнулась вона. Аллан не дивився на неї.
— Так-так, я знаю,— відповів неуважно він і опустив очі.— Та, щиро кажучи, я тоді...— І він пробурмотів кілька слів, яких вона не зрозуміла.
Цієї миті ліфт зупинився. Двері їм відчинив Лайон. Етель побачивши його, дуже здивувалася й зраділа.
— Та це ж наш старий Лайон! — вигукнула вона й простягла старому худому китайцеві руку, як доброму знайомому.— Як поживаєте, Лайоне?
— Дякую,— ледве чутно прошепотів збитий з пантелику слуга і, сьорбнувши ніздрями повітря, вклонився.
Аллан вибачився перед Етель і попросив її хвилинку зачекати. Лайон провів її до просторої, добре натопленої кімнати й відразу вийшов. Етель розстебнула пальто й поскидала рукавички. Кімната була вмебльована досить скромно, без смаку. Видно, Аллан замовив меблі по телефону в якому-небудь магазині, а квартиру йому обставляв шпалерник. До того ж завіски на вікнах були саме зняті, і крізь голі віконні рами виднілися чорні квадрати неба з трьома-чотирма холодними мерехтливими зорями. Через деякий час повернувся Лайон і подав чай із грінками. Потім ввійшов Аллан. Він переодягся й замість чобіт узув туфлі.
— Я до ваших послуг, міс Ллойд,— серйозно, спокійно промовив він і сів у крісло.— Як поживає містер Ллойд?
І Етель побачила по його обличчю, що вона йому не потрібна.
— Дякую, в батька все гаразд,— відповіла вона неуважно.
Тепер вона могла добре роздивитися Аллана. Він дуже посивів і, здавалося, на багато років постарів. Риси його обличчя загострилися, і воно було зовсім нерухоме, наче скам'яніле, на ньому застигло приховане озлоблення й німа впертість. Холодні безживні очі не дозволяли чужому погляду проникнути в них.
