Тунель - Келлерман Бернгард (книги онлайн бесплатно .txt) 📗
Суддя почав заключну промову. Він виступав з другої години дня до другої години ночі. Жінки, що полотніли від гніву, коли їм доводилося почекати п'ять хвилин у крамниці, висиділи до кінця. Доктор Сеймур розгорнув усю жахливу панораму лих, що їх тунель приніс світові: катастрофу, страйк, банкрутство. Він стверджував, що двоє таких людей, як Мак Аллан, обернули б у руїни економіку всього світу. Аллан вражено звів на нього очі.
Другого дня о дев'ятій ранку почалися промови захисників, що тривали до пізньої ночі. Захисники аж лягали на стіл і мало не гладили під підборіддям присяжних...
І ось настав день, коли напруга сягнула апогею. Тисячі людей збилися навколо будівлі суду. Кожне з них втратило через Аллана двадцять, сто, тисячу доларів. Вони вимагали жертви, і вони її одержали.
Присяжні засідателі не зважилися заперечити вину Аллана. Нікому з них не хотілося злетіти в повітря від динамітної міни чи впасти від кулі на сходах власного будинку. Вони визнали Аллана винним у тому, що він свідомо ввів в оману громадськість, одне слово — в обмані. І знову бракувало С. Вулфа, потиск руки якого залишав золотий слід.
Шість років і три місяці в'язниці — такий був вирок.
Це був один із тих американських вироків, що їх не може збагнути Європа. Суд ухвалив його під тиском народу і обставин, що склалися. Відіграли роль і політичні мотиви. У країні скоро мали відбутися вибори, і республіканський уряд хотів задобрити демократичну партію. Аллан вислухав вирок зі спокійним виглядом і відразу подав касаційну скаргу.
Зате аудиторія кілька хвилин сиділа, мов заціпеніла. Та раптом пролунав обурений жіночий голос:
— У Сполучених Штатах більш немає справедливості! Пароплавні компанії підкупили суддів і присяжних!
То була Етель Ллойд. Це зауваження коштувало їй чималих грошей, крім десяти тисяч доларів, виплачених адвокатам. Під час її процесу, що привернув величезну увагу, вона знов образила суд, і їй дали три дні арешту за непристойну поведінку. Однак Етель Ллойд не заплатила добровільно жодного цента. Прийшли описати її майно. Вона простягла судовому виконавцеві пару рукавичок з діамантовими ґудзиками й запитала:
— Я винна ще щось?
— Ні, дякую.— Виконавець узяв рукавички й пішов.
Та коли настав час і Етель мала вирушити за грати, це припало їй не до смаку. Три дні в'язниці? Ні! Вона втекла на своїй яхті з паровим двигуном «Золота рибка» й крейсувала за двадцять миль від берега, де ніхто не міг їй нічого вдіяти. Через кожну годину вона зв'язувалася по радіотелеграфу з батьком. Радіостанції газет перехоплювали всі їхні переговори, і Нью-Йорк цілий тиждень розважався ними. Старий Ллойд до сліз сміявся з витівок дочки і обожнював її ще більше. Але він не міг жити без Етель і зрештою попросив її повернутись. Він, мовляв, погано себе почуває. Етель, не вагаючись, вирушила до Нью-Йорка й відразу потрапила до рук правосуддя.
Три дні сиділа Етель у в'язниці, і газети рахували години до її звільнення. Вона з усмішкою вийшла на волю, її зустрів кортеж автомобілів і врочисто провів додому.
Тим часом Аллан сидів у державній в'язниці Атланти. Вироку він серйозно не сприймав і мужності не втрачав.
У червні почався касаційний розгляд справи. Знов розгорнувся гучний процес. А проте вироку суд не змінив, і Аллана знову відвезли до Атланти.
Справу Аллана передали до верховного суду. І ще через три місяці почався третій, останній, процес. Становище склалося серйозне, для Аллана це було питання життя.
Тим часом фінансова криза пішла на спад. Торгівля, транспорт, промисловість почали оживати. Люди забули про свою фанатичну ненависть. Було сотні ознак того, що хтось докладає зусиль, аби владнати справу Аллана. Ходили чутки, ніби це — Етель Ллойд. Газети публікували статті, сповнені не таких похмурих фарб. Склад присяжних тепер був зовсім інший.
Вигляд Аллана, коли він постав перед верховним судом, усіх вразив. Обличчя його мало блідий, нездоровий колір, на чолі позалягали глибокі зморшки, які не розгладжувалися навіть тоді, коли він говорив. Скроні посивіли, Аллан дуже схуд. Блиск в очах погас. Часом складалося враження, ніби йому до всього зовсім байдуже.
Сповнені хвилювань останні місяці, суди не зламали Аллана. Проте в'язниця в Атланті підточила його здоров'я. Відірваний від життя й позбавлений можливості діяти, такий чоловік, як Аллан, повинен був загинути, як машина, що виходить з ладу, коли тривалий час не працює. Він утратив спокій, погано спав. Його долали кошмарні сни, і вранці він прокидався розбитий. Тунель переслідував його жахами. Він чув уві сні гуркіт, океан заливав штольні, і вода несла тисячі людей, немов потоплених тварин, до устя тунелю. Тунель засмоктував усе, ніби величезна вирва; він поглинав машинні зали й будівлі, в безодню сповзало Тунельне. Пароплави, вода, земля... Перехилявся й осідав Нью-Йорк. Місто палало яскравим полум'ям, будинки плавилися, а він, Аллан, тікав по дахах. Він бачив С. Вулфа, розтятого натроє, і кожна з трьох частин жила й благала його, Аллана, зглянутися...
Верховний суд визнав Аллана невинним. Виправдальний вирок публіка зустріла з тріумфом. Етель Ллойд розмахувала хустинкою, мов прапором. Аллан мусив іти до свого автомобіля під захистом — його розірвали б на шматки, аби лиш дістати що-небудь на згадку. Вулицями, що прилягали до будівлі суду, могутньо котилося:
— Мак Аллан! Мак Аллан!
Вітер повіяв з іншого боку.
А в Аллана було тільки одне бажання, за яке він чіплявся з останніх своїх сил: зостатися самому, нікого не бачити й не чути...
Він вирушив до Мак-Сіті.
ЧАСТИНА ШОСТА
1
Тунель був мертвий.
Кроки далеко відлунювали в порожніх штольнях, а голос гримів, як у льоху. На станціях день і ніч розмірено співали машини, що їх обслуговували мовчазні, озлоблені інженери. Поїзди дуже рідко в'їздили з брязкотом у тунель і виїздили з нього. Тільки в підводній розколині все ще роїлися робітники Пітсбурзької компанії ливарно-афінажних заводів. Мак-Сіті було закурене, безлюдне, вимерле. У повітрі, звичайно сповненому скреготу бетономішалок і гуркоту поїздів, стояла тиша, земля вже не двигтіла. В порту повклякали рядами мертві пароплави. Машинні зали, що сяяли колись, мов казкові палаци, тепер усі до одного були огорнені пітьмою, чорні й безживні, як руїни. Вогонь маяка в порту погас.
Аллан жив на шостому поверсі адміністративної будівлі. Його вікна виходили на море запорошених залізничних колій, що осиротіло тяглися вдалину. В перші тижні Аллан узагалі не виходив надвір. Потім спустився на кілька тижнів у штольні. Ні з ким, крім Штрома, він не спілкувався. Друзів у Тунельному він не мав. Хоббі вже давно виїхав з вілли: він покинув свою роботу й купив ферму в Мені. У листопаді Аллан мав тригодинну розмову зі старим Ллойдом, після якої втратив останню надію. Зневірений, з гіркотою на серці він ще того самого дня вийшов на синдикатському пароплаві в море. Аллан відвідав океанські і європейські станції, і газети надрукували коротенькі повідомлення про це. Але ніхто їх не читав. Мак Аллан був мертвий, як і тунель. Над світом сяяли нові імена.
Коли навесні Аллан повернувся до Мак-Сіті, це вже нікого не цікавило. Нікого, крім Етель Ллойд!
Вона кілька тижнів чекала його візиту до батька. Та Аллан усе не давав про себе знати, і тоді Етель надіслала йому коротенького люб'язного листа: вона, мовляв, дізналася, що Мак повернувся, і вони з батьком були б дуже раді бачити його в себе; якнайщиріші вітання!
Однак Аллан не відповів.
Етель була здивована й почувала себе ображеною. Вона викликала найкращого нью-йоркського детектива й доручила йому негайно розвідати все про Аллана. Другого дня детектив повідомив їй, що Аллан день при дні працює в тунелі. Між сьомою і дванадцятою вечора він звичайно повертається додому. Живе цілком замкнуто, цурається людей і після повернення до міста ще нікого не прийняв. Потрапити до нього можна тільки через Штрома, а цього вблагати важче, ніж тюремника.
