Привид - Несбьо Ю (читать книги без сокращений .TXT) 📗
Коли Харрі відчув на своїй голові руку, він інстинктивно все зрозумів. Зрозумів, що то не якийсь там п’яний відвідувач чи старий приятель, а вони. Рука зісковзнула, і це дало Харрі дещицю секунди, щоби поглянути в дзеркало і побачити там блиск сталі. Він враз зрозумів, про що йдеться. За мить рука схопила його за лоба і смикнула назад. Було надто пізно вставляти руку між лезом та горлом, тому Харрі швидко став на підніжку під стійкою, подався вперед і притиснув підборіддя до грудей. Він не відчув болю, коли ніж прорізав шкіру, не відчув його, допоки лезо не дістало до самого підборіддя і чутливої мембрани навколо кістки.
І в цю мить він зустрівся у дзеркалі поглядом з тим чоловіком. Він притягував голову Харрі назад, до своєї голови, роблячи їх обох схожими на двох приятелів, що позують для фото. Харрі відчув, як лезо давить на його підборіддя й груди, намагаючись добратися до однієї з двох шийних артерій, і збагнув, що за кілька секунд йому це вдасться.
Сергій обхопив лоб чоловіка усією рукою і щосили смикнув. Голова чоловіка нахилилася назад, і в дзеркалі Сергій побачив, як лезо нарешті знайшло щілину між підборіддям та грудьми і прослизнуло в неї. Сталь вгризлася в горло і рушила праворуч, до сонної артерії. От зараза! Цей чоловік примудрився підняти свою праву руку і вставити палець між ножем та артерією. Але Сергій знав, що гостре, як бритва, лезо неодмінно той палець переріже. Питання полягало в тому, щоби прикласти достатнє зусилля. Тому Сергій натиснув ножем на палець. Натиснув ще раз.
Харрі відчув тиск ножа, але знав, що він не просунеться й на міліметр. Бо титан має найвище серед металів співвідношення «твердість/вага». Його не можна перерізати нічим, і неважливо, де він зроблений, у Гонконгу чи деінде. Але нападник був дужий, до того ж він невдовзі здогадається, що лезо не ріже.
Харрі помацав перед собою вільною рукою, перекинув склянку зі своїм віскі і дещо знайшов.
То був Т-подібний штопор найпростішого типу з короткою спіраллю. Харрі вхопив штопор за руків’я, просунувши гостряк між першим та другим пальцями. Відчув приплив панічного страху, коли лезо ковзнуло по титановому протезу. Він з трудом підвів очі і поглянув у дзеркало. Придивився, куди йому слід цілитися. Підняв руку і вдарив назад, за голову.
Харрі помітив, як тіло нападника заклякло, коли кінчик штопора пробив шкіру збоку на шиї. Але то була безневинна поверхнева рана, яка не зупинила того чоловіка. Він почав сунути ножа ліворуч. Харрі зосередився. Штопор потребував твердої вправної руки. Одначе, щоби проникнути глибоко в корок, треба було лише двічі крутнути його. І Харрі крутнув його. Двічі. Відчув, як штопор прослизнув крізь плоть. Всвердлився. Потім зустрів слабкий опір. Стравохід. І Харрі рвучко смикнув штопор назад, до себе.
То було все одно що витягнути затичку з бочки, повної червоного вина.
Сергій Іванов усе добре усвідомлював і чітко бачив увесь процес у дзеркалі, коли перший удар серця викинув струмінь крові у правий бік. Його мозок зафіксував і проаналізував те, що сталося, і сформував висновок: чоловік, якому він намагався перерізати горлянку, поцілив йому в головну артерію штопором, витягнув судину з його шиї і тепер викачував з нього життєдайну кров. Перед тим, як серце ударило вдруге і його свідомість згасла, Сергій встиг спіймати три думки:
Він підвів свого дядька.
Він уже ніколи не побачить свого милого Сибіру.
Його поховають з татуюванням, яке бреше.
Після третього удару серця він упав. А коли пісня скінчилася, він уже був мертвий.
Харрі підвівся зі стільця. У дзеркалі він побачив поріз, який тягнувся через усе підборіддя. Але то було не найгірше: з глибоких порізів на горлі цівочками стікала кров, яка вже встигла зафарбувати його комірець у червоний колір.
Три інших відвідувачі бару похапцем накивали п’ятами. Харрі поглянув униз, на чоловіка, що лежав на підлозі. Із рваної рани в його шиї і досі витікала кров, але вона вже не пульсувала. А це означало, що серце припинило битися, і вже не було сенсу рятувати цього чоловіка. І навіть якби він був ще хоч трохи живий, Харрі знав, що цей тип все одно не розповість, хто його підіслав. Бо Харрі побачив татуювання, що виднілися з-під сорочки. Він не знав, що ті символи означали, але знав, що то були російські символи. Вони відрізнялися від типових західних татуювань, які мав бармен, котрий, перелякано притиснувшись до дзеркальної полиці, витріщався на нього зіницями, такими чорними від потрясіння, що вони, здавалося, застували собою білки його очей. «Нірвана» замовкла, і запала абсолютна тиша. Харрі поглянув на склянку з віскі, що лежала на боці.
— Вибачте за розгардіяш, — сказав він.
Після цього Харрі взяв зі стійки ганчірку, спочатку витер там, де він спирався руками, а потім руків’я штопора, який він поклав на місце. Перевірив, чи не лишилися краплини його крові на стійці та долівці. Потім нахилився над мертвим і витер його скривавлену руку, довге кістяне руків’я ножа та його тонке лезо. Ця зброя — а то дійсно була зброя, непридатна для жодного інакшого застосування, — була важчою за будь-який ніж, який доводилося тримати Харрі. Його лезо було гострим, як у японського ножа для суші. Харрі завагався. А потім засунув лезо в руків’я, почув, як тихенько клацнув механізм, поставив ножа на запобіжник і засунув його до кишені свого піджака.
— Нічого, якщо я доларами розрахуюся? — спитав Харрі, дістаючи через ганчірочку двадцятидоларову купюру зі свого гаманця. — Написано ж, що це — законний платіжний засіб у Сполучених Штатах.
Бармен видав сиплий звук, наче хотів щось сказати, але дар мови покинув його.
Харрі вже пішов був, але потім зупинився. Обернувся і поглянув на пляшку, що стояла на дзеркальній полиці. Знову облизав губи. Постояв непорушно дві-три секунди. А потім його тіло сіпнулося, і він пішов.
Харрі перетнув вулицю під проливним дощем. Ці люди знали, де він зупинився. Звісно, вони могли стежити за ним, а може, це хлопець-реєстратор його здав. Чи то спалювач знайшов його ім’я в базі даних зареєстрованих готельних постояльців. Якщо він піде через двір, то йому вдасться потрапити до свого номера непоміченим.
Але хвіртка на вулицю була замкнена. Харрі матюкнувся.
Коли він увійшов, за столиком реєстратора нікого не було.
На сходах та в коридорі він залишив за собою на світло-блакитному лінолеумі слід із червоних, схожих на морзянку, цяток.
У своєму номері Харрі взяв з тумбочки біля ліжка швейний комплект і пішов до ванни. Там він роздягнувся і схилився над раковиною, яка невдовзі почервоніла від крові. Він намочив рушник для рук і вимив ним шию та підборіддя, але порізи на шиї невдовзі знову запливли новою кров’ю. У холодному світлі флуоресцентної лампи він спромігся просунути нитку крізь вушко голки, а потім проштрикнути голку крізь рвані шматки шкіри на шиї — спочатку під раною, а потім — над нею. І почав шити, час від часу зупиняючись, щоби витерти кров. А потім знову шив. Нитка порвалася, коли він майже закінчив. Харрі вилаявся, стягнув кінці нитки, вставив у голку нову нитку, вдвічі довшу, і знову почав шити. Потім зашив рану на своєму підборідді, що виявилося значно легшою операцією. Змивши кров з верхньої частини свого тулуба, Харрі дістав з валізи свіжу сорочку. А потім сів на ліжко. В голові у нього паморочилося. Але він мав поспішати, бо не сумнівався, що вони десь поруч, тому він мав діяти негайно, поки вони не дізналися, що він — живий. Він набрав номер Ганса Крістіана і після четвертого гудка почув заспаний голос:
— Ганс Крістіан слухає.
— Де похований Густо?
— Цвинтар Вестре.
— Ти вже підготував обладнання?
— Так.
— Ми зробимо це сьогодні. Зустрічай мене на стежині із західного боку через годину.
— Зараз?
— Так. І візьми з собою пластир.
— Пластир? Навіщо?
— Мене трохи порізав незграбний цирульник. Зустрічаємося за годину, гаразд?
Запала невелика пауза. Ганс Крістіан зітхнув.
