Чаклун та сфера. Темна вежа IV - Кінг Стівен (лучшие бесплатные книги TXT) 📗

— Сховай револьвер у кобуру, — сказав голос власника гострого металевого предмета. Голос був відсторонений — не просто спокійний, а безбарвний, без будь-яких емоцій. — Або ти це зробиш, або я простромлю тобі серце. І все. Слова вже не важать. Зроби це чи помреш.

У тому голосі Джонас почув, на чиєму боці молодість та істина. І сховав револьвера.

— А тепер ти, чорнявий. Забери свого ствола від вуха мого друга і засунь його собі в кобуру. Негайно.

Просити Клая Рейнолдза двічі не довелося. І коли Алан забрав свій ніж від його горла й відступив, Рейнолдз протяжно зітхнув. Катберт не озирався, просто стояв з піднятим ліктем, натягуючи джгут.

— Ти, біля шинкваса, — наказав Роланд. — Револьвер у кобуру.

Діпейп послухався, кривлячись від болю, коли зачепився пораненим пальцем за патронташ. І лише тоді, коли цей револьвер опинився в кобурі, Катберт послабив джгут і забрав з рогатки металеву кульку.

Поки розігрувалося дійство, про причину сутички всі забули. Весь заплаканий, Шимі зіп’явся на ноги і стрімголов побіг через усю залу. Він ухопив Катберта за руку, обцілував її (за інших обставин це гучне плямкання могло би видатися кумедним) і на мить притулив її до своєї щоки. Потім сторожко обійшов Рейнолдза, штовхнув праву стулку дверей і вилетів просто в обійми Ейвері, заспаного і досі не протверезілого. Шеб збігав по нього до в’язниці, де п’яний шериф баронії після урочистої вечері у мера звалився спати просто в одній з тюремних камер.

— Гарно погуляли, ге?

Говорив Ейвері. Всі мовчали. Та він і не думав, що хтось із них наважиться розтулити писок.

Кабінет шерифа у в’язниці був замалий, щоб умістити трьох дорослих чоловіків, трьох не зовсім дорослих, проте кремезних, і одного просто-таки неосяжних розмірів шерифа Ейвері, тож шериф повів їх неподалік, до міської зали зібрань, де на кроквах під стелею пурхали голуби, і від тріпотіння їхніх крил та постійного цок-цок-цок високого годинника, що стояв поза трибуною, розходилася луна.

Зала була проста, але виявилася дуже вдалим вибором. Саме тут упродовж чотирьохсот років збиралися міський люд і землевласники баронії: ухвалювали рішення, приймали закони і час від часу відправляли людину, що не догодила, на захід. У самій посрібленій місяцем пітьмі цієї зали витала якась урочистість. Роланд подумав, що це відчувають усі, навіть старий Джонас. А вже шериф Герк Ейвері набув у тих стінах такого авторитету, який деінде йому б навіть не снився.

Залу було заставлено лавами, які в тій місцині й у ті часи називали «неосідланими», — дубовими, з високими спинками, без подушок під низ чи під спину. Загалом їх було шістдесят, по тридцять із кожного боку широкого центрального проходу. Джонас, Діпейп і Рейнолдз сиділи на першій лаві ліворуч від проходу, Роланд, Катберт і Алан — теж на першій лаві, але праворуч. Рейнолдз і Діпейп сиділи похмурі й спантеличені, Джонас виглядав відстороненим і незворушним. Маленький загін Вілла Деаборна принишк. Роланд нагородив Катберта промовистим поглядом, сподіваючись, що той зрозуміє його правильно: Один-єдиний дотеп, і я тобі язика вирву, навіть не сумнівайся. І, здається, повідомлення дійшло до адресата. Берт кудись сховав свого ідіотського «вартового», і то був добрий знак.

— Гарно погуляли, — повторив Ейвері й глибоко зітхнув, обдавши їх подихом перегару. Він сидів на краю сцени, звісивши коротенькі ніжки, і дивився на них із якимось гидливим подивом.

Прочинилися бічні двері, й до зали зайшов помічник шерифа Дейв. Білий піджак офіціанта він уже зняв, натомість одягнувши свою звичайну сорочку захисного кольору. З її кишені стирчав монокль. В одній руці він тримав кухля, в другій — якийсь сувій, який Роланд спершу прийняв за шматок бересту.

— Девіде, ти закип’ятив першу половину? — спитав Ейвері, напустивши на себе суворого вигляду.

— Еге ж.

— Двічі закип’ятив?

— Еге ж, двічі.

— Бо вказівки були такі.

— Еге ж, — слухняно повторив Дейв. Він подав Ейвері кухля і висипав туди рештки вмісту берестового сувою.

Помішавши рідину, Ейвері зі страдницьким виглядом зазирнув усередину і випив. Скривився.

— Ой, пхе! — вигукнув він. — Ну й гидота!

— Що то таке? — поцікавився Джонас.

— Порошок від головного болю. На похмілля, якщо вже бути точним. Його приготувала стара відьма. Та, що живе на пагорбі Коос. Знаєте, про кого я веду мову? — Ейвері виразно глянув на Джонаса. Старигань удав, що не помітив цього, проте Роланд був іншої думки. А що б це могло значити? Ще одна загадка.

Зачувши слово «Коос», Діпейп підвів погляд, а потім знову повернувся до свого заняття: смоктати пораненого пальця. Біля Діпейпа, загорнувшись у плащ, сидів Рейнолдз і насуплено вивчав свої коліна.

— І як, допомагає? — спитав Роланд.

— Еге ж, хлопче, але за відьмачі ліки тре’ розплачуватися. Запам’ятай це: платити треба завжди. Від цих, наприклад, перестає боліти голова, якщо перебереш того триклятого мерського пуншу, але від них хапає живота. А вже як пердиш, то!.. — Він демонстративно помахав перед носом рукою, відсьорбнув із кухля і відставив його вбік. Він знову насупився, але всі відчули, що в залі наче стало трохи світліше. — То що з вами робити?

Герк Ейвері повільно обвів їх поглядом, від Рейнолдза з правого краю до Алана «Річарда Стокворта» з лівого.

— Га, хлопці? На одній шальці терезів у нас хлопці мера й хлопці… гм, хлопчики… Альянсу, а на другій — шестеро ледь один одного не перестріляли і через що? Через якогось недоумка і розілляте відро помиїв. — Він показав пальцем спершу на Великих мисливців за трунами, а потім на рахівників Альянсу. — Дві порохові діжки, а між ними — один гладкий шериф. То які будуть ваші думки? Говоріть, не соромтеся, у шльондрятнику Корал ви так не соромилися, тож і тут не треба!

Усі дружно мовчали. Ейвері відсьорбнув ще один ковток своєї лікувальної гидоти й знову глянув на них — цього разу вже рішуче. Те, що він сказав далі, не дуже здивувало Роланда. Нічого іншого він і не чекав від такого типа, як Ейвері, а надто коли почув його тон, тон людини, яка вважає себе здатною приймати важкі рішення, коли, о боги, нема іншого виходу.

— То я скажу вам, що ми зробимо. Ми забудемо про цей випадок.

Вимовивши це, він замовк із виразом промовця, який очікує, що аудиторія от-от вибухне емоціями, але він готовий з ними впоратися. Коли ніхто не заговорив і навіть не поворухнув ногою, шериф знітився. Втім, на нього ще чекали справи, а ніч уже добігала кінця. Розпроставши плечі, він повів далі.

— Я не чекатиму наступні три-чотири місяці, щоб дізнатися, хто з вас кого порішить. Ні! Але я також не збираюся вирішувати, як покарати вас за вашу дурну сварку через того йолопа Шимі. Кажучи, що, поки ви тут, я можу бути або вашим другом, або вашим ворогом, я закликаю до вашої розважливості, хлопці… але я був би дуже неправий, якби не звернувся до шляхетності ваших натур, які — я глибоко в цьому переконаний — не лише великодушні, але й чутливі.

Тепер шериф приміряв маску екзальтованості, яка, на Роландів погляд, не надто йому личила. Об’єктом своєї уваги цього разу Ейвері обрав Джонаса.

— Сей, я не вірю, що вам хочеться завдати клопоту трьом молодим людям з Альянсу — Альянсу, який був нам як мати рідна й захисник-батько впродовж цілих п’ятдесяти поколінь. Ви ж не хочете, щоб вас звинуватили в такій величезній неповазі, чи не так?

Джонас похитав головою і розтягнув губи в своїй ледь помітній посмішці.

Ейвері знову кивнув. Усе йде просто чудово, неначе промовляв той кивок.

— У всіх вас є свої маленькі справи, правда ж? Хтось зацікавлений, щоб такі неприємності заважали виконувати роботу?

Тепер уже всі похитали головами.

— Отож, я хочу, щоб ви встали, поглянули один одному у вічі, потисли руки й попросили вибачення. Якщо ви цього не зробите, то можете всі вимітатися з цього міста до сходу сонця.

Взявши кухля, він зробив ще один ковток, цього разу великий. Звісно, то був суцільний блеф. Шериф не міг не зрозуміти, що його влада не поширюється на Джонаса, Рейнолдза і Діпейпа, щойно побачив маленькі сині труни, витатуювані в них на руках. Після того, що сталося ввечері, він так само дивився на Деаборна, Стокворта і Гіта. І міг лише сподіватися, що всі шестеро усвідомлюють, у чому їхня вигода. Роланд розумів. Вочевидь, так само, як і Джонас, бо підвівся той одночасно з Роландом.