Завоювання Плассана - Золя Эмиль (читать книги бесплатно TXT) 📗
Він узяв тарілку з печивом, передав її панночкам Растуаль, вигинаючи свій стрункий стан, мов той красень офіцер; потім, поставивши тарілку, повів далі:
— Подумати тільки, що цей нещасний займався політикою!.. Я не хочу докоряти вам, пане голово, за ваші зв’язки з республіканцями, але визнайте, що маркіз де Лагріфуль мав тут досить дивного прихильника.
Пан Растуаль одразу споважнів, зробив невиразний рух і нічого не відповів.
— Він і тепер займається нею; може, через політику він і з’їхав з глузду, — сказала красуня Октавія, акуратно витираючи губи. — Кажуть, що він дуже цікавиться майбутніми виборами, правда, мій друже?
Вона звернулась до свого чоловіка, кинувши на нього значущий погляд.
— Він скрутить собі на цьому в’язи! — вигукнув пан де Кондамен. — Він всюди кричить, що результати виборів залежать від нього і що коли він схоче, то проведе в депутати шевця.
— Ви перебільшуєте, — сказав лікар Порк’є. — Він уже не має такого впливу, все місто сміється з нього.
— Ет, це вас і вводить в оману! Якщо Муре схоче, він поведе до урн весь старий квартал і багато сіл… Він божевільний, то правда, але це теж для нього реклама… Я вважаю, що як на республіканця він ще дуже розсудливий.
Цей утертий жарт мав великий успіх. Панночки Растуаль навіть захихикали, як школярки. Пан Растуаль зволив схвально кивнути головою, з його обличчя зник поважний вираз; він сказав, уникаючи дивитись на супрефекта:
— Можливо, Лагріфуль не зробив нам тих послуг, на які ми мали право від нього сподіватись, але швець — це справді було б ганьбою для Плассана.
І швидко додав, наче хотів зам’яти свої слова:
— Уже пів на другу, це просто розпуста так довго засиджуватись. Дозвольте подякувати вам, пане супрефект.
Пані де Кондамен, накидаючи на плечі шаль, підсумувала розмову:
— Зрештою, — сказала вона, — це неприпустимо, щоб виборами керувала людина, яка повзає на колінах по грядках з салатом о першій годині ночі.
Ця ніч була у всіх на устах. Пан де Кондамен перевершив себе, розповідаючи про цю пригоду панам де Бурде, Мафрові й абатам, які не бачили сусіда із свічкою в руках. Через три дні після цього весь квартал присягався, буцімто бачив, як божевільний, що б’є свою дружину, прогулювався по саду, напнувши на голову простирадло. Тих, що збиралися по обіді в альтанці, найбільш цікавила кандидатура шевця, висунутого Муре. Сміялися, крадькома спостерігаючи одне одного. Це був своєрідний спосіб перевіряти політичні переконання своїх ближніх. Пан де Бурде, слухаючи міркування голови суду, став думати, що можна було б укласти мовчазну угоду між супрефектурою і поміркованою опозицією для розгрому республіканців на користь його кандидатури. Він став дедалі саркастичніше висловлюватися проти маркіза де Лагріфуля, старанно підкреслюючи всі його помилки в палаті депутатів. Пан Делангр, який тільки коли-не-коли заходив сюди, посилаючись на велику свою зайнятість справами міської управи, хитро всміхався при кожному новому нападі колишнього префекта.
— Вам лишається тільки поховати маркіза, пане кюре, — сказав він одного разу на вухо абатові Фожа.
Пані де Кондамен почула це і, повернувши голову, приклала палець до губів з чарівною лукавою усмішкою.
Тепер абат Фожа дозволяв говорити при ньому на політичні теми. Іноді навіть сам висловлювався, стоячи за єднання людей чесних і релігійних. Тоді всі палко приєднувалися до цієї думки — ГІекер де Соле, Растуаль, де Бурде, навіть Мафр. Адже людям доброї волі так легко було б порозумітися, трудитися всім спільно над зміцненням високих принципів, без яких не може існувати жодне суспільство. І розмова переходила на питання приватної власності, сім’ї, релігії. Іноді згадувалось ім’я Муре, і тоді пан де Кондамен бурмотів:
— Я тремчу, коли пускаю сюди дружину. Як собі хочете, а я боюсь! Ви ще побачите дивні речі на виборах, якщо він буде на волі!
Тим часом щоранку в довгих розмовах з абатом Фожа Труні старався налякати його. Він приносив йому неприємні новини: робітники старого кварталу дуже цікавляться справами Муре; вони збираються відвідати його, щоб самим судити про стан його здоров’я, порадитися з ним.
Звичайно священик тільки знизував плечима. Але одного дня Трупі вийшов від нього з радісним виглядом. Він обняв Олімпію і вигукнув:
— На цей раз, люба моя, діло зроблено!
— Він дозволяє тобі діяти? — спитала вона.
— Так, і цілком вільно. Ой, як ми добре заживемо, коли того йолопа тут не буде.
Вона ще лежала в ліжку. Вгорнувшись у ковдру, вона почала вистрибувати і сміятись, як дитина:
— Ах, як добре! Все тепер буде наше, правда?.. Я переберуся в іншу кімнату. І я хочу гуляти в садку, готувати їсти в кухні… Знаєш, мій брат нам зобов’язаний всім цим. Ти дуже допоможеш йому!
Ввечері Труні прийшов у підозрілу кав’ярню, де він зустрічався з Гільйомом Порк’є та іншими юнаками з кращих родин міста, тільки коло десятої години. Почали жартувати з приводу його пізнього приходу, казали, що, певно, він десь гуляв з якою-небудь з молоденьких вихованок Притулку пречистої діви. Ці жарти звичайно дуже йому подобались, але цього разу він лишався серйозним, запевняючи, що у нього були справи, важливі справи. Тільки опівночі, коли він спорожнив кілька карафок, він розніжився і почав говорити відверто. Спершись спиною об стіну, після кожної фрази намагаючись запалити свою люльку, він белькотів, звертаючись до Гільйома на «ти»:
— Я бачився з твоїм батьком сьогодні ввечері. Це хороша людина. Мені потрібен був один папірець. Він був дуже милий, дуже милий. Він дав мені його. От він тут, у моїй кишені… Ах, спочатку він не хотів, казав, що це стосується тільки родини. А я йому кажу: «Я представник родини, мені це звеліла матуся…» Ти ж знайомий з матусею, буваєш у неї. Славна жінка! Вона була дуже задоволена, коли я розповів їй про наш план… Тоді він дав мені папірець. Можеш помацати, він у мене в кишені…
Гільйом пильно подивився на нього й недовірливо засміявся, ховаючи під сміхом свою цікавість.
— Я не брешу, — вів далі п’яниця, — папірець у мене в кишені… Ти намацав його?
— Це газета, — сказав юнак.
Труш, посміхаючись, витяг з кишені сюртука великий конверт і поклав його між чашками і келихами. Якусь мить він захищав його від Гільйома, що вже простяг був руку, але потім дав йому взяти його, сміючись так голосно, наче хтось його лоскотав. Це був дуже детальний висновок лікаря Порк’є про психічний стан пана Франсуа Муре, пласеанського домовласника.
— То його замкнуть у божевільню? — запитав Гільйом, повертаючи папірець.
— Це не твоє діло, друже мій, — відповів Труш, знову насторожуючись. — Це для його дружини папірець. Щодо мене, я тільки приятель, радий прислужитися добрим людям. Вона зробить з ним, що схоче… Не може ж вона, бідолашна, дозволяти, щоб її уколошкали.
Він був такий п’яний, коли їх виставили з кав’ярні, що Гільйом мусив провести його до вулиці Баланд. Він намагався лягти на кожній лавці бульвару Совер. На площі Супрефектури він почав плакати, примовляючи:
— Немає в мене більше друзів: я бідний і тому всі мене зневажають. А ти добрий хлопець. Приходь до нас пити каву, коли ми станемо господарями. Якщо абат нам заважатиме, ми пошлемо його тому другому навздогін… Він не дуже розумний, наш абат, незважаючи на свій величний вигляд. Мені не важко його обдурити. Ти мій друг, справжній друг, правда? Муре засадять, ми питимемо його вино.
Довівши Труша до його дверей, Гільйом пішов далі заснулим Пласеаном і тихенько свиснув перед будинком мирового судді. Це був сигнал. Сини Мафра, яких батько замикав власноручно в їхній кімнаті, відчинили вікно на другому поверсі і спустилися вниз, тримаючись за грати на вікнах першого поверху. Щоночі вони таким чином йшли гуляти з сином Порк’є.
— Ну, — сказав їм Гільйом, коли вони мовчки дійшли до темних провулків коло валу, — тепер нам нема чого церемонитись. Якщо мій батько ще коли-небудь заговорить про те, щоб заслати мене каятися в якусь діру, я знатиму, що йому відповісти… Хочете піти в заклад, що мене приймуть у Молодіжний клуб, коли я схочу?
