Третя карта - Семенов Юлиан Семенович (читаемые книги читать TXT) 📗
— Що я повинен зробити?
— Виконати формальність.
— Яким чином ви мене врятуєте? Я не розумію, про який ключ ідеться? Я ні в чому не винен. Я вірний фюреру і рейхові…
— Це вже пісні, — поморщився Штірліц і глянув на годинник. — Я чув такі пісні, і вони мене не цікавлять.
— Я офіцер, Штірліц.
— Ну й прекрасно. Тим більше — які ж сумніви можуть вас мучити? Або ви стаєте моїм агентом, а ви знаєте, що ми маємо свою агентуру скрізь, або з вас зривають погони СС, і тоді ставте на собі хрест.
— Що я повинен написати? — Фохт хруснув пальцями, і Штірліцу здалося, що ламають сухий хмиз, який перележав зиму.
— Я — псевдонім вигадайте — зобов'язуюсь виконувати всі вказівки Бользена, знайомити його з тими матеріалами, які будуть потрібні, і запрошувати до співробітництва з ним тих своїх підлеглих, котрі потраплять у сферу його інтересів. Усе. І підпишетесь своїм псевдонімом. Другий документ — ідентичного змісту, тільки замість псевдоніма напишете своє ім'я і прізвище й підпишетесь так, як ви підписуєтесь на службових документах.
(Якщо Штірліц загине, другий документ, переправлений до Центру, дасть підстави тим, хто прийде йому на зміну, змусити Фохта виконувати те, що в усіх інших випадках робитиме Штірліц).
— Я не зможу дивитися у вічі керівництву, Штірліц…
Голос у Фохта був жалібний, і Штірліц помітив, що раніше голос його здавався більш низький — певно, він дуже стежив за собою, справедливо вважаючи, що тембр і сила голосу відіграють помітну роль у просуванні на службі в умовах тоталітарної держави, коли кандидатів на «сильних світу цього» всебічно вивчають у канцелярії Бормана, причому такі дані, як зовнішність, голос, привабливість, гумор, заносяться до течок, ідентичних тим, де зберігаються дані щодо розуму «об'єкта», його ділової підготовленості, расової повноцінності, освіти й міри відданості ідеалам націонал-соціалізму.
— Я не тисну на вас, Фохт, — сказав Штірліц. — Просто я не встигну дати вам ключа.
— Я напишу першу розписку, і дайте мені ключа. Тоді я напишу вам другу… Невже ви мені не вірите?
— Звичайно, ні. Ви занадто перелякані для того, щоб я міг вам вірити. Зрозумійте тільки, постарайтеся зрозуміти, що я зацікавлений у вашому виживанні, якщо я беру у вас розписки. Ми не вербуємо безперспективних людей.
Фохт швидко написав другу розписку, простягнув її Штірліцу, й зіниці його розширилися од жаху: по вулиці мчала машина.
— Це не він. — Штірліц зрозумів переляк Фохта. — Це вантажна машина. Отже, коли вас почнуть допитувати у Берліні — так, так, вас допитуватимуть там, — сміливо кажіть, що ви неодноразово просили Діца бути особливо уважним щодо Бандери. Скажіть, що, наскільки вам відомо, не тільки ви говорили йому про це. Підкресліть, що Штірліц був занепокоєний лінією ОУН-Б, запропонованою абвером, і попереджав про це Діца й вас. Наполягайте на тому, що ви були впевнені у санкціонуванні дій Бандери, оскільки гестапо мусило знати геть усе. Ви не могли допустити й думки про те, що такі замисли — а дії Бандери були наслідком далекого задуму абверу — невідомі Берліну. Ви відповідали за лінію. Ваша лінія була абсолютна. Усіх виявлених українських комуністів, росіян, євреїв і поляків ізольовано й занесено до списків на ліквідацію, чи ж не так?
— Далеко не всіх.
— Кажіть, що всіх. Матеріали готував Мельник, а він відповідав за тил, чи ж не так?
— Так.
— А Мельник — людина гестапо в першу чергу, абверу — в другу. Таким чином, ви з-під удару виходите… А оце приїхав Діц. Ну, ну, мужайтеся. Я дав вам ключа, а ви у літаку одімкніть двері до своєї пам'яті й побудуйте системи нападу. Ні в якому разі не захисту. Ясно?
Штірліц всміхнувся до Фохта, як тільки міг, м'яко.
— Якщо ви кому-небудь, де-небудь, коли-небудь признаєтесь, що я вас завербував, отоді ваша кар'єра справді закінчиться, оскільки вам — ні в партії, ні у Розенберга — ніхто не зможе повірити, а ми своїх агентів у кадри СД не беремо. У крайньому випадку, якщо Діц давно копав на вас і зміг тут щось зібрати, звинувачуйте його в непорядності, зведенні особистих рахунків і в моральному падінні: він мстився вам за смерть Косорича, бо ви були свідком його провалу. Другим свідком провалу Діца в його роботі з Косоричем був я. Зрозуміли?
… Коли літаки злетіли в сонячне, уже безмежно високе небо — було наказано Оберлендера з його людьми і Фохта відправити в різних літаках, — Штірліц усміхнувся до Діца.
— А тепер саме час добре поснідати, чи ж не так?
— Я маю півгодини. Потім треба їхати на допити.
— Ви провели цікаву операцію, друже.
— Загалом непогано, — згодився Діц і не стримав гордовитої усмішки, хоч усміхатися зараз, у хвилину свого тріумфу, він не хотів. — Досить цікава комбінація.
— Ану лишень навчіть, як треба робити такі фокуси, — попросив Штірліц, коли вони підійшли до машин. — Чи ще не можна відкривати?
— Вам можна, — значуще відповів Діц. — Я підвів до Бандери нашу людину. Вона підкинула йому мою ідею. Все інше спрацювало само по собі. Ви правильно вгадали, Штірліц, коли говорили про лаври Бандери. Не гнівайтесь, я тоді змушений був мовчати. Мельник — наша людина, і він зараз робитиме те, що ми йому накажемо. А Бандера — це абвер, це армія, ви ж розумієте… Яка на нього ставка? Коли мій агент — а це близький друг Бандери, це ми розіграли по нотах — сказав йому, що, тільки заявивши про себе на весь голос, на весь світ, по радіо, він зможе пробити наших «бюрократів» і вийти навпростець до фюрера, Бандера повірив.
— Готуйте місце для хреста, Діц.
— Хіба ми воюємо в ім'я нагород? — Діц зітхнув і сів у машину. — Нагороди понесуть воїни СС на чорних подушках перед нашими домовинами, Штірліц.
— Снідати будемо у мене?
— Можна у мене. В моєму холодильнику є пиво, шинка і сало.
— А в моєму — горілка, пиво, сало, сосиски й сир. Їдьмо до мене, я запасливіший… Як прізвище вашої людини?
— Шухевич, — відповів Діц, трохи повагавшись.
Він розумів, що, відповідаючи зараз Штірліцу, він зв'язує себе з ним. «Проте, — вирішив Діц, — краще зробити це самому, ніж після того, як Штірліц натисне». Ініціатива мусить бути в усьому, в зраді також, тоді це й не зрада зовсім, а стратегія: на війні перемагає той, хто залишається живий. На війні усяке може бути: випадкова куля в спину теж…
КУРТ ШТРАММ (V)
А зараз він відчув спокій, блаженний, розслаблений спокій, бо конвоїр, що підтримував його під лікоть, звернув ліворуч, і Курт побачив коридор, саме такий, про який мріяв, — довгий, вузький, з білими стінами, а в кінці, в самісінькому кінці, жовтувата, стара, потріскана кахляна стіна.
«Мабуть, мені краще лягти в ліжко й видужати, — подумав раптом Курт, — а вже потім я зроблю те, що зобов'язаний зробити. Зараз я можу не добігти. У мене жар, сильний жар, і конвоїр схопить мене за шию й повалить, і вони все зрозуміють і тоді позбавлять мене змоги розпорядитися собою так, як я повинен розпорядитися».
Він точно відчував кожен свій крок, розуміючи, що відстань до кахляної стіни стає дедалі менша й менша.
«Ти погань, Курте. Ти зміг обдурити сивого есесмана, ти наговорив йому багато дурниць про минуле, які будуть смішні, коли він прочитає їх Інгрід, Гуго чи Егону, і вони зрозуміють, вони все зрозуміють, бо ти прокричав їм те, чого не міг би ніколи сказати звідси. Вони повинні зрозуміти твою маячню, і нащадки зрозуміють, вчитавшись у ті показання, які ти дав: чим дурніше й безглуздіше сказане тобою буде записано сивим есесманом, тим ясніше стане всім, що ти тримався стійко і не був мерзотником і нікого не підвів, рятуючи своє життя. Ти зміг обдурити сивого, а зараз ти хочеш обдурити себе. Не супереч. Не відмагайся слабістю, жаром, тим, що поряд конвоїр. Коли ти видужаєш, їх буде два. І потім ти можеш марити і в маренні скажеш про нашого зв'язківця із Швейцарії. І про Інгрід. І про Гуго з Егоном». Курт відчував, як жовтава, в тріщинах кахляна стіна насувається на нього.
