Інферно - Браун Дэн (бесплатные полные книги .TXT) 📗
Через вигнання Данте так і не зміг знову побувати в цьому священному місці — місці свого хрещення, — хоча н Ленґдона зростала надія на те, що посмертна маска Дайте завдяки низці неймовірних подій, що сталися минулої ночі, нарешті потрапила до баптистерію.
«Баптистерій, — подумав Ленґдон. — Напевне, саме тут Іґнаціо сховав маску перед тим, як померти». Йому пригадалося розпачливе телефонне повідомлення Іґнаціо, і на одну моторошну мить Ленґдон уявив собі цього огрядного чоловіка, який, хапаючись за груди, шкутильгає через майдан до алеї й звідти здійснює останній у житті телефонний дзвінок, встигнувши надійно сховати маску в баптистерії.
Для тебе брама відчинена.
Ленґдон очей не зводив із баптистерію, коли разом із (лєнною пробирався крізь натовп. Жінка рухалася тепер так моторно й жваво, що Ленґдону доводилося мало не підтюпцем бігти, щоби за нею встигати. Навіть на відстані він бачив, як блищали на сонці масивні парадні двері баптистерію.
Майстерно зроблені з позолоченої бронзи, ці двері п’ятнадцять футів заввишки Лоренцо Гіберті створював аж двадцять років. Вони були прикрашені десятьма вишуканими панелями з витонченими фігурками біблійних персонажів так майстерно, що Джорджо Базарі назвав ці двері «незаперечно бездоганними по всьому... найдовершені- IIIим шедевром з усіх коли-небудь створених».
Однак саме Мікеланджело дав ту захоплену характеристику, котра охрестила ворота ім’ям, яке дожило й донині. Мікеланджело заявив, що ці ворота є настільки прекрасними, що їх було б доречно використовувати як... Браму раю.
розділ 54
Біблія в бронзі», — подумав Ленґдон, милуючись прекрасними воротами, які постали перед ними.
Блискуча Брама раю, яку створив Гіберті, складалася з десяти квадратних панелей, на кожній із яких була зображена важлива сцена зі Старого Заповіту. Скульптурна розповідь Гіберті розгорталася від Едемського саду до Мойсея, від Мойсея — до храму царя Соломона й тягнулася двома вертикальними колонами по п’ять панелей у кожній.
Це приголомшливе зібрання сцен сторіччями підживлювало щось на кшталт конкурсу на визнання серед художників та істориків, і учасники цього конкурсу — від Боттічел- лі до сучасних критиків — жваво аргументували, чому вважають найгарнішою саме ту, а не іншу панель. За загальною згодою, переможцями цього багатовікового конкурсу стали Яков та Ісав на центральній панелі лівої половини. Вочевидь, їй віддали перевагу через надзвичайну кількість мистецьких методів, використаних під час створення. Однак Ленґдон підозрював, що справжньою причиною перемоги цієї панелі на конкурсі глядацьких уподобань було те, що саме на ній Гіберті вирішив поставити свій підпис.
Кілька років тому Іґнаціо Бусоні з гордістю показав Ленґ- дону ці ворота, знічено зізнавшись, що після п’ятсотрічного впливу повеней, вандалізму та забрудненого довкілля позолочену браму тихцем замінили її точною копією, а оригінал перебуває в музеї собору Дуомо на реставрації. Ленґдон вирішив ввічливо промовчати про те, що йому добре відомий той факт, що вони милуються підробкою й що насправді ця копія — уже другий екземпляр «фальшивих» дверей Гіберті, який трапився Ленґдону, а перший екземпляр він надибав абсолютно випадково, коли досліджував лабіринти Собору милосердя в Сан-Франциско й виявив, що копія Брами раю Лоренцо Гіберті слугує парадними дверима собору ще з середини двадцятого сторіччя.
Коли Ленґдон стояв перед шедевром Гіберті, йому в око шіав невеличкий інформаційних плакат, що виднівся поруч. На тому плакаті його спантеличену увагу привернула проста фраза, написана італійською.
La peste nera.
Ця фраза означала «Чорна смерть». «О Господи, — подумав Ленґдон, — куди б я не пішов — усюди вона!» Згідно з плакатом, ці ворота були змайстровані на виконання обітниці Богу — як вияв вдячності за те, що Флоренції якимось чином вдалося уникнути чуми.
Ленґдон знову повернувся поглядом до Брами раю, і відлуння слів Іґнаціо знову зазвучало в його голові. Для тебе брама відчинена, але мусиш поквапитися.
Попри обіцянку Іґнаціо, Брама раю, скоріш за все, була зачиненою, як і завжди, бо відчиняли її лише на великі релігійні свята. Зазвичай туристи заходили до баптистерію крізь північні двері.
Сієнна йшла навшпиньки позаду нього, намагаючись побачити ворота понад натовпом.
— Там немає дверної ручки, — зауважила вона. — Немає отвору для ключа. Там немає нічого.
«І то правда», — подумав Ленґдон, знаючи, що Гіберті не став би руйнувати свій шедевр чимось настільки земним та банальним, як дверна ручка.
— Ці двері відчиняються всередину. І замикаються вони зсередини.
Сієнна на мить замислилася й стиснула ниточкою губи.
— Отже, якщо дивитися звідси... то неможливо побачити, двері замкнені чи ні.
Ленґдон кивнув.
— Сподіваюся, саме це й мав на увазі Іґнаціо.
Він пройшов кілька кроків праворуч і визирнув з-за північного краю споруди на значно скромніше прикрашені двері — вхід для туристів, — де знуджений екскурсовод палив цигарку й відганяв допитливих туристів, показуючи на оголошення, що висіло біля входу: «ПРАЦЮЄ з 13.00 до 17.00».
«Отже, баптистерій не відчиняли впродовж кількох годин, — із задоволенням подумав Ленґдон. — І всередині ще нікого не було».
Інстинктивно він поглянув на наручний годинник — і знову пересвідчився, що його Міккі-Маус зник.
Коли професор обернувся, до Сієнни вже приєдналася група туристів — вони робили знімки через простеньку залізну загорожу, зведену за кілька футів від Брами раю, щоби відвідувачі не підходили надто близько до шедевра Гіберті.
Ця захисна загорожа з кованого заліза мала гострі вершечки у вигляді кінчиків сонячних променів, умочених у золотисту фарбу. Вона нагадувала нехитру загорожу приміських будинків. Інформаційна дошка, що описувала Браму раю, була дещо невдало розташована не на самих бронзових воротах, що вражали своєю красою, а на оцій простенькій захисній огорожі.
Ленґдону вже доводилося чути, що невдале розташування інформаційної дошки інколи збивало туристів із панте- лику; от і тепер якась огрядна жіночка в дорогому спортивному костюмі проштовхалася крізь натовп й із саркастичною гримасою поглянула на кований парканчик.
— Брама раю?! Чорт, та вона більше схожа на загорожу собачої будки в моєму дворі! — І жіночка почимчикувала далі, перш ніж хто-небудь зміг пояснити її помилку.
Сієнна простягнула руку і, схопившись за захисний парканчик, невимушено подивилася крізь ґрати на замковий механізм, що виднівся на зворотному боці.
Поглянь, — прошепотіла вона, повертаючись до Ленґдона й дивлячись на нього широко розкритими від здивування очима. — Навісний замок із протилежного боку і справді відімкнений.
Для тебе брама відчинена, але мусиш поквапитися.
Ленґдон зиркнув угору, на Браму раю поза огорожею. Якщо Іґнаціо й залишив важкі ворота баптистерію незамкнени- ми на важкий засув, то вони просто гойднуться й прочиняться від поштовху. Однак проблема полягала в тім, як добратися до воріт, не привертаючи уваги людей на майдані, включно, поза сумнівом, із поліцією та охоронцями собору.
— Ой, погляньте! — заверещала раптом якась жінка, що стояла поруч. — Він от-от стрибне! — Її голос був сповнений сраху. — Отам, на дзвіниці!
Ленґдон різко крутнувся в протилежний від брами бік і помітив, що то... кричала Сієнна. Вона стояла на відстані п’яти ярдів від нього, показувала на дзвіницю Джотто й кричала:
— Отам, нагорі! От-от він стрибне!
Кожна пара очей поглянула вгору, обдивляючись вершечок дзвіниці. Поруч щось вигукували й тицяли пальцями інші люди.
— Хтось збирається стрибати?!
- Де?!
— Я там нікого не бачу!
— Та отам, ліворуч!
І за кілька секунд людей на всьому майдані охопила паніки, тепер і вони вигукували й показували руками на дзвіницю, вдивляючись у її вершечок. Із шаленістю вогню, що посли н ає в полі суху траву, хвиля страху прокотилася майданом і іатопила його, і тепер геть увесь натовп витягував шиї, ти- цяв пальцями на вежу й щось вигукував.
