Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
У цю нескінченну мить смерть здавалася найпростішим виходом, куди менш болючим.
Навіть Келен, улюблена Келен, хоче почути від нього те, що він сказати не може: брехню. Хоче, щоб він відмовився від своїх слів, визнав, що помиляється. Заради неї він готовий на все, але змінити реальність не в його силах. Що ж, принаймні вона в нього вірить, вона дозволить відвести її від темряви тиранії, що насувається. Нехай вона і не вірить його словам, але вона — єдина людина, готова слідувати за ним по добрій волі.
Він пролежав кілька секунд, приходячи в себе і відновлюючи дихання. Коротку мить, в яку він дозволив собі проявити слабкість напередодні тих випробувань, що чекають його.
Слабкість — противага стійкості, яка незабаром йому знадобиться. Сумніви — противага ясності мети. Страх — противага хоробрості, якої йому доведеться набратися.
Навіть розмірковуючи, чи варто взагалі вставати, він знав, що встане. Приступ жалості до себе минув. Він зробить все заради Келен. Навіть це. І тисячу разів, якщо доведеться.
Річард рішуче відкинув похмурі думки. Не так вже все і безнадійно. Бувало й гірше. Зрештою, він зустрічався з супротивниками сильнішими, ніж ця сестра Тьми. Одного разу він вирвав Келен з лап п'яти сестер Тьми! А тут — всього одна. З нею-то він впорається. При думці про те, що Ніккі розраховує змусити їх танцювати, як маріонеток на мотузці, в ньому закипів гнів.
Розпач змінився пекучою люттю.
Він знову побіг, чіпляючись за дерева, зрізуючи кути. Перестрибував через дерева, що впали, скакав з каменя на камінь.
Гілка зламаного дерева зачепила мішок, зірвала з плеча. Річард спробував на ходу вивільнити його, але не втримав і мішок звалився на землю.
Він сказився, ніби дерево зробило це спеціально, щоб затримати його, і з тріском обламав злощасну гілку. Потім опустився на коліна, судорожно запхав у мішок розсипаний вміст, згрібаючи разом з монетами мох і голки, які прилипли до шматка мила, що дала Келен. Розбереться потім. Тепер він повісив мішок на спину, а не на плече.
Дорога різко пішла вгору. Йому раз у раз доводилося чіплятися обома руками за каміння і коріння, Річард нерідко ходив цією дорогою і знав, де і за що найкраще чіплятися. Незважаючи на холод, очі йому заливав піт. Кісточки пальців він обдер до крові.
Йому здавалося, що Ніккі їде занадто швидко, занадто його випереджає. Він знав, що жахливо помилився, затримавшись в розрахунку на те, що скоротить шлях, — і жалкував, що у нього було так мало часу, щоб обійняти Келен.
Йому душу вивертала думка, наскільки важко зараз Келен. Напевно, їй зараз набагато гірше, ніж йому. Нехай вона вільна, а він — ні, для неї це тільки гірше. Адже, навіть будучи вільною, вона змушена стримуватися, коли більше всього на світі їй хочеться піти за ним. Річарду простіше. Він підневільний, він слідує наказам.
Він вискочив з лісу на широку дорогу і опинився на вершині перевалу. Ніккі ніде не було. Затамувавши подих, він подивився на схід, побоюючись побачити її по ту сторону. Перед ним простягалися нескінченні ліси і порослі деревами гори. Вдалині височіли скелясті вершини, їх засніжені піки і схили яскраво біліли на тлі свинцевого неба.
Річард не бачив ні коня, ні вершниці, але це нічого не значило, оскільки трохи нижче стежка звертала за дерева. Він швидко оглянув грунт у пошуках слідів, сподіваючись, що Ніккі не сильно його випереджає і він встигне нагнати, поки вона не створила щось жахливе. Не виявивши ніяких слідів, Річард злегка заспокоївся.
Він подивився на лежачу внизу долину, на луг і їхній будиночок. Занадто далеко, щоб кого-небудь розгледіти. Річард сподівався, що Келен все ж пробуде тут ще кілька днів. Йому не хотілося, щоб вона одразу поверталася до армії, щоб, ризикуючи життям, битися в програну війну.
Він розумів бажання Келен бути зі своїм народом і захищати батьківщину. Келен вважала, що її присутність щось змінить. Не змінить. Поки що — не змінить. А може, й ніколи не змінить. Видіння Річарда було лише прийняттям реальності. Погрожуючи небу мечем, все одно не перешкодиш сонцю закотитися.
Річард подивився на свинцеві хмари. Останні кілька днів він помічав всі ознаки того, що скоро вже в долині випаде перший сніг. Судячи по небу і напрямку вітру, схоже, він правий.
Річард відмінно розумів, що йому не вдасться так просто звільнитися від Ніккі, він придумав цю казочку з інших міркувань. Як тільки в цих краях мінялася погода, снігопад обрушувався миттєво і дуже рясно. Якщо заметіль виявиться такою, як він припускає, Кара з Келен будуть замкнені в будиночку до весни. Їжі їм вистачить з лишком. І дров він встиг нарубати більше ніж достатньо. Тут Келен буде в безпеці. А з армією — постійно під загрозою.
Біля дерев показалася сіра в яблуках кінь. Блакитні очі Ніккі не відривалися від Річарда з тієї миті, як вона побачила його на перевалі.
Коли сестри Світла відвезли його в Старий світ, у Палац Пророків, Річард вважав, що Келен цього хотіла. Він помилявся, Тоді він не знав і не розумів, що вона прогнала його, щоб врятувати йому життя. Він думав, що Келен більше не хоче його бачити ніколи.
У Палаці Ніккі була для нього живою спокусою. Він зовсім розгубився в її присутності і насилу міг повірити, що така досконалість існує в дійсності, що це не сон.
Зараз же, дивлячись, як вона легенько погойдується в сідлі, не зводячи з нього своїх величезних блакитних очей, він раптом подумав, що Ніккі сприймає свою красу з похмурою смиренністю. Вона повністю втратила чарівність, і Річард ніяк не міг зрозуміти, чому колись відчував до неї досить сильне почуття.
З тих пір Річард пізнав, що таке справжнє кохання, і Ніккі стала для нього нічим.
Спостерігаючи за її наближенням, він з подивом зауважив, що Ніккі виглядає сумною. Здавалося, вона засмучена тим, що він тут, але в той же час на її обличчі промайнула тінь полегшення.
— Річард, ти перевершив усі мої сподівання. — Судячи з тону, надії ці були дуже невеликі. — Ти весь змок. Хочеш перепочити?
Від її удаваною доброти у нього кров закипіла в жилах. Річард мовчки відвів розлючений погляд від її ласкавого лиця і рушив по дорозі перед її конем. Він вважав за благо помовчати, поки не впорається з душачим його сказом.
Трохи далі по дорозі чекав чорний жеребець з білою плямою на морді. Величезний кінь був прив'язаний на зарослій травою галявині серед височенних сосен.
— Твій кінь, як я і обіцяла, — сказала Ніккі. — Сподіваюся, він тобі сподобається. Він здався мені досить великим і сильним, щоб тебе везти.
Річард перевірив вудила і визнав їх придатними. Ніяких мартингалів, якими, він знав, користувалися сестри, щоб управляти кіньми. Решта упряжі теж в нормі. Жеребець виглядав цілком здоровим.
Річард дав жеребцю час познайомитися з ним. Він нагадав собі, що кінь ні в чому не винен, і його ставлення до Ніккі не повинно впливати на поводження з цим красивим тваринам. Річард не поцікавився, як звуть коня. Він дав йому обнюхати свою руку, ласкаво поплескав по шовковистою чорної холці і погладив по боці. Могутній жеребець тупнув передніми копитами. Він явно був не радий знайомству.
Поки що вибирати дорогу не доводилося. Єдиний шлях вів його геть від будиночка, де залишилася Кален. Річард пішов попереду, щоб не бачити Ніккі.
Він не хотів одразу сідати на жеребця, ні то потім буде куди більше клопоту. Нехай кінь спочатку до нього трохи звикне. Рішуче взявши коня за вуздечку, Річард рушив уперед. Клопіт з конем відволікав його від чорних думок, що загрожували захопити у вир відчаю. Незабаром жеребець трохи освоївся з новим господарем, і Річард скочив у сідло.
Ніккі не намагалася затіяти розмову — напевно, відчувала його настрій. Він їде з нею, але в неї немає жодних шансів змусити його радіти цьому.
Коли почало сутеніти, Річард спішився біля невеликого ключа, де коні могли попити, і кинув свої речі на землю. Ніккі мовчки прийняла його вибір і, зіскочивши з коня, відв'язала від сідла спальний мішок. Сівши на спальник з дещо пригніченим виглядом, вона прийнялася жувати ковбасу і розмочений у воді сухий бісквіт. Відкусивши шматочок, вона простягнула ковбасу Річарду і запитливо подивилася на нього. Він не відреагував. Ніккі вирішила, що він відмовляється, і продовжила їсти.
