Клуб Боягузів - Кокотюха Андрей Анатольевич (книга жизни TXT) 📗
— Не було б у цій історії вкрадених грошей — ми б не познайомилися, — зазначила Оксана. — І нічого б не дізналися.
— А ми і зараз мало що знаємо, — вставила Мавка.
— Та гроші — перше випробування для боягуза, — Оля навіть посміхнулася кутиками вуст. — У тому й річ... Ніхто з батьків не погодиться дати гроші на Клуб Боягузів. Ще б пак, смішно звучить...
— Я сказав би — підозріло, — уточнив Максим.
— Або так, — кивнула Оля. — Тому кожен, хто хоче потрапити до Клубу Боягузів, повинен довести своє непереборне бажання це зробити. Так учитель сказав. Для цього треба роздобути сто гривень.
— Вкрасти, — знову уточнив Максим.
— Вкрасти, — погодилася Оля. — Всі бояться красти. Але хто подолав свій страх і вкрав ці гроші, той не зовсім безнадійний, — зауваживши, що опинилася під перехрестям здивованих поглядів, Оля квапливо розтлумачила: — Так сказав учитель. І всі, хто хоче потрапити до Клубу Боягузів, проходять таке випробування.
Глава 9
Жереб кинуто
Тепер усі дивилися на Максима Білана. Відчувши, що від нього вимагається якийсь висновок, хлопець, тим не менше, не поспішав. Підійшовши до вікна, він глянув на глуху стіну, на порожнє подвір'я, заклав руки за спину, потягнувся. Після того перетнув кімнату, пройшовся вздовж книжкової полиці, взяв за корінець книжку, вибравши навмання. Витяг, перегорнув, поставив на місце, рішуче повернувся до гурту.
— Мені все це не подобається, — заявив категорично, і повторив, звернувшись уже конкретно до Олі. — Не подобається, розумієш? Тебе... Вас, скільки б вас там не було, невідомо хто змушує красти гроші і називає це випробуванням на сміливість. Це — не іграшки, тобі не здається?
— Ніхто нікого не змушує, — швидко виправдалася Оля. — Я можу просто відмовитись і далі лишатися боягузкою.
— Щойно ми вирішили — кожен із нас чогось боїться. Тобто, кожен боягуз.
— І значить, кожен із нас мусить тепер нести в зубах твоєму вчителю, чи хто він там, цілих сто гривень! — не втримався Денис. — Моїй мамі знаєш скільки треба працювати за ці гроші! А тут сидить якійсь дядько і збирає членські внески! Хіба не так?
— Не так! — труснула головою Оля. — Тобто, на перший погляд так — красти справді не можна.
Але більшість із нас утримується від крадіжок не тому, що цього не можна робити, а тому, що ми боїмося. Отже, люди чесні не тому, що вони такими є, а через те, що бояться зробити нечесний вчинок. Отже, страх треба долати, і починати слід саме таким способом.
— Ти глянь! — вигукнув Денис. — Це тобі вчитель голову задурив?
— Софійка розповіла. Я сама вчителя ще не бачила. Правила такі: спочатку поручитель приносить членський внесок того, за кого поручається, а тоді приходить і сам новий член клубу, — сказала Оля.
— Далі я знаю! — Оксана піднесла руку, мов на уроці, навіть затрусила нею. — Кожен новий член клубу повинен привести ще когось! Такий ось ланцюжок! Скільки в Клубі Боягузів народу, Олю?
— Цього ніхто не знає. Софійка так каже. Учитель не збирає всіх разом, бо до кожного він застосовує окремий підхід. Адже страх у кожного свій, не схожий на страх іншого. Якщо так, то і завдання для кожного боягуза спеціальні.
Максим Білан ляснув у долоні.
— Знаєте, друзі, з мене цього досить! Ти, Олю, серйозно в усе це віриш?
— Я вірю в те, що батькам до мого боягузтва нема жодного діла! — тепер у голосі дівчинки чувся виклик. — Вони кажуть, як оце ти — всі люди бояться, це здорове відчуття, це твоя страховка від помилок, минеться з віком. А я не хочу! Я не хочу бути боягузкою! І якщо в цьому світі, або в цьому місті є вчитель, готовий вислухати мене і допомогти побороти страх, я не піду до нього — побіжу! На крилах полечу, ясно вам?
Голос Олі почав звучав дедалі голосніше, починав дзвеніти. Максим відчув — ще трохи — і він зірветься на крик. Крик приверне увагу пані Люби та Назара Жупанського, а це зовсім не бажано.
Думки вистроїлися в Максимовій голові у рядок. Розказати про цього підозрілого вчителя і про Клуб Боягузів комусь із дорослих треба. Мало того — з цим потрібно чимшвидше бігти в міліцію. Але тоді доведеться розповідати всю правду, недомовками не обійтися. Отже, кирпатий Назар Жупанський дізнається, що його донька свідомо вкрала з дому гроші, а потім, коли попалася, так само свідомо оббрехала першого, хто потрапив їй на очі.
Буде від того мир у родині Жупанських? Навряд. І викриття таємничого вчителя сміливості нічого не змінить.
Ясна річ, Оля хвилюється через свій ганебний вчинок, який її примусили зробити, але про який не знає тато. І тато навіть готовий забути про ті злощасні гроші й більше ніколи не повертатися до цієї теми. Що наразі Олю цілком влаштовує. Зовсім інша справа — коли все це вилізе за межі їхнього вузького кола. Бо тоді ця історія навряд чи скоро забудеться.
— Гаразд, — промовив Білан, хоча вишикувані думки ще не зовсім оформилися в якесь логічне рішення, і хлопець говорив, випереджаючи їх: — Треба нам познайомитися з тим вашим легендарним учителем. Може, я помиляюся, він справді порядна людина. Просто позбавляє батьків боягузів частини проблем. Тоді я заодно свої страхи вилікую.
— Він не лікує — він учить, як їх подолати, — поправила Оля.
— Ну, то навчуся, — погодився Максим. — Через «козла» на фізкультурі стрибати. Втру носа Черненкові, не лише він тепер буде коником-стрибунцем.
Оля наморщила чоло, переварюючи почуте.
— Ви... ти це серйозно?
— Як ніколи! — запевнив її Білан. — Коли в тебе перше побачення з учителем?
— Сьогодні ввечері. Ми вже домовилися з Софійкою, вона мене прикриє. Скаже, що ми домовилися разом іти на забаву...
— Хто кого забавляє? — поцікавився Денис.
— Ніхто нікого, — пояснила Мавка. — Сам себе забавляєш. У нас забавою називають будь-яке зібрання. Ось ви до мене в гості приїхали — маєте забаву. До однокласника на вечірку пішли нові фільми дивитися чи музику слухати — теж забава.
— Отже, сьогодні ввечері і я матиму гарну цікаву забаву, — сказав Максим Білан.
Глава 10
Назад дороги нема
Оля не встигла оговтатись, як її нові друзі обговорили всі деталі.
— Не можу я нікого вести з собою — це проти правил, — опиралася дівчинка.
— Правила для того існують, аби їх порушувати. І ти не боїшся це робити. Отже — робиш сміливий вчинок, перемагаєш боягузтво, — пояснив Максим, а всі з ним погодилися. Оксана навіть у долоні заплескала — не думала, що Білан так швидко вихід знайде.
— До того ж, Олю, в нашого Білана, нового учня вашого вчителя, буде квиток у перший ряд — живі гроші, — зауважив Денис, і тепер у долоні заплескала Мавка — Черненко, якого вона ще сьогодні вранці вважала трошки відлюдкуватим, починав їй подобатися. Бо підходив до всього, що відбувається, звичайнісіньким хлопчачим розумом.
— І остання причина, чому я повинен іти з тобою — так усе має шанс залишитися між нами, — підвів риску під простим планом Максим. — Інакше доведеться поставити до відома твого милого тата. Чого не хочеться ні тобі, ні мені, а вчителю — поготів.
Це остаточно переконало Олю, і далі всі вже домовлялися, як і коли виберуться з дому. Коли настала черга шукати членські внески, вийшла несподівана затримка. Виявляється, ні в кого з чотирьох не було такої суми. Батьки видали кожному з них на якісь витрати, знаючи — на фестивалі учасників забезпечать належним харчуванням. Приймаючи в себе друзів доньки, пані Люба, звичайно ж, не вимагала з них грошей — подібного навіть уявити неможливо. А в суботу по хлопців приїде Білан-старший і завезе їх до Києва на власному автомобілі, що теж не передбачає ні для кого з гостей додаткових витрат.
Мавка знала, де мама тримає гроші. Але піти шляхом Олі й поцупити їх вона не збиралася — адже в такому разі сама стане злодійкою, нехай і мимоволі. Допускати цього в жодному разі не можна.
Проте вихід усе одно знайшовся. Максим запропонував усім скласти в бейсболку Дениса все, що лишилося від кишенькових грошей, виданих батьками на дорогу. Найбільше лишилося, як не дивно, в Черненка — мама не змогла виділити йому великої суми, через те хлопець трошки соромився і не особливо витрачався на різні сувеніри та інші подібні дурниці. Гроші тримав у старому гаманці, гаман сховав на самому дні наплічника. Коли Максим і Оксана скинули до його запасів свою решту, виявилося — не вистачає десятки. З цим Мавка пообіцяла допомогти, і вже за п'ять хвилин говорила пані Любі, на яку цікаву забаву хоче ввечері піти з Олею. Тому їй потрібно хоча б десять гривень, аби мати при собі якусь невеличку копійку на кока-колу.
