Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Твоя дитинка - Ликович Ірися (серия книг .TXT) 📗

Твоя дитинка - Ликович Ірися (серия книг .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Твоя дитинка - Ликович Ірися (серия книг .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Бо що таке чоловiки, коли ти носиш у собi всiх чоловiкiв, жiнок i трансвеститiв разом узятих!

Увечерi ти не знати чому пiдеш до бару, де збираються «голубi». Розглядатимеш їх, посмiхаючись, просячи у них зрештою запальничку, щоб когось розговорити. Але тобi дуже ввiчливо принесуть сiрники на пiдносi й попросять бiльше нiкого не зачiпати. Бо ти тут - єдина дiвчина. Єдина натуральна жiнка. Iншi ними просто себе вiдчувають.

I ти дивуватимешся з людей, якi збираються для того, щоб вiдчути себе тим, ким хочуть бути насправдi. Вони намагаються будь-яким способом скинути з себе тягар виховання!

3.5

Вона спала недовго. Знову цей клятий сон! Знову - жах! I коли вже вiн скiнчиться?

На думку спала хороша iдея - втекти з дому. О, як би цьому здивувалися батьки! «Невже в нас погано?», - думали б вони.

Але втекти з дому - все одно радiсна думка. Принаймнi є про що думати затяжними вечорами.

Тодi виникло запитання - куди i як? Вiдповiдь знайшлася сама собою. В газетi «Кримiнал» з'явилася стаття про малолiтнiх повiй. Йшлося про тринадцятирiчне дiвча, яке розповiдало про свiй сумний життєвий досвiд: приблизно сiм партнерiв на день; ночi, проведенi на вокзалi; душ - раз на два-три тижнi; переслiдування мiлiцiї i, як приз за приниження, - майже сотня гривень на день i купа солодощiв!

«Та це ж цiле царство! - думала дiвчинка. - Але як я робитиму те, чого нiколи не робила? А якщо я якась не така?»

Це сумна iсторiя про маленьку дiвчинку, яка завжди гралася сама. I завдяки цьому дуже рано навчилася аналiзувати i фантазувати водночас. Одного разу, коли їй було всього шiсть рокiв, вона знайшла в шафi батькiв порножурнал. Коли нiкого не було вдома, вона носила його на вулицю сусiдським дiтям. Аж доки їй вистачило розуму показати його власному дiдиковi й чужому дядьковi, якi разом на лавицi пили з пляшок тепле пиво. Тi ж, ясна рiч, розповiли батьковi. Той (теж, ясна рiч) дiвчинку вiдлупцював. Але журнал вона цупила й далi багато разiв. I багато разiв була спiйманою й нещадно битою.

- Ти що, - кричав батько, - на голих баб хочеш витрiщатися? Дам я тобi голизни! От попроси матiр хай роздягнеться, та й дивись на неї, доки очi не повилазять!

Розлючений, а тому некерований, вiн у перервах мiж жорстокими екзекуцiями, такими, що вже й мовчазна мати намагалася видерти дитину, яку вiн тримав за ноги, мов кроленя, кричав щось уже несусвiтнє. Бо втратив вiд лютi навiть дар думати. Намагався вигадати щось нове, чим би можна принизити власну доньку.

Люди, котрi не люблять себе, не люблять нiкого. У них зароджується ненависть до всього особистого. Як можна любити маленьке тiло власної дитини, соромлячись свого? Чи можна розгледiти душу в синовi чи доньцi, боячись власної?

«Татко» примусив її роздягнутися i пiти в сад, де брати збирали яблука, а бабуся згрiбала пожовкле листя.

- Татку, не бийте мене, не бийте! - благала не своїм голосом. - Татку-у-у-у-у!!! Тiльки не бийте бiльше…

I зробила б будь-що, що вiн накаже. Страх був настiльки великим, що, не задумуючись нi на мить, страждалиця зняла з повнiстю посинiлих литок i сiдниць маленькi дранi штанцi i, зажовуючи слiзьми, пiшла…

Нiхто не пiдiйшов закрити голеньке тiльце вiд холодного вiтру. Нiхто не прикрив своїм фартухом те, що всi так соромляться виставляти напоказ.

А вона все йшла i йшла. I пiшла б так всiєю вулицею. Хоч селом! Тiльки, аби бiльше не хитатися вниз головою в цих великих могутнiх лапах…

Хлопцi смiялися i кидали в неї гнилими яблуками. Що їм ще залишалося? Їх змалечку вчили нiкого не жалiти. Батько часто казав їм:

- Ти гляди тiльки себе! Що таке баби? Їх трахати треба, а не любити.

Бабуся зиркнула на неї, нiби не бачачи її оголеного посинiлого тiла, запухлих очей i до смертi переляканого погляду, рота, який, здавалося, нiколи бiльше не складеться в усмiшку…

- Так їй i треба, - фiлософськи прорекла стара. - Нiчого, пореве та й перестане.

I байдуже вiдвернулася.

Вона, мабуть, сама так виховувала «екзекутора».

Коли батько пiшов на роботу, новоспечена школярочка знову потягнула журнал. Тепер це вже було зробити важче. Спочатку потрiбно було знайти ключ вiд шафи, далi мiж горою паперiв вiдшукати журнали.

Тепер бунтарка вже не виносила їх на вулицю. Навiть сама не переглядала. Що там дивитися - вона вже все знала напам'ять. Просто посидiла бiля них, порозповiдала щось своєму вигаданому спiврозмовнику, усмiхнулася i поставила все на мiсце, свiдомо надiрвавши першу сторiнку.

Коли вже зачиняла шафу, в кiмнату несподiвано заскочив середнiй брат.

- Ага, знову лiзла! - закричав вiн, давши потиличника. - Ха-ха! Ось тепер ти вiд тата дiстанеш! Будеш ще не так верещати, як тодi. Ха- ха!

«Скаже, знаю, що скаже, - думала вона. - Навiть не сумнiваюсь».

I було страх як лячно. Але вона знала, що робитиме це знову i знову. Чому їм, батькам, - можна, а їй - нi? Чому?! Тодi вона ще не знала…

4.5

Уперше Нiна назвала його так, коли вiн не на жарт образився.

- Скiлька можна тинятися ночами бозна-де i бозна в яких тупих компанiях! - не вгавав Алоїз.

- Я не тиняла-а-а-а-сяяяяяяяя! Ми сидiли в Денiя вдома. В нього мама чкурнула на сесiю.

- Звiдки я можу знати, в кого ти була. А може, ти брешеш?

Вона лежить на лiжку, нервово сопучи i час вiд часу глипаючи на хлопця, аби вловити момент для примирливого поцiлунку. Але момент не наставав. Хлопець налягає на Нiну всiєю вагою i, притиснувши колiнами руки, бере в долонi її голову.

- А тепер розповiдай правду! Чуєш? Де була?

- У-у-у Денiяааааааааа! Ми пили вино.

- Ага, вино. П'ять хвилин тому вина ще не було. Стає цiкавiше.

- Пустииииииии, дурень дурний. Боляче! Аааааааааааа! Боляче, не розумiєш? - i вона заливається крокодилячими сльозами. Такими невинними, такими чистими, що вiн вкотре думає над тим, що оце паскудне чортеня, котре отак плаче, ось так легенько висмикуючись, не може брехати. I вiн вiдпускає її руки. А вона починає розмащувати кулачками сльози по обличчю.

Ревнивець думає, чому так скажено любить Нiнку саме тодi, коли вона плаче.

Хитрунка ж пiдiймає до нього набухле вiд слiз обличчя i, мiцно притиснувшись усiм тiлом, торкається рожевими, мов рана, губами його губ. Але так легенько, так нiжно, що вiн не може не вiдповiсти на її дотик своїм чоловiчим владним цiлунком.

- Заплакана брехухо, ти - моя, чи не моя?

- Чияааа яааа ще можу буууути?

- Не кричи, сiльська дiвко, ти не в себе на обiйстi, а в квартирi, де за стiною люди живуть. Лю-ди!

- Ха-ха-ха! - заливається смiхом вона. Та таким рясним, як нещодавнi сльози.

«Як я люблю її оцi перепади!», - думає щасливий коханець. А вона куйовдить його темне волосся.

- Мишко моя… - шепоче примирливо Алоїз.

- А ти - мiй маленький миш.

- Оленяточко, ти завжди називаєш мене моїми словечками. Придумай щось своє!

Вона довго вовтузиться, накриваючи себе пледом, поправляє подушку. Не можна ж так легко взяти й зiзнатися, що не знає, що вигадати.

- Ти мiй чупа-чупсик! - врештi озивається Нiна. - Бо в тебе найсолодшi на свiтi вушка i носик, i ротик, i пальчики… - перераховує вона, торкаючись до всього губами.

«Пiдлабузниця! - думає вiн. - Як вона вмiє робити приємно».

1.6

Привiт, моє заплакане дiвчатко!

Пам'ятаєш, як перед твоїм вiд'їздом я заснув в Оперному театрi? Як ми перепаковувалися на вокзалi? Як переплутали автобус на Кельн i бiгали з торбами, як навiженi? Навiть зараз це важко згадувати.

Я радий, що у вас сипле снiжок. А в нас навпаки - суцiльнi дощi. Я серйозно задумуюся над тим, що навiть клiмат не витримує цих людей.

Перейти на страницу:

Ликович Ірися читать все книги автора по порядку

Ликович Ірися - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Твоя дитинка отзывы

Отзывы читателей о книге Твоя дитинка, автор: Ликович Ірися. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*