Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви - Гудкайнд Террі (полная версия книги txt) 📗
І все ж, хоча він нічого не побачив, відчуття небезпеки не покидало Річарда. Навпаки, воно стало ще сильніше — і не тому, що Гратч насторожився.
Тривога піднімалася звідкись зсередини, її джерелом був сам Хань Річарда.
Магія не раз попереджала його, коли інші почуття мовчали, і Річард вже звик довіряти цим попередженням.
Бажання бігти звідси, поки не пізно, охопило його. Потрібно їхати до Келен, і зайві складнощі йому зараз зовсім ні до чого. Знайти коня і швидко забратися звідси подобру-поздорову. Або, ще краще — втекти прямо зараз. А коня можна буде відшукати і потім.
Гратч приготувався до бою і розправив крила, готовий миттєво злетіти.
З його ощиреної пащі йшла пара, гарчання стало ще лютіше.
М'язи Річарда напружилися, дихання почастішало. Почуття небезпеки росло з кожною миттю.
— Пані Сандерхолт, — вимовив він, ковзаючи поглядом від однієї довгої тіні до іншої. — Може, вам піти всередину? Потім я повернуся, і ми з вами договор…
Слова застрягли у нього в горлі, коли він помітив швидкий рух між колонами — прозору тінь в повітрі, наче димок над багаттям. Річард придивився уважніше, не знаючи, чи дійсно він щось побачив, чи йому здалося. Але якщо очі його не обдурили — що ж це могло бути? Але скільки Річард ні вдивлявся, більше він нічого не бачив. Він вже майже переконав себе, що це всього лише сніг, взметенний поривом вітру, як раптом його осінило.
По спині в нього пробігла холодна цівка поту: тепер Річард згадав, коли чув таке ж гарчання Гратча. Рука його сама потягнулася до меча.
— Ідіть звідси, — різко пошепки наказав він пані Сандерхолт. — Негайно!
Зачувши дзвін витягнутого з піхов Меча Істини, вона не роздумуючи кинулася до дверей на кухню. Як вони тут з'явилися? Неможлива річ — і все ж Річард не сумнівався, що це саме вони. Він відчував їх.
— Потанцюй зі мною, Смерть. Я готовий, — прошепотів Річард, вже підкоряючись лютій магії, яка перетікала в нього з Меча Істини. Навіть ці слова належали не йому, а духам тих, хто володів мечем до нього. Вони були схожі на ранкову молитву, що означала, що ти можеш померти сьогодні і, поки живий, повинен зробити все, що в твоїх силах.
Але коли Річард вимовив їх, він зрозумів, що вони мають і інший сенс. Це бойовий клич.
Заревівши, Гратч злетів у повітря. Вітер, піднятий сильними помахами могутніх крил, зметнув сніг і вигнув поли Річардового плаща.
Ще до того, як вони виникли в морозному повітрі, Річард відчув їх присутність. Він побачив їх внутрішнім поглядом, перш ніж встиг розгледіти очима.
Захлинаючись гарчанням, Гратч кинувся вниз, до початку сходів, і як тільки він опинився біля колон, вони почали ставати видимими — зуби, кігті, плащі, білі на білому снігу. Білого кольору, чистого як молитва дитини.
Мрісвізи.
3
Ставши видимими, мрісвізи всі разом накинулися на гара. Магія меча, його лють вже клекотіли в Річарда і повністю оволоділи ним, він побачив, що його друг у небезпеці. І Річард кинувся вниз по східцях, туди, де розгорялася битва.
Гратч з ревом обрушився на мрісвізів. На тлі білого каменю та білого снігу силуети їх були нечіткими, але все одно тепер Річард бачив мрісвізов досить ясно, і наскільки він міг судити в такій метушні, їх було близько десяти. Під плащами виднілися шкури — білі, як сніг і стіни палацу. Мрісвіз з Хагенського лісу був чорним, але Річард вже знав, що вони здатні міняти колір залежно від оточення. Біла гладка шкіра покривала їхні голови, переходячи на шиї в щільну і теж білу луску. В безгубих пащах стирчали дрібні, гострі як бритва зуби. Пазуристі лапи мрісвізів стискали ручки ножів з трьома лезами, розташованими трилисником, а маленькі оченята горіли ненавистю і люттю.
Мрісвізи стрімко закружляли навколо Гратча. Одні нападали, інші, навпаки, намагалися ухилитися від могутніх лап гара, і білі плащі майоріли на їх спинах. З лютим завзяттям Гратч роздирав ворогів пазурами, і кров заливала сніг.
Зайняті Гратчем, мрісвізи не помітили, як Річард виник у них за спиною.
Минулого разу він бився з мрісвізом один на один, і тоді йому, можна сказати, ще здорово повезло. Зараз його стан був куди гірший, але, охоплений магічною люттю клинка, Річард думав тільки про те, що потрібно допомогти гару, і, перш ніж мрісвізи усвідомили, що у них з'явився новий противник, встиг зарубати двох. Холодне повітря наповнилося передсмертний виттям, незвично високим і дуже болючим для людського вуха.
Річард відчув мрісвізів у себе за спиною і стрімко розвернувся.
Так і є: ще троє з'явилися з боку палацу. Пані Сандерхолт теж побачила їх. Не добігши до кухонних дверей, вона закричала і повернула назад.
Річард був занадто далеко, щоб встигнути їй на допомогу.
Потужним ударом меча він розрубав майже надвоє найближчого до нього мрісвіза і у весь голос покликав:
— Гратч! Гратч!
Гар на мить відвернувся від мрісвізов.
— Гратч! Захисти її! — Річард тицьнув кінчиком меча в сторону пані Сандерхолт.
Гратч моментально зрозумів, що від нього вимагається, і без зволікання почав діяти. Відкинувши вбік обезголовленого мрісвіза, він злетів у повітря.
Річард пригнувся. Ляскаючи шкірястими крилами, гар пролетів у нього над головою і кинувся до сходів.
Досягнувши сходинок, він підхопив пані Сандерхолт волохатими лапами, і її ноги відірвалися від землі за мить до того, як там, де вона тільки що була, блиснули ножі мрісвізів. Перш ніж додаткова вага позбавила його маневреності, Гратч широко розкинув крила і, змахнувши ними, перелетів через мрісвізів. Опинившись у них за спиною, він сильним помахом крил зупинив політ, поставив пані Сандерхолт на землю і, миттєво розвернувшись, кинувся на ворогів. Спритно ухиляючись від їх клинків, він погрожував мрісвізам кігтями і іклами, а Річард тим часом зайнявся трьома уцілілими тварюками. Віддавшись магічній люті меча, він став єдиний з душами колишніх Шукачів і повів танець смерті, рухаючись так граціозно, немов і справді танцював. Мрісвізи одночасно накинулися на нього, прагнучи оточити; їх потрійні клинки зловісно мерехтіли в морозному повітрі. Швидким рухом Річард пронизав одного вістрям меча.
На його здивування, двоє останніх раптово закричали:
— Ні!
Річард на мить завмер, сторопівши. Він ніяк не думав, що мрісвізи вміють говорити. Тварюки теж зупинилися, не зводячи з нього маленьких, схожих на зміїні очей, а потім обережно рушили вгору.
Несподівано Річарду прийшло в голову, що вони полюють не за ним, а за Гаром.
Він вибіг сходами і перегородив їм шлях. І знову мрісвізи розійшлися в сторони, прагнучи обійти його з флангів. Річард зробив обманний випад в бік одного з них, потім різко розвернувся і обрушив меч на другого.
Клинки з дзвоном схрестилися; мрісвіз відскочив, ухиляючись від смертоносного леза, але, коли він знову стрибнув вперед, щоб завдати удару у відповідь, одним рухом руки Річард розсік йому горло. На сніг бризнула кров, і мрісвіз впав.
В цю мить другий мрісвіз обрушився ззаду на Річарда, і вони покотилися по сходинках. Річард упустив меч, а мрісвіз — один зі своїх кинджалів. Обидва клинка відлетіли вбік і зарилися в сніг.
Противники відчайдушно боролися; обхопивши Річарда лускатими лапами, мрісвіз перевернув його і втиснув обличчям у сніг, обпікаючи йому потилицю своїм смердючим диханням. Річард не міг бачити меча, але відчував його магію і тому точно знав, де він знаходиться. Він спробував дотягнутися до нього — безуспішно. Зробив спробу підповзти ближче до меча — з мрісвізом на спині це було неможливо. Меч залишався поза досяжністю.
Лють надала Річарду сил, і він ухитрився піднятися. Але мрісвіз, вчепившись йому в ноги, знову його повалив і всією вагою навалився зверху. У Річарда ледь не тріснули ребра, а потрійний клинок опинився в кількох дюймах від його обличчя.
Крекчучи від зусилля, Річард піднявся на одному лікті, а іншою рукою перехопив лапу з кинджалом. Сильним ривком він відштовхнув мрісвіза і, ковзнувши під ним, виявився зверху. Не даючи ворогу опам'ятатися, Річард вивернув йому лапу з такою силою, що хруснула кістка, а потім увігнав мрісвізу в груди його ж кинджал. Від болю тварина разом зі своїм плащем відразу стала огидного зеленого кольору.
