Альтернативна еволюція - Бердник Олесь Павлович (читаемые книги читать .TXT) 📗
О. Б.:
Абсолютно позитивно ставлюся. Саме про це ми з вами і говоримо. Кожна людина має дорости до образу Батька. Тоді вона може творити і світи, і нову еволюцію, бо вона матиме безмір любовної енергії. І так само, як і Батько, вона буде надмір своїх сил віддавати іншим.
Отже, це ідея не тільки Гавера. Дуже багато на Землі палає нищ. Учитель говорить, що найголовніше завдання — об’єднані, поки що розрізнені, вогнища у єдине багаття для оновлення
Тільки не треба розуміти все це абстрактно. Ми часто щось прослуховуємо, а потім відкладаємо на поличку. Є така чудова книга англійського письменника Коліна Вілсона — «Паразити свідомості». Якраз отих паразитів древні називали «бісами». Це є ієрархія узурпатора. І коли ви прослуховуєте ту чи іншу ідею, а потім відкладаєте її і у вашому житті нічого не міняється, тоді узурпатор здобуває ще одну перемогу і торжествує, що його в’язень одягнув на себе ще одні наручники.
Репліка із залу:
То все зводиться до того, що Царство Боже береться зусиллям?
О. Б.:
Правильно…
Репліка:
Тоді це — труд?
О. Б.:
Не зовсім. Що таке «сила»? В даному разі правильно перекладати «енергія». Царство Боже береться психоенергією. Те, що я вам сьогодні сказав: станьте блискавицею. Тоді монстр вас не затримає, бо він — не блискавка. Він стоїть екраном перед Батьком і не допускає нашу енергетику до Нього.
Запитання:
Чи треба при переході у хвильовий стан задавати умови повернення? Якщо так, то які?
О. Б.:
На перших порах особливо не треба. Ви й так поки що знаходитеся тут. Поки що мова йде про промивання ваших земних структур — фізіологічних і астральних. Коли ви приймаєте ванну, ви ж не думаєте, як з неї виходити. Так і тут, промивши себе, порозкошувавши єднанням із Батьком, ви виходите знов із того стану і займаєтеся своїми справами…
Запитання:
Якщо ми підемо, хто залишиться тут наводити порядок? Знову планета-тюрма і чергова група втікачів?
О. Б.:
Ніхто нікуди сам не піде. Ми всю планету піднімаємо на новий рівень буття. З нами йде все. Коли настане час розмежування, тоді Земля-вампір пожне свої плоди, а натомість сформується Нова, Тонка Земля. Про цю Землю мріяли подвижники всіх віків. І вона вже формується, поки що не у фізичному вимірі. Але прийде час — і її буде видно й фізичними очима…
Зустріч дванадцята
Олесь Бердник:
Добрий вечір!
Сьогодні у нас завершальна зустріч циклу «Астероїд Свободи». На деякий час ми розлучимося, щоб усе було осмислено і пережито. Я сподіваюся, що протягом цих двох тижнів ви експериментували, як ми домовилися, і може, сьогодні хтось захоче сказати про свої відчуття. Ми збиралися ці півроку не для того, щоб тільки слухати одне одного, а й для того, щоб обмінятися своїми думками про грядуще світу.
Я почну бесіду з відповіді на запитання. Це запитання фундаментальне, стосується самих основ буття і має безпосереднє відношення до того, про що ми з вами будемо сьогодні говорити.
«Ви не задовольняєтеся загальними роздумами при побудові своєї концепції — даними науки і вивченням різних релігій. Мені хотілося б зупинитися на центральному, на мій погляд, питанні фізики. Це простір і час. Я не випадково це запитав: адже якщо розірвати простір і його наповнення і розглядати їх окремо, то ми дійдемо висновку, що є деяка данність — так званий «простір», у котрий ми можемо вмістити не тільки те, що ми бачимо і реєструємо приладами, але й багато іншого невидимого. В це невидиме, звісно, буде входити й те, що зв’язане з релігією, окультизмом, езотерикою та ін. Але «посудина», в яку ми це помістили, буде тією ж, а з цього випливає, що якщо ми хочемо спілкуватися з сутностями невидимими, то повинні опиратися на звичну систему координат. А чи не приходить вам думка, що сам простір — функція його наповнення?»
Автор записки має на увазі, що простір творить те, що в ньому є. Наприклад, між свічкою, яка тут стоїть, і мною є простір. Значить, це не просто голий простір, а відстань від мене до свічки, від мене до кожного з вас, від планетарію до Житомира, від Землі до Місяця… Тобто наявність тих або інших тіл, предметів, сфер творить те, що ми називаємо простором, а не навпаки. Раніше думали, що є абсолютний простір і абсолютний час і в них відбувається спектакль буття. Бог чи природа поміщають туди планети, сфери, і вони кружляють одне довкола іншого… Читаємо далі:
«Якщо це так, то інші сутності можуть утворювати інші простори, про які не можна сказати, що вони знаходяться там-то й там-то…».
Це дуже важливе питання. Справді, філософи дійшли висновку, що і час, і простір існують не самі по собі, а є функцією явищ, подій, предметів. Але я скажу більше: немає ні часу, ні простору, ні предметів, ні нас із вами. Недарма древні індуси говорили, що все — майя. Наприклад, хвиля. Спочатку штиль, рівна поверхня води, потім подув вітер, виникла хвиля, і ми бачимо, що між хвилями, між гребенями хвиль є простір-відстань. Частота цих хвиль, їх рух створюють те, що ми називаємо часом.
Але ви скажете: відносно до чого ми міряємо час? Ми ж міряємо по відношенню до Землі, яка кружляє довкола Сонця. Ми взяли цей відтинок часової динаміки і поділили його на 24 частини, годину поділили на 60 частин і т. ін. Тобто все це — умовні речі. Існує тільки те, що ми називаємо «миттю», а те, що ми називаємо «часом» і «простором», — це розмазування єдиної миті.
Утворюється Земля, на ній виникає життя, з’являються перші ракоподібні, риби, рептилії, потім вони гинуть, потім виникають теплокровні, потім первісні примати, потім людина… А вже в кожного з нас своя, неповторна, індивідуальна історія. Ну як же взяти й одмести всю цю колосальну космоісторію і сказати, що це все — ілюзія? ясна річ, що це не під силу простій людині. Це під силу тільки тому, хто все чітко аналізує і зрозумів, що все це — тільки піна на хвилях великої космічної ріки, що нам надається можливість випробувати цю ілюзію, щоб опанувати нею і стати самими собою.
Стати самими собою — це оволодіти не ілюзорним тілом, а безсмертною сутністю. Це теж буде своєрідне тіло. Через дух з’явиться нова можливість дати для самого духу нову техніку буття. Дух зможе творити її як завгодно, для будь-якого нового явища. Це можуть бути дивовижні світи, еволюції, планети, невидимі сфери — що завгодно. Плоди цього прагнення неймовірні.
Ми захоплюємося навіть тимчасовими земними творцями і вважаємо їх творення прекрасними. Але музика, яку чув Піфагор, на багато порядків вища, це співзвуччя усього сущого. Вона відкриється для кожного, хто зуміє подолати ілюзію цього буття. А в чому ілюзія? І рух, і простір утворені нами самими, але не нашою волею. На Сході є концепція «дзеркала асурів». Дух Мороку задумався, як би сильніше прив’язати Людину до Землі, і вирішив: треба, щоб Людина якнайменше залишалася наодинці зі своєю внутрішньою сутністю. І духи мороку принесли Людині дзеркало. Їхнє демонічне дзеркало і є наш світ. Нам навішали усяких блискіток, цяцьок, зірок, планет; нас зробили королями, царями, рабами, учителями, воїнами… Ми проходимо страшний демонічний спектакль. Він цікавий, в ньому гартуються мужність, любов, і на кожному кроці ми можемо себе випробувати. З цієї точки зору ця ілюзія допомагає нам зрозуміти самих себе. Для того, щоб ми нарешті вернулися до самих себе.
Так виникає те, що ми називаємо «часом» і «простором». Коли я відобразився в дзеркалі — я ніби рухаюся назустріч своєму відбитку. І вже між мною і моїм відбитком виникає те, що ми називаємо «простором». Виникає моє зображення, виникає відстань. Разом з тим виникає те, що ми називаємо «рухом». Далі виникає ефект «обертання» — оскільки мій образ у дзеркалі обернувся, то почався циклічний рух… Дзеркало — це не обов’язково площина, в якій відображається світ. Інтерпретація, оцінка чогось — це вже дзеркало.
