Украина - не Россия - Кучма Леонид Данилович (книги бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Обери Володимир іудаїзм, це привело б, імовірно, до відновлення Хазарського каганату. Що це було таке? У 70 році після Різдва Христова римський полководець, майбутній імператор Тит (римляни прозвали його «утіхою роду людського») зруйнував Єрусалим і розсіяв євреїв по світу. Сім століть по тому на просторах Причорномор’я, Криму, Північного Кавказу і гирла Волги виник Хазарський каганат — єдина в історії спроба відтворити іудейську державу поза Ізраїлем.[36] Хазарія проіснувала майже два століття і постійно воювала з Руссю. На «нерозумних хазар» ходив «віщий Олег». У билинах проти Іллі Муромця б’ється Жидовин-богатир. У 965 році Хазарію розгромив не хто інший, як рідний батько Володимира, князь Святослав. За князювання Володимира каганат, судячи з усього, уже не існував, але «вербувати» його приходили саме хазарські іудеї, що продовжували жити на колишнім місці ще довго.
Теоретично Володимир міг зупинитися і на «хазарському проекті», і тоді іудаїзм запанував би від гирла Волги, Дагестану, Тмутаракані, Криму і Дунаю до Балтійського і Білого морів. І весь світовий розвиток пішов би знов-таки іншим шляхом.
У випадку ж прийняття Володимиром християнства латинського зразка в Східній Європі згодом могла утвердитися могутня коаліція слов’ян-католиків, а то і єдина держава, і це теж означало б істотно інший сценарій перебігу історичних подій.
Нарешті, якби вибір Володимира не упав на Константинополь, на константинопольський християнський обряд, після знищення Візантійської імперії турками східне християнство, православ’я, залишилося б локальною балканською конфесією.
Русь, на відміну від більшості інших націй, що прийняли християнство, одержала Святе Письмо і церковну службу не на далекій латині, а в достатньо зрозумілому перекладі слов’янських апостолів Кирила і Мефодія. Це зробило наше православ’я набагато більш народною, домашньою релігією, ніж католицизм.[37]
Іноді я намагаюся подумки перенестися в часи Володимира Святого. Стародавні київські назви роблять історію живою. Народ київський був хрещений або в річці Почайні (нині пересохлій, на Оболоні) біля її впадіння в Дніпро, або в самому Дніпрі, і грецькі священики, яких привіз Володимир, стоячи на плотах, «давали цілим натовпам людей ім’я одного святого». У Києві є Аскольдова могила, гора Щекавиця, річка Либідь, Боричів узвіз, Половецька, Печенезька, Татарська вулиці, Золоті ворота. Наше тисячолітнє минуле залишається поруч з нами.
Чи чув Володимир про подорож Андрія Первозванного? Відповідно до переказу, апостол Андрій, улюблений учень Христа, проповідуючи Євангеліє «скіфам», піднімався вгору по Дніпру і раптом сказав своїм супутникам: «Чи бачите гори ці? Тут засяє благодать Божа і буде велике місто». Він водрузив на одній з гір хрест, після чого направився не куди-небудь, а до нинішнього Новгорода. Він був дуже здивований лазневими звичаями слов’ян і водрузив ще один хрест, над Волховом. До переказів про проповідь Андрія історики ставляться скептично, однак стародавні легенди, соромлячи маловірів, не раз виявлялися дуже точними. Так підтвердилося існування гомерової Трої, підтвердилися доколумбові плавання до Америки і багато чого ще.
Знав Володимир цей переказ чи ні, але в будь-якому випадку, саме Новгород (місто Володимиру не чуже) був хрещений другим після Києва, усього місяць по тому. Новгородці виявилися більш заскнілими у своєму поганстві. Добрині і Путяті довелося добре попрацювати, щоб загнати їх у Волхов.
Володимир сам їде до Ростово-Суздальської землі. Там він із двома єпископами хрестить жителів Суздальського ополля і закладає місто Володимир Заліський. Наступного літа у Ростові Великому він разом з митрополитом Михайлом хрестить місцевих жителів у Ростовському озері. Потім Володимир охрестив в Оці жителів Мурома. За Володимира були хрещені й інші частини Русі — де за його участі (Кривичська земля — нинішня Смоленщина і почасти Білорусія), де без. Москви тоді не було, а то б він охрестив і москвичів. Для сучасних росіян Володимир — такий же Хреститель, як і для нас, українців.
Ставши християнином, Володимир повністю змінився — або ж змінилися розповіді про нього. У розповідях ченців Володимир до водохрещення і Володимир після водохрещення — це дві абсолютно різних людини. Йому стала нестерпною будь-яка жорстокість. Якби Євросоюз існував уже тоді, Русь виявилася б зразком для бажаючих вступити до нього: з «Повести временных лет» ми знаємо, що за порадою херсонеських єпископів Володимир ненадовго вводив страту для розбійників, що лютували на дорогах, але незабаром його серце не витримало, і він скасував її. Страта була замінена вирою (штрафом).
Він відкрив багато шкіл. Правда, як стверджують літописці, матері, проводжаючи дітей до школи, спочатку плакали за ними, як за померлими. Володимир скликав людей з усього Києва, годував їх і напував, та ще велів розвозити частування для тих, хто не зміг з’явитися на князівський двір, він став «жебраколюбив», а також «приводив купецтво до найкращого стану».
Близько 1000 року Володимиром «посланы были в Рим, Персию, Палестину и Египет нарочные для описания земель тех, наук, нравов и тамошних правлений — таково-то далеко уже простиралось благонамерение великого Владимира для благоденствия своих подданных», — писав пізніший історик, що збирав крихти відомостей з переказів і житій святих володимирових часів. Неясні відлуння, що часто доносяться до нас без початків і кінців, проте малюють образ правителя, що випередив свій час. Будь-якому сучасному державному діячу було б про що з ним поговорити.
Володимир піднімається в нашій історії як людина, що визначила всю подальшу долю України в набагато більшій мірі, ніж хто-небудь ще. Якою важкою не виявилася б ця доля, вона занадто дорога мені, щоб бажати іншої. Упевнений, що з таким же почуттям згадують свого, нашого спільного, Хрестителя і росіяни.
Ярослав Мудрий
Ярослав Володимирович, на прізвисько Мудрий — син Володимира Великого. Думаю, це найрідший випадок у світовій практиці, щоб на купюрах різної вартості, але одного комплекту були зображені батько і син. Ярослав потрапив сюди не тому, що вибір був малий, а тому що в будь-якій напівдюжині наших національних героїв без нього ніяк не обійтися.
Пролог його життя — справжній шекспірівський сюжет (ними взагалі буяє наша історія аж до ординського завоювання). Простір для творчості тим більший, що занадто багато неясного. Те, що він син Володимира, відомо, але хто була мати? Чи син він знаменитої красуні, полоцької князівни Рогнеди? Одні автори твердять, що син, інші сумніваються.
Рогнеда була зарученою з братом Володимира, великим князем київським Ярополком. Але час Ярополка минав — на нього йшов від Новгорода Володимир (ще язичник) з новгородським військом і варязькими найманцями. Полоцьк був у нього на шляху, і він посватався до Рогнеди. Горда Рогнеда відкинула його. Ображений був не тільки Володимир, вважав себе ображеним і супутник його дядько Добриня. Вони взяли Полоцьк приступом, убили батька Рогнеди і двох її братів. Справа для тих часів і звичаїв нерідка. Після цього Володимир одружився з Рогнедою, назвавши її Гориславою.
Доля Рогнеди-Горислави сумна. За найбільш відомою версіею, у неї було від Володимира три сини і дві дочки. Але вона все одно мріяла убити чоловіка, і одного разу занесла над ним, сплячим, ніж. Володимир прокинувся і перехопив її руку. Він велів їй одягтися в шлюбне убрання і чекати смерті. Рогнеда так і зробила, але вийшов їхній десятилітній син Ізяслав, майбутній князь полоцький, з оголеним мечем — захищати матір. Володимир простив Рогнеду.
Незабаром після цього Володимир хрестився в Херсонесі, його язичеські шлюби стали недійсні, і він дав Рогнеді дозвіл вийти заміж за одного з вельмож. Та сказала, що віддає перевагу монастирю. Вражений маленький Ярослав, почувши ці слова, встав, говорить літопис, і пішов, а до того не міг ходити. Рогнеда дійсно відійшла до монастиря під ім’ям Настасії.
Володимир поділив Русь між численними синами від п’яти дружин, визначивши, де кому «сидіти». Сам він залишався в Києві, а Новгород, як другу столицю, віддав старшому сину, Вишеславу. Ярославові дістався Ростов Великий. У 60 «поприщах» від Ростова, при впадінні Которослі у Волгу, «бысть селище, рекомое Медвежий угол», де жили «человецы поганыя веры — языцы, злы сущи» і «не хотяху креститися». Ярослав прийшов туди з епіскопом і священиками, але язичники «напусти от клети люта зверя и псов». Ярослав (кульгавий, між іншим!) розсік невідомого звіра сокирою, а пси «неприкоснувшася никомуждо». У цьому місці Ярослав заклав місто, майбутній Ярославль.
