Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги онлайн .txt) 📗
З родами даней, оплат і робіт, що вимагали ся татарським правительством і його аґентами, можуть нас знайомити привилеї, видавані ханами митрополитам: вони, вичисляючи, від яких обовязків свобідно духовенство, тим самим дають зрозуміти, що вимогало ся від иньшої, не упривілєґіованої людности (хоч не все те було законним, тим меньше — постійним обовязком людности). Навожу сї дати з грамоти Менгутимура (1270-х рр.) й Узбека (коло р. 1313) 9); тут маємо: дань, тамга (мито), поплужне (поземельний податок, від плуга), ям і подводи (обовязок возити своїми кіньми ханських аґентів), корм (обовязок їх годувати), війна, ловитва (обовязок висилати своїх людей в ханський воєнний похід або на лови). Оплати могли бути на самого царя, на його двір, на аґентів: „царева, царицына, князей, рядцевъ”, на даругів — управителїв, послів і всяких „пошлинників” (поборцїв).
Князї були обовязані ставити ся з військом на заклик хана. Ми бачили вже сїверських князїв участниками в походах Татар 1275 і 1286 рр. на Литву й Польщу 10). Безперечно брали вони участь і в иньших татарських походах. Нпр. під 1278 р. читаємо, що всї князї ходили того року в похід з ханом Менґу-темиром на Кавказ, на Ясів 11): очевидно, мусїли ходити й східноукраїнські князї, бодай більші й значнїйші 12).
Князї затверджували ся ханами на своїх столах, і для того їздили в Орду. В Ордї ж ставили ся при всяких спорах між собою, шукаючи підпори Татар для себе, та в скаргах, які на них заносили ся. Орда стає тепер першорядним чинником в відносинах князїв між собою, але вплив її зовсїм не був добродїйним. Поява нової сили, яку можна було собі позискати інтриґами, перекупством, сервілїзмом, деморалїзувала ще більше князївські відносини, деморалїзувала й княжі характери: треба було пильнувати ласки хана, його впливових дорадників, ріжних всесильних емирів, а тодї все собі можна було позволити. Коло того все обертало ся. Як я вже казав, не знати нпр., чи Татари жадали від князїв, аби вони являли ся за потвердженнєм до хана, посїдаючи якийсь стіл, — чи се було тільки способом забезпечити ся від претенсій иньших кандидатів, що могли собі випросити від хана сей стіл без всяких прав, інтриґами й підкупством, а потім татарською силою се наданнє виконати. Сей мотив у всякім разї мусїв впливати дуже сильно.
О скілько трудне и небезпечне було становище князїв під татарською зверхністю, та як мало числило ся з ними татарське правительство, показують часті звістки про убийство того чи иньшого князя Татарами. В Любецькім синодику нпр. не рахуючи Михайла Всеволодича ми маємо ще кілька таких ляконїчних записок : „кн. Димитрія черниг. убієннаго отъ Татаръ за православную вЂру”, „князя Олександра новосильскаго убитаго отъ Татаръ”, „кн. Сергія Александровича убієннаго отъ Татаръ”, „князя Іоанна путимльскаго страстотерпца и чудотворца, убитаго отъ Татаръ за христіани” 13). Розумієть ся, се тільки декотрі з далеко більшого числа, що потерпіли в дїйсности. Нпр. не знаходимо тут кн. Андрія чернигівського, про котрого оповідає Карпінї, що його обвинувачено в тім, нїби він татарських коней продає в чужі землї, і убито, хоч вини не доведено 14). Пояснення синодика, що того чи сього князя убито „за православну віру”, „за християни”, розуміється, нїчого не поясняють; причинами і тут мусїли бути доноси татарських аґентів або й самих князїв. Тяжкі обставини, в котрих жили чернигівські князї, правдоподібно були також причиною, що між ними в сї часи сильно розвиваєть ся звичай стригти ся в чернцї: в синодику маємо кілька таких записок.
Моральне здичіннє проявляєть ся в фактах, нечуваних уже від давна, — таких звістках що той чи иньший князь убив свого свояка або соперника; бачили ми се в повісти про Ахмата, а стрічаємо такі факти і по за тим в лїтописях: нпр. під 1339 р. читаємо записку, що князя козельського Андрія Мстиславича забив його братанич Василь 15).
Деморалїзаційний вплив Орди давав себе відчувати не тільки в межикнязївських відносинах — він мусїв давати себе знати і в відносинах князя до своєї землї. Забезпечивши собі ласку Орди, князь не потрібував тепер дбати анї про що, отже не мав чого оглядати ся й на відносини до себе землї, на її бажання, симпатії й антипатії. Полїтичне значіннє громади через се сходило на нїщо, і тільки якісь спеціальні обставини давали громадї можливість проявляти якусь активність. Так було нпр. в Брянську, де завзята боротьба князїв за стіл давала можливість громадї грати активну ролю в полїтичнім житю. Ми бачили, що під час боротьби князя Василя з стриєм Сьвятославом брянська громада підтримала Сьвятослава; потім маємо самі уривкові звістки про Брянськ, але серед них під 1340 р. читаємо, що Брянцї того року підняли повстаннє проти князя Глїба Сьвятославича: він втїк від них до церкви, але люде витягнули його звідти, не вважаючи на умовляння митр. Теоґноста, що тодї був у Брянську, й убили. Потім під р. 1356 читаємо, що по смерти кн. Василя настав у Брянську „мятежь отъ лихихъ людей, и замятня велія” 16).
Але громада мусїла йти на другий плян не тільки під впливом татарської сили в полїтицї, а й наслїдком дроблення князївств. В міру того як князївсько-дружинна орґанїзація, вироблена на більших маштабах, переводила ся на все меньших і меньших територіях здрібнїлих князївств, в них по при сю князївсько-дружинну машину все меньше зіставало ся місця для громади й її самоуправи. На території маленького князївства, великости теперішнього повіту, або і меньшої, появляли ся бояре старші й меньші, дружина, двірські урядники, без котрих не міг істнувати княжий двір, і для них треба було творити посади, функції, з котрих би вони могли „кормити ся”. В повісти про Ахмата ми бачили, що в землях Олега рильського й Сьвятослава липовецького — землях, що разом становили тільки частину Посемя, Татари зловили самих іно „старших бояр” тринадцять, хоч то, очевидно, були ще не всї, а всї вони мусїли чимсь правити.
З другого боку разом з тим здрібненнєм князївств управа їх все більше затрачувала свій публїчний характер, наберала більше приватноправности, і горожанин держави все більше зближав ся до ролї підданого великого пана.
Удержуваннє з невеликої території всього досить скомплїкованого апарату князївства, князя з його двором, дружиною, княжих бояр і слуг, — все се мусїло вкладати на плечі нечисленної людности дуже значні тягарі, що прилучали ся до нелегкої татарської данини. Безкняжі громади не знали бодай сього подвійного оподатковання.
Взагалї збераючи все разом до купи, приходить ся признати, що людям дрібних сїверянських князївств жило ся чи не гірше під подвійним тягарем княжої й татарської власти, нїж безкняжим громадам під безпосередньою татарською зверхністю, тим більше що княжа власть зовсїм не забезпечала їм спокою від татарських і свійських пополохів.
Лихо мусїли себе чути в безкняжих громадах ті верстви, що досї як раз на княжу власть опирали ся — урядничо-капіталїстична і властительська боярська верства та духовенство. Вище я згадав, що ми можемо припустити в певних розмірах еміґрацію боярства в княжі краї з Київщини: відгомон того можна бачити в ґенеальоґіях деяких північних боярських фамілїй. Але так само еміґрували боярські роди і з дрібних чернигівських князївств, шукаючи сильнїйших князївств, де вони могли зробити лїпшу карієру. Повної еміґрації боярства, певно, не було і в Київщинї — на се вказує численна верства дрібного боярства в київськім Полїсю, котрого початки виходять за границї литовських часів і котре в собі мусїло містити чимало перед-татарських боярських родів, що перетворили ся в просту властительську верству за татарських часів 17).
Проста селянська людність мусїла визначати ся більшою витрівалістю. Серед неї дрібна еміґрація могла розвивати ся під час острих катастроф, але головна маса людности держала ся. Доказ тому знайдемо в стільки раз цитованій повісти про Ахмата; на що вже страшно спустошене було Рильське князївство через ті пригоди: повість каже, що Татари простих людей забрали в слободи, а значнїйших повели до Ахмата, так що не було куди післати для постраху тих голів і рук боярських — „нЂкуди послати, зане вся волость изимана”. А таки бачимо, що за кілька місяцїв вертаєть ся Олег і над чимсь княжить далї, і в синодику знаходимо пізнїйших рильських князїв: отже волость зараз по погромі залюднила ся знову, і то певно своїми давнїйшими людьми, що скоро йно гроза проминула, повертали ся назад — нпр. з „воронїзьких лїсів”, де Татари не могли знайти нїяк кн. Сьвятослава липовецького з його дружиною, хоч як шукали, і з иньших захистків. Чужі люде, з далеких, спокійнїйших країв, певно-б у таку халепу не полїзли.
