Час смертохристів. Міражі 2077 - Щербак Юрий Николаевич (читать книги txt) 📗
— Сколько вас всего? — спитав Гайдук, думаючи про відчайдушну рішучість цих людей, які втратили все — домівки, сім'ї, рідну землю. І готових на все заради помсти.
— Всего тысяча шестьсот офицеров и матросов, пять подводных лодок проекта 999 «Восьминог» плюс надводные суда — плавуче-ремонтная база и госпитальное судно. Всего на вооружении у нас тридцать семь оперативно-тактических крылатых ракет класса «гарпун» и двадцать шесть МБР класса СС-60 «M-Икс». Срок годности ракет исчерпан, но, думаю, они еще полетят.
На блідому зморшкуватому обличчі контр-адмірала проступили тверді жовна.
— Сейчас мы пребываем в надводном положении. У людей авитаминоз, с продуктами плохо. Наши координаты...
— Знаю, — сказав Гайдук. — Наши спутники отслеживают ваше местоположение.
— Господин генерал, — нарешті контр-адмірал глянув на Гайдука. Очі були холодно сірі, а погляд — змучений і зацькований. — Мы предложили свои услуги командованию ОГБ. Но нам не доверяют... они боятся нас... что мы перейдем на сторону Орды . А скорее всего — не знают, что с нами делать.
— Я тоже не знаю.
— Генерал, будем честны. Мы сознаем, что наше руководство вело себя по-свински по отношению к братскому украинскому народу. Последняя война между нашими странами полностью лежит на совести предателя Медунова и его окружения. Мы осуждаем эту политику и готовы от имени СОРа принять соответствующую политическую декларацию. В конце-концов, у нас общая мать — Киевская Русь. Нам надо быть вместе.
— Пане Гайдук, — раптом вступив у розмову капітан другого рангу Ювженко — дебелий чоловік, схожий на професійного борця. — Я українець, сам з Білої Церкви. Не вірте ви йому. Він українців інакше як хохлами, зрадниками і «бандєровцамі» не називає. Ніякої братської дружби вже не буде. Але пожалійте контр-адмірала — в нього третя стадія білокрів'я. Ми домовились залишити його в Афінах, у лікарні. Він мужній офіцер, непоганий командир. Його сім'я загинула в Москві рік тому під час кривавого Курбан-Байраму.
— Я дуже шкодую, — сказав Гайдук. — Примите мои соболезнования, контр-адмирал.
Контр-адмірал Феоктистов сидів мовчки, тільки по щоках його спливали сльози,*знаходячи глибокі зморшки, й збиралися біля підборіддя, краплі падали з підборіддя на стіл.
— У меня был сын, такой, как ваш капитан, — він показав на Діму Мочалкіна. — Он служил в охране Кремля. Погиб во время штурма... А потом жена и дочь...
— Если хотите, контр-адмирал, мы можем забрать вас в Киев. Положим в военный госпиталь. Зачем вам оставаться в Афинах? — запропонував Гайдук. —А что касается использования подводных лодок — это интересная идея. Я буду поддерживать ее и надеюсь, что гетман тоже поддержит. Политические условия одни: никаких старших и младших братьев.
Після зустрічі з росіянами Гайдук пішов на берег моря, сів коло товстезної, схожої на величезний ананас пальми і, ввімкнувши американський геджет, набрав Божену. У Києві було все добре, Божена скучила за ним, ходила в гості до Марії Юзефівни і навчилася варити польський борщ. Вона нічого не питала ні про саміт, ні про Марту Джеферсон, і здавалася безтурботною. Гайдукові відлягло від серця.
60.
5 липня 2077
Київ, 21.00
Таємно
Гайдуку І.П.
Його Ясновельможність гетьман України чекає Вас 7 липня о 10.00 на засіданні Ареопагу і РНБ, де буде розглянуто пропозиції ОГБ й прийнято рішення по суті. До прийняття рішення не робити ніяких заяв і не давати жодних обіцянок.
Генеральний писар, генерал-полковник Вітольд Клинкевич.
61.
Острів Кеапарос (тепер — о.Крейдос) лежав на відстані 125 км від Евіа — майже посередині між островами Евіа та Хіос. Складався острів з двох високих скель, з'єднаних, наче сіамські близнюки, вузьким кам'яним переходом. На східній скелі грецький уряд встановив потужну радарну станцію раннього оповіщення про напад з боку Туреччини. Залога станції складалася з п'яти чоловік — техніків та інженерів-електронників, які, маючи в розпорядженні моторний човен морської охорони, могли коли завгодно тікати в самоволку, залишаючи тільки одну людину на господарстві.
Крейда, який викупив цей острів у свою повну власність (суму оборудки так і не вдалося встановити), охоче погодився підтримувати діяльність РАС, бо це було в його інтересах: станція прикривала острів щільною електронною парасолькою, надійно ховаючи таємниці Івана Оврамовича від надто допитливих співвітчизників та агентів іноземних спецслужб. Проте в умові, підписаній І.О.Крейдою та грецькою службою електронної розвідки, зазначалося, що персонал РАС не має права переходити на західну скелю і втручатися в приватне життя на острові Крейдос. На знак цього на кам'яній пуповині, що з'єднувала скелі, встановили залізну огорожу — нездоланну, здавалося б, перешкоду на шляху людської цікавості, заздрості й нестримного бажання зазирнути в сусідські таємниці. Так трапилось, що за місяць до описуваних подій на острові, тій його частині, що належала І.О. Крейді, з'явився молодий веселий грек-будівельник з Македонії, який налагодив контакт з працівниками РАС, інколи возив їх до Пірея, де знав різні веселі містечка з гарними дівчатами. Звали цього хлопця Василіос і був він народжений у приазовських степах в Україні в сім'ї місцевих греків. Виїхав разом з батьками до Греції у п'ятнадцятирічному віці, а потім нелегально повернувся до Києва, де закінчив училище військових розвідників. Василіос (він же «Посейдон») закінчив Дрезденський політехнічний інститут, відділення комп'ютерних технологій, але зареєструвався на біржі праці кваліфікованим будівельником, зумів втертися в довір'я менеджера будівельного відділення кіпрського офшорного банку «ROSUKRHELLENIC BANK» — саме у цей час фірма вела будівництво на острові Крейдос.
Трапилось так, що в ніч з 5-того на 6-те липня четверо співробітників РАС затримались у Піреї, бо хтось украв їхній катер, і вони не змогли вчасно повернутися з гулянки на острів, а Василіос весело відпочивав з черговим по станції — смажили на березі моря ягня й пили терпке червоне вино «Деместіна», під впливом якого невдовзі черговий по РАС задрімав; Василіос дбайливо прикрив його теплим коцом з баранячої шерсті й подався в приміщення станції.
Саме в той час, о 1.00 AM, до острова наближалися дві «черепахи» ВІРУ, які офіційно вилетіли з Евіа у напрямку
Салонік, де мали буцімто заправитися перед тим, як повертатися до Києва.
«Черепахи» йшли на висоті двох метрів над поверхнею моря, в мертвій зоні радару, створеній Василіосом: в центральному управлінні служби електронної розвідки в передмісті Афін тої ночі не було помічено підозрілих пересувань в секторі Егейського моря, за який відповідала РАС о.Крейдос. Орієнтиром для «черепах» було вогнище, на якому обвуглювалося нещасне ягня. «Черепахи» приземлилися на невеличкому піщаному пляжі. Переговоривши з Василіосом, десантники піднялися вирубленими в скелі сходами і, обминувши РАС дружньої країни, перебралися крізь дірку в залізній огорожі на сусідню скелю, де починалися володіння І.О.Крейди. Пострілами снодійних ампул була приспана охорона палацу, що нагадував полтавську хату: мармурові білі стіни прикривала стріха з натуральної соломи, біля ледве освітленої хати чорнів басейн з лебедями. В сусідньому приміщенні спецназівці підняли з ліжка «старосту», як він себе називав, Никодима, бородатого, схожого на попа кремезного чоловіка, особистого представника Крейди, який, за словами Василіоса, звіряче ставився до найманих будівельників, шмагаючи батогом за щонайменшу провину.
Розмовляли з Никодимом тільки двоє спецназівців, які досконало володіли грецькою. Вони сказали, що спецзагін по боротьбі з наркотиками отримав сигнал — на острові влаштовано перевалочний пункт для турецьких наркотиків.
Никодим спочатку робив вигляд, що не розуміє грецької («Я — Русо! Русіше!» — пояснював він), але коли ствол пістолета МР-50 був устромлений до його рота, і зуби відчули смертельний холод сталі, у Никодима почалося неконтрольоване вивергання сечі, і він згодився відкрити всі приміщення, щоб показати панам, що наркоти на острові немає. Тоді один з бійців заліз у гарячу воду басейна і, відкривши заслонки, почав її спускати. Тут з Никодимом удруге стався приступ сечовипускання. Потурбовані лебеді не злетіли, бо виявилися електронними іграшками, що збилися білим лахміттям у кутку басейна. Коли вода нарешті витекла, спецназівці знайшли у підводній частині замасковані двері й відкрили їх. Командир підрозділу, тягнучи Никодима сходами вниз, у товщу скелі, примусив старосту набрати код і відкрити товсті броньовані, як у банку, двері. Никодима витягли нагору і вштрикнули снодійне.
