Час великої гри. Фантоми 2079 року - Щербак Юрий Николаевич (книги онлайн полностью txt) 📗
Після перевірки їх пропустили на Банкову, де «Мамай» зупинився, не доїжджаючи метрів сто до споруди колишнього Особливого відділу та Будинку з химерами. Тут, у під'їзді одного зі згорілих будинків, розмістився кризовий штаб. Роздратований Чаленко, смикаючи вуса, віддавав якісь команди, навколо метушилися поліцейські чини. Гайдук побачив кількох офіцерів РОК, які не втручалися в події, очікуючи свого генерала. Взявши Олю за руку Гайдук протиснувся крізь групу штабістів, підійшов до Чаленка.
— Велика група терористів захопила будинок Особливого відділу та Дім з химерами, погрожують висадити в повітря пів–Києва, вимагають провести переговори з президентом.
— Як вони себе називають? — спитала Оля.
— Кажуть, що представляють групускулу КОМАН. Крім будинків, вони захопили тунелі, якими з'єднаний Особливий відділ із стратегічними точками міста. В тому числі — з Українським домом. Уявляєте, що буде, якщо… Я дав розпорядження підтягти потужні вогнемети, блокувати всі виходи…
— Які вогнемети? — жахнулася Оля. — Ви уявляєте, що кажете? Там діти, підлітки.
— Олю, стривай, — стиснув її руку Гайдук. — Чи вони погоджуються на переговори?
— Тільки ультиматум. Подавай їм президента, ліквідуй державу Термін ультиматуму закінчується опівночі. Потім — вибухи.
В Чаленка був вигляд нещасної, розгубленої людини, і чорний мундир тільки підкреслював його жалобний стан.
— Президент у Запоріжжі. Проводить зустрічі з виборцями. Богошитська категорично забороняє вести переговори з терористами і йти їм на поступки.
Гайдук оцінив серйозність ситуації й навіть поспівчував Чаленку.
— Як вони повідомили про ультиматум?
— Одночасно о 16.00 по всьому місту були розкидані прокламації, — Чаленко подав Гайдукові зім'ятий аркуш паперу Гайдук пробіг очима, відзначивши високу якість друку й звернувши увагу на незнайому емблему: червона зірка, всередині якої — чорний череп і гасло — «Повстаньте, гнані та голодні. КОМАН — слизовики».
Слизовики.
Гайдук згадав доповідну Олі, яка вкарбувалася в пам'ять своєю незвичністю: виявляється, вперше термін «слизовики» (Slime mould) вжив на початку XXI століття відомий дослідник фашизму професор Оксфордського університету Роджер Гріффін (Roger Griffin, А Fascist Century, 2007). Він уперше назвав риси нової людської фашистської спільноти — потужного масового руху СЛИЗОВИКІВ, що нагадували дивні біологічні асоціації (міксоміцети), які складаються з одно- і багатоклітинних організмів, маючи водночас ознаки рослин і тварин, та позбавлені будь–яких центрів управління, що робить їх майже невразливими до зовнішніх ударів; такий СЛИЗ утворюється в сирих підвалах чи народжується у вигляді огидної зеленкуватої плівки на мокрій траві і листі і, пересуваючись, мов амеба, руйнує все довкола.
Ця сумнівна, іронічно–гірка біологічна метафора Гріффіна швидко прижилася, і її — часто несправедливо і недоладно — почали вживати у ширшому неполітичному сенсі, означаючи УСІХ нещасних, викинутих поза межі суспільства маргіналів, ізгоїв, безхатьків та вигнанців, усіх тих, хто з окремих групускул творили субкультуру СЛИЗОВИКІВ: чи це були комуни гомосексуалістів, які захоплювали порожні будинки мертвих міст, чи осередки наркоманів та вампірів — усі ці спільноти, які не визнавали ніяких законів і які розповзалися по руїнах, підвалах, тунелях метрополітенів великих міст, наче пліснява, і загрожували існуванню людства у його традиційному вигляді, почали самі себе називати слизовиками.
Це було несправедливо — валити всіх — і хворих, і злочинців, і невинних дітей, і запеклих терористів — до однієї купи, але часу на пошуки інших термінів не було. Це стьобнуте слово вже вподобали журналісти й політики.
— Ігорю Петровичу, — шепіт Олі вивів його з задуми. — В мене є ідея. Тільки не при цих.
Вони вийшли з кола чинів поліції, що оточували Чаленка, і вона розповіла про свій план.
Гайдук повернувся до Чаленка і попросив його утриматися від якихось рішучих дій — принаймні, упродовж однієї години, почекати — може, вдасться увійти в контакт зі слизовиками. Чаленко, розгубленість якого штовхала на будь–які безглузді, але рішучі дії, неохоче погодився.
Вони залишили тимчасовий штаб, в якому зростали суєта і напруження, у супроводі двох офіцерів РОК повернулися до початків вулиці Банкової, зануреної в темряву й, пройшовши через подвір'я будинку в якому колись жив Гайдук, опинилися в сусідньому дворі, перетвореному на звалище старих холодильників і телевізорів.
Оля йшла попереду, присвічуючи дорогу ліхтарем, шукаючи прохід у нагромадженні непотрібного заліза та електроніки. Вони побачили вхід до старого бомбосховища, побудованого ще в часи Третьої світової війни. Оля обережно відкрила залізні двері — на них війнув важкий запах сирості, плісняви й тривоги.
Оля приклала палець до губ й обережно почала спускатися до підземелля.
— Чага, — тихо покликала вона. — Ти мене чуєш?
Відповіді не було.
Оля знову неголосно вимовила це дивне ім'я: Чага.
Гайдук тримав напоготові «Беретту» — на випадок чогось непередбачуваного. Нарешті через кілька хвилин почувся шелест, і з підвалу бомбосховища виринула чиясь тінь.
— Олю, це ти?
— Я, я, не бійся. Зі мною мій чоловік. Він не зробить тобі нічого поганого.
Гайдук побачив у світлі ліхтаря дивну істоту майже прозору — лисого підлітка, напівголого, з худим, скелетоподібним торсом, в драних шортах, який, недовірливо мружачись, не поспішав підніматися вгору.
— Треба поговорити, — сказала Оля. — Можеш піднятися?
— Ні, краще ви зайдіть до мене, — запросив Чага.
Офіцери залишились біля входу до бомбосховища, а Оля та Гайдук увійшли до шлюзової підземної кімнати: масивні сталеві двері, що вели до основних приміщень сховища, були зачинені. Сіли на жорсткі металеві сидіння, які нагадали Гайдукові відсік у госпітальному літаку «Ланкастер-27».
— Він хто? — вказав Чага на Гайдука, втупившись очима в його камуфляжну куртку — Державний убивця? Я не хочу з ним розмовляти.
— Ні, ні, це добра людина, — запевнила Оля. — Він — колишній священик.
— Гаразд, — погодився Чага. — Що треба?
— Розкажи, що відбувається?
— Бандити з групускули КОМАН захопили владу в комуні. Диктують нам свою волю. їх меншість. Але їх усі бояться. В них зброя і вибухівка. Більшість взагалі не розуміє, що відбувається. Напередодні КОМАНи передали нам велику партію драгів. Тому ніякого опору немає. Але найбільше свинство, що ці паскуди заклали вибухівку під будинком для сиріт біля Ботанічного саду.
Оля перезирнулася з Гайдуком.
Наче зрозумівши хід їхніх думок. Чага застеріг:
— Зараз ніч, діти сплять. Якщо їх почнуть евакуйовувати, КОМАНи негайно підірвуть будинок.
— Чи можна якось розтягти строк ультиматуму? — Гайдук згадав, що в тому сиротинці живуть брати і сестричка Святополка Рьонгвальда–Блідого. — Хоча б тому що президент повернеться до Києва через вісімнадцять годин.
— Не знаю, — почав чухати брудними руками худе тіло Чага. — Треба порадитись. Можете почекати? Я швидко.
Він прослизнув до сусіднього приміщення, грюкнувши сталевими дверима.
— Чи можна йому вірити? — Гайдук зняв куртку й накинув на плечі Олі. «Беретту» заткнув за брючний пояс — за спиною.
— В нас немає іншого виходу Ніколи не думала, що таке може статися. Слизовики — дуже тихі, миролюбні істоти.
Гайдук визирнув на подвір'я й наказав одному з офіцерів піти до Чаленка й сказати, щоб негайно оточили сиротинець, приготувавши все до евакуації дітей, і вислали саперів, але не робили різких рухів, бо з'явилася надія на переговори. Також Гайдук попросив викликати Палія. Хотів домовитися на випадок виникнення непередбачуваних ситуацій. Коли повернувся до підвалу побачив, що Чага вже стоїть у бункері.
— Є пропозиція почати попередні переговори. З нашого боку будуть Гоб, Тас, Зореслава і я. Від вас Оля — ми їй довіряємо, як виняток — її чоловік, якому не довіряємо, бо в цієї людини дві душі, й митрополит Ізидор, якому довіряємо. Тас і Зореслава — представники КОМАН. Гоб — координатор Білого братства. Зустріч — через одну годину в підземному тунелі, що йде від станції метро Хрещатик. І передайте президенту: нехай швидше повертається. Може статися велике нещастя.
