Одіссея капітана Блада - Sabatini Rafael (читаемые книги читать онлайн бесплатно полные txt) 📗
Від подиву й жаху полковник Бішоп аж рота роззявив.
— Лорд Сендерленд дав такі вказівки?
— Авжеж.
І, не дочекавшись відповіді губернатора, який остаточно втратив дар мови, лорд Джуліан поцікавився:
— Ви й тепер посмієте твердити, що я помилився? Невже наважитесь взяти на себе відповідальність і виправите мою помилку?
— Я… Я не уявляв..
— Розумію, сер. Так от… Дозвольте краще представити вам капітана Блада.
Хотів цього Бішоп чи ні, але йому довелося надати своєму обличчю, наскільки він міг, звичайно, виразу люб'язності. Однак усім було ясно, що це лише маска, під якою крилася люта злоба.
Такий сумнівний початок не віщував нічого доброго. Він не тільки не розрядив напруженості, а навпаки, ще ускладнив і до того заплутане становище.
Лежачи на кушетці, Блад думав ще й про інше. Минуло два тижні, як він стоїть у Порт-Ройялі, бо його корабель фактично увійшов до складу ямайської ескадри. Але коли чутки про це дійдуть до острова Тортуги, до піратів, які чекають його повернення, ім'я капітана Блада, що піднеслося так високо серед «берегового братства», стане притчею, його згадуватимуть з огидою й прокляттям. Його вчинок розглядатимуть, як зраду, як перехід на бік ворога. І може статися, що він заплатить за це своїм життям. Заради чого йому потрібно було ставити себе в таке безглузде становище? Заради дівчини, яка навмисне уникає його. Блад вважав, що Арабелла все ще почуває відразу до нього. За ці два тижні вона ледве вшанувала його поглядом, хоч він тільки заради того, щоб побачити її, з'являвся щодня в резиденцію її дядька, не звертаючи уваги ні на одверту ворожість, ні на злобу й перешкоди, які чинив йому полковник Бішоп. Та й не це було найгіршим. Він бачив, що весь свій час і увагу Арабелла приділяє лорду Джуліану — молодому й елегантному вельможі з числа гультяїв із Сент-Джеймського двору. То які ж шанси в нього, одчайдушного авантюриста, заплямованого вигнанця із суспільства, проти такого суперника, який до всього ще й безсумнівно здібна людина?
Неважко уявити той біль, яким сповнювалась душа Блада. Він порівнював себе з собакою, який випустив із пащі кістку, щоб погнатися за її тінню.
Блад шукав утіхи на сторінці розкритої книги: Люби не те, що хочеться любити, А те, що можеш, те, чим володієш…
Та й Горацій не втішив капітана Блада.
Його сумні думки перервав глухий удар шлюпки об червоний борт «Арабелли». Шлюпка підійшла непомітно. Почувся чийсь хрипкий голос, а за хвилину чи дві пролунав пронизливий свисток боцмана.
Блад підвівся з кушетки, — високий, енергійний і елегантний у багряно-червоному, розшитому золотими галунами мундирі королівського флоту. Засунувши тоненький томик у кишеню, Блад підійшов до різьблених поручнів на квартердеку якраз тоді, коли по трапу до нього піднімався Джеремі Піт.
— Записка від губернатора, — коротко сказав шкіпер, простягаючи капітанові складений аркуш паперу.
Блад зламав печатку й почав читати. А Піт у просторій сорочці і бриджах, спершись на поручні, тим часом стежив за ним. На чесному відкритому обличчі юнака легко можна було прочитати щиру занепокоєність і тривогу.
Прочитавши записку, Блад розсміявся, але, презирливо скривившись, одразу замовк.
— Який безапеляційний виклик, — сказав він, передаючи записку своєму другові.
Молодий шкіпер пробіг очима поданий папірець і замислився, поскубуючи свою золотисту борідку.
— Ти, звичайно, не поїдеш?! — у голосі його звучало і запитання і ствердження.
— А чому б ні? Хіба я не буваю щодня у форті?..
— Це так, але ж він хоче вести розмову про нашого старого вовка. Він може використати цю історію, щоб помститися тобі. Ти ж знаєш, Пітер, що тільки присутність лорда Джуліана не дозволяє Бішопу розправитися з тобою. І якщо він зможе довести…
— Ну й що з того, що він може довести? — байдуже перебив його Блад. — Хіба на березі мені загрожуватиме більша небезпека, ніж тут, коли в нас залишилося якихось п'ятдесят чоловік, та й ті байдужі до всього пройдисвіти, які з однаковим успіхом служитимуть і королю й мені? Джеремі, любий, клянусь богом, що «Арабелла» в полоні, під охороною форту і ось цієї ескадри. Не забувай про це.
Піт стиснув кулаки.
— То чому ж ти тоді дозволив Волверстону й іншим піти звідси?! — вигукнув він з болем у голосі. — Тобі слід було б передбачити небезпеку!
— Ну, скажи, Джеремі, як я міг стримати їх? Ми ж так домовлялись. А потім, чим вони змогли б допомогти мені, якби навіть і залишилися тут?
Піт нічого не відповів, і Блад додав:
— Бачу, що ти й сам це розумієш. То я піду візьму капелюха, тростину, шпагу і поїду на берег. Накажи приготувати шлюпку.
— Ти віддаєш себе в руки Бішопа! — застеріг його
Піт.
— Це ще подивимось! Йому не вдасться взяти мене так легко, як він собі уявляє. Я ще можу кусатися! — І, засміявшись, Блад попрямував до своєї каюти.
На цей сміх Джеремі Піт відповів прокляттями. Якусь мить він нерішуче потупцював на місці, потім неохоче спустився по трапу, щоб розпорядитись відносно шлюпки.
— Якщо з тобою що-небудь трапиться, Пітер, — сказав він, коли Блад спускався з борту корабля, — то хай стережеться полковник Бішоп. Можливо, що ці п'ятдесят хлопців зараз, як ти кажеш, і байдужі, але хай я лусну, якщо вони будуть байдужими, помітивши зраду.
— Та що зі мною може трапитись, Джеремі? Не хвилюйся! Обіцяю тобі, що повернуся на обід.
І Блад спустився в шлюпку, яка чекала на нього. Проте хоч він і сміявся, а добре знав, що Піт має рацію: сходячи цього разу на берег, він наражається на велику небезпеку. І, можливо, саме тому, ступивши на вузький мол біля невисокої стіни форту, з амбразур якої стирчали зловісні жерла важких гармат, він наказав гребцям чекати його тут. Може статися що йому доведеться спішно повертатися на корабель.
Не кваплячись, він обійшов зубчасту стіну і пройшов через великі ворота у внутрішній двір. Там тинялося чоловік шість солдатів, а в затінку муру поволі походжав комендант форту майор Меллерд. Забачивши капітана Блада, він зразу ж зупинився і віддав йому честь, як і належало за статутом, але його щетинисті вуса настовбурчились і під ними промайнула зловісна посмішка.
Та увагу Пітера Блада привернуло зовсім інше. Праворуч від нього розкинувся великий сад, у глибині якого білів будинок — резиденція губернатора. На головній алеї поміж пальмами та сандаловими деревами він помітив самотню міс Бішоп. Мимоволі прискорюючи ходу, Блад перейшов подвір'я і порівнявся з Арабеллою.
— Доброго ранку, міс! — привітався він, знімаючи капелюх, і додав з ноткою легкого докору: — Як це немилосердно, змушувати мене ганятися за вами в таку спеку!
— А чому ж ви в такому разі ганяєтеся? — байдуже відповіла дівчина, надзвичайно приваблива у своєму білому вбранні. — Я поспішаю, — сухо додала вона. — Прошу пробачити мене, але я не можу приділити вам часу.
— Ви, здається, не поспішали, поки я не підійшов до вас, — спробував жартівливо заперечити Блад, та хоч його тонкі губи й посміхалися, у блакитних очах промайнув якийсь незвично суворий вираз.
— Якщо ви це помітили, сер, то мене дивує ваша настирливість.
Це був виклик, а Блад ніколи не ухилявся від поєдинку.
— Слово честі, ви могли дати хоч яке-небудь пояснення, — зауважив він. — Адже тільки заради вас я натягнув цей королівський мундир. Та, може, вам неприємно, що його носить розбійник і пірат.
Арабелла знизала плечима і одвернулася з почуттям образи й каяття. Однак, боячись виявити своє каяття, прикрилася образою.
— Я роблю все, що в моїх силах…
— Тобто час від часу займаєтеся милосердям?.. — І Блад знову спробував посміхнутися. — Бог свідок, я вдячний вам і за це. Може, це самовпевненість, але я ніколи не забуду, що в часи, коли я був тільки рабом на плантаціях вашого дядечка на Барбадосі, ви ставилися до мене з більшою прихильністю.
— Це вірно. Але й ви в ті дні мали більше підстав розраховувати на цю прихильність. Тоді ви були просто нещасною людиною.
