Хроніка капітана Блада - Sabatini Rafael (читать книги онлайн бесплатно без сокращение бесплатно .txt) 📗

Рафаель Сабатіні

ХРОНІКА КАПІТАНА БЛАДА

Розділ І

ХОЛОСТИЙ ПОСТРІЛ

Капітана Істерлінга, чия тривала ворожнеча з Пітером Бладом посідає неабияке місце в залишених нам Джеремі Пітом записках, слід розглядати як знаряддя, що його обрала доля, аби визначити майбутнє тих засуджених до каторги бунтарів, які втекли з Барбадоських островів на захопленому ними кораблі «Сінко Льягас».

Життя людей часто залежить від волі найнезначнішого випадку. Така, наприклад, малопомітна подія, як напрямок вітру тієї чи іншої хвилини, може зовсім змінити чиюсь долю. А долю Пітера Блада, в той час, коли вона була ще непевна, визначив, без сумніву, жовтневий ураган, який загнав десятигарматний шлюп капітана Істерлінга в Кайєнську затоку, де вже майже місяць стояв на якорі «Сінко Льягас».

Блад і його спільники втекли в Тортугу, в цю піратську фортецю, сподіваючись знайти тут захисток, поки вирішуватимуть, що їм робити далі. Вони обрали Тортугу тому, що це була одна єдина гавань на Карібському морі, де вони могли розраховувати на те, що тут до них ніхто не чіплятиметься і не ставитиме їм ніяких запитань. Жодне англійське поселення не надало б їм притулку через їхнє минуле. Іспанці, природно, теж зустріли б їх негостинно, і не лише тому, що вони були англійцями, а ще й тому, що вони заволоділи іспанським кораблем. Не могли вони довіритись і якій-небудь звичайній французькій колонії через недавню угоду між урядами Франції й Англії про затримку осіб, які втекли з поселень, куди засилали засуджених, і про обмін ними. Лишалися голландці, які були нейтральними. Та Блад вважав нейтралітет одним з найнепевніших станів, коли можна діяти так, як заманеться. Тому він якнайдалі обминув голландські володіння й пішов на острів Тортугу, який, належачи французькій Вест-Індійській компанії, номінально був французьким, але лише номінально, бо, по суті, він не належав жодній нації, оскільки «берегове братство» — так називалась ця піратська співдружність — навряд чи можна було вважати якоюсь нацією. В кожному разі слід зауважити, що на Тортузі не діяли ніякі закони, які б суперечили звичаям, що ними керувалось це велике братство. Французькому урядові було вигідно надавати притулок цим безправним людям, щоб потім використовувати їх як вузду проти іспанської жадоби й загарбницьких дій у Вест-Індії.

Отже, засуджені повстанці, яким пощастило втекти, мирно жили собі біля берегів Тортуги на борту «Сінко Льягаса». Та це тривало лише доти, доки не з'явився Істерлінг і не порушив їхній спокій, змусивши їх діяти й думати про майбутнє; якби не він, вони, можливо, ще довго ні на що б не зважились.

Капітан Істерлінг — наймерзенніший з усіх негідників, що будь-коли плавали Карібським морем, мав у трюмах свого корабля всього кілька тонн какао, звільнивши від цього вантажу якогось голландського купця, що йшов додому з Антільських островів. Цей подвиг, як Істерлінг добре усвідомлював, аж ніяк не вкрив його славою, оскільки слава в очах цього пірата вимірювалась розмірами здобичі, а мізерна здобич, як було в останньому випадку, зовсім не додавала йому пошани в очах берегового братства, що й так не дуже його цінувало. Якби він знав, що на голландці така мізерія, він нізащо не зачепив би його. Але, вступивши в бій і захопивши корабель, Істерлінг вважав за свій обов'язок перед самим собою і перед своєю командою негідників забрати вантаж, який там був. Те, що купець не мав у своїх трюмах нічого ціннішого за какао, було випадковістю, в якій він звинувачував свою лиху долю, що останнім часом уперто відверталась від нього, — Істерлінгу ставало чимраз важче знаходити охочих плавати разом з ним.

Обдумуючи все це й мріючи про великі звершення, він привів свій шлюп під назвою «Бонавентура» в оточену скелями гавань Тортуги — порт, призначений бути цитаделлю самою природою. Високо, наче гори, здіймалась прямовисна стіна скель і захищала гавань з усіх боків, перетворюючи її в бухточку. Потрапити в неї можна було тільки двома протоками, якщо корабель вела майстерна рука. Ці протоки перебували під владою Нагірного форту — фортеці з товстенними мурами, якою люди вдосконалили роботу природи. Сховавшись у цій гавані, французькі й англійські пірати, що обернули її на свій барліг, могли сміятися з могутності іспанського короля, якого вони розглядали як свого природного ворога, тому що їх, мирних мисливців, королівські переслідування присилували обрати лиховісне ремесло морських бродяг.

Опинившись у цій гавані, Істерлінг забув про свої мрії — його полонила досить-таки цікава дійсність. Ця дійсність прибрала вигляду великого корабля з червоними бортами, який гордовито стояв на якорі серед менших суден, мов лебідь серед табуна гусей. Коли Істерлінг підійшов досить близько і прочитав назву корабля «Сінко Льягас», намальовану на кормі великими золотими літерами, а під нею слово «Кадіс», що означало порт, з якого вийшов цей корабель, він протер очі і прочитав усе ще раз. По тому він заходився шукати пояснення, чому цей чудовий іспанський корабель опинився в Тортузі — цьому піратському кублі. А «Сінко Льягас» був прекрасний весь — від позолоченого скульптурного зображення людської голови на носі, мідних гармат угорі, що виблискували в промінні вранішнього сонця, і аж до високої, мов башта, корми. І він був могутній: про це промовляло аж сорок гармат, що їх досвідчене око Істерлінга налічило за зачиненими гарматними портами.

«Бонавентура» стала на якір за кабельтов від «Сінко Льягаса» і за десять сажнів від того місця, де Нагірний форт кидав тінь на західний край гавані; після цього Істерлінг зійшов на берег, щоб знайти пояснення таємниці, яку він побачив.

На базарному майдані за молом він змішався із строкатим натовпом, що робив кайєнські набережні схожими на Вавілон. Там були торговці різних національностей, здебільшого англійці, французи й голландці; зустрічались плантатори й різного роду моряки, а також пірати, розбійники, одні з яких ще нічим не відрізнялись від мирних мисливців, а інші перетворились на відвертих морських розбійників; метушились лісоруби, шукачі перлів, індіанці, мулати — торговці фруктами, негри-раби та інші представники роду людського. Частина з них просто байдикувала, інші торгували.

Істерлінг легко знайшов двійко добре з усім обізнаних пройд, і ті, перебиваючи один одного, розповіли йому незвичайну історію про те, чому отой красень корабель з Кадіса мирно стоїть тепер на якорі в Кайєнській затоці, маючи на борту жменьку колишніх каторжників, які втекли з плантацій.

Істерлінга ця розповідь не тільки зацікавила, а навіть вразила. Тому він захотів більше дізнатись про людей, які наважились на такий відчайдушний вчинок, і довідався, що їх не більше двох десятків і що всі вони політичні злочинці-бунтівники, які в Англії виступили на боці Монмута і уникли шибениці лише тому, що у Вест-Індії на плантаціях потрібні були раби. Йому також стало відомо все, що ті гульвіси знали про їхнього ватажка Пітера Блада. Він, сказали вони, лікар, і додали деякі інші подробиці. Подейкували, ніби Пітер Блад має намір Повернутись до професії лікаря і тому разом з більшістю своїх товаришів сповнений бажання відвести свій корабель в Європу, тільки-но трапиться така можливість. Лише один-двоє з них, люди з нестримною вдачею і звичні до моря, здавалось, висловили бажання приєднатись до берегового братства.

Про все це Істерлінг довідався на базарному майдані за молом, звідкіля його гострі, зухвалі очі не переставали вивчати великий червоний корабель.

З таким кораблем, як цей, він міг би досягти чого завгодно. Істерлінг поринув у мрії. Слава Генрі Моргана, з яким він колись плавав і під орудою якого починав навчатись піратської справи, стане блідою тінню поряд з його власною. Ці нещасні втікачі, певно, зовсім не від того, щоб продати корабель, який вони вже використали для досягнення своєї мети, і не заправлять за нього надто велику ціну. Какао на борту «Бонавентури» цілком вистачить, щоб заплатити за «Сінко Льягас».