Гетьман Іван Виговський - Нечуй-Левицький Іван Семенович (читаемые книги читать онлайн бесплатно полные .txt) 📗
Посланцi, полковники, сотники й уся старшина низенько уклонились гетьмановi i поздоровили його з Зеленими святками. Гетьман подякував тихим голосом i знов ледве поклонився старшинi. То вже не були низенькi та облесливi попереднiшi поклони колишнього генерального писаря Виговського, то був гордий поклiн гетьмана i великого князя Русi.
- Не так тепер гетьман кланяється старшинi, як було переднiше! - зашепотiли декотрi полковники, що стояли позад других. - Неначе не той став!
Гетьман стояв сам серед свiтлицi i нiкого не попросив сiсти. Генеральний писар Груша подав гетьмановi королiвськi грамоти. Гетьман прочитав їх мовчки i потiм зараз оповiстив, котрих полковникiв та сотникiв король надарував грамотами на шляхетство. Шляхетство дiстала од короля не уся козацька старшина, а тiльки тi полковники та сотники, на котрих, само по собi, показав гетьман. Полковники, осавули та сотники почали переглядатись i шепотiти. Гетьман пiдвiв голову i грiзним поглядом поглянув на старшину. Старшина стихла. Прочитавши декотрi грамоти од короля, Виговський промовив:
- Поздоровляю вас, старшино, з Великим князiвством Руським i з новим правом шляхетства! Будьте вдячнi найяснiшому нашому королевi i добродiєвi!
Дехто з старшини поклонився i подякував гетьмановi.
- А ми тебе, гетьмане, поздоровляємо, як великого князя й гетьмана України! - промовив генеральний писар Груша i низенько уклонився Виговському, i разом з ним гетьмановi поклонились низенько i тi полковники та сотники, котрi дiстали право шляхетства.
Осавул Ковалевський, Тимiш Носач i iншi, котрi не дiстали права шляхетства, не поклонилися Виговському.
- Поздоровляєш нас, гетьмане й великий князю, з правом шляхетства, та не всiх, - гордо промовив Ковалевський. - Ми, козаки, усi дiти однiєї матерi України. Здається, в Гадячi постановили, щоб уся козацька старшина дiстала од короля право на шляхетство, i там не було такої умови, щоб шляхетство було дано твоїм, гетьмане, слугам...
- Не з моєї причини так сталось... Про це вже знає найяснiший наш король i добродiй, - сказав Виговський i в його словах, в його голосi знов виявились хитрощi та облесливiсть колишнього Богданового генерального писаря.
- Знає про це король... це правда. Але коли король знає, то тiльки через тебе, гетьмане, - знов обiзвався зi злiстю Ковалевський.
Тимiш Носач стояв мовчки i тiльки од злостi крутив свого довгого вуса.
Гетьман гордо випростався на ввесь свiй високий зрiст i сказав:
- Що зроблено, то зроблено, i не нам його переробляти. Прошу старшину пам'ятати про свої обов'язки до найяснiшого нашого короля й добродiя i до нас, гетьмана i великого князя.
Старшина замовкла. Генеральний писар Груша облесливо промовив:
- Передаємо наше поздоровлення ясновельможнiй гетьманшi i великiй княгинi!
- От вона зараз буде, - сказав гетьман i вийшов в дверi. Фараонова дочка й очерет знов з'явились перед очима старшини.
Через одну хвилину два козаки знов одчинили дверi i стали по обидва боки, неначе вкопанi. В дверi увiйшла гетьманша з повагом, горда та пишна. Княжа дiадема лиснiла й блищала, аж сипала промiнням. Золоте намисто, перли, золотi позументи, золотi парчевi квiтки на шовковому кунтушi сипали од себе сяєво кругом нової великої княгинi. Вона увiйшла i стала серед свiтлицi. Слiдком за нею вийшов Виговський i став поруч з нею.
Старшина поздоровила Виговську з святками i з великим князiвством. Вона подякувала тихим голосом. Усi полковники та сотники пiдступали до неї та цiлували її в руку i в плече. Вона не поцiлувала в плече нi одного полковника.
Гетьман i гетьманша трохи постояли серед свiтлицi, трохи побалакали з деякими посланцями. Виговський розпитав в посланцiв, як приймали їх в Варшавi, як вони давали присягу на пiдданство королевi, а потiм поклонився усiм полковникам. Гетьманша так само поклонилась заразом усiм одним поклоном i тихою ходою вийшла з свiтлицi. Слiдком за нею вийшов i гетьман, не запросивши старшини до себе на празниковий бенкет, як то бувало переднiше. Два козаки зачинили за ними дверi.
- Осавул Ковалевський страшний задля мене, - тихо промовив Виговський до жiнки. - Вiн мене зсадить з гетьманства i з великого князiвства, але не дiжде вiн цього. Треба йому чики-чики! - сказав гетьман i показав на горло, чикаючи пальцем по своїй горлянцi. - Пошлю найнятих убiйникiв, горлорiзiв-татар, нехай його десь застукають та й чики по горлi!
- Це наш закатований ворог: вiн нам накоїть багато лиха, - сказала ще тихiше гетьманша.
Уся старшина, усi посланцi стояли, терлись, м'ялись, тупцяли, все сподiвались, що гетьман знов вийде i запросить усiх на празниковий бенкет, як звичайно бувало переднiше. Але дверi в свiтлицю не одчинялись, неначе їх хто замкнув i припечатав. Фараонова дочка мовчки дивилась на старшину i неначе смiялась з їх. Усi постояли, потупцяли та й розiйшлись.
- Ого-го! Виговський вже став не той! - смiливо гомонiла старшина. - Вже не осмiхається й не кланяється низенько.
- Коли б тобi хоч сiсти попросив! коли б тобi дав хоч по чарцi за труда! - гомонiли деякi сотники та посланцi.
- Ото добра закуска, нiгде правди дiти! - говорив гордовитий Ковалевський. - Оце гаразд наїлись, напились в гетьмана, та й... бувайте здоровi!
- В мене вже аж хмiль вдарив в голову од гетьманського вина. Добрий могорич поставив нам Виговський! - жартував Носач.
- Буде вiн нам ставити ще кращi могоричi! Щось вiн занадто гордо пiдняв голову, як став великим князем з ласки королiвської, а не з нашої, - гомонiли Ковалевський та Золотаренко. - Не король вибрав Виговського, а ми! А коли ми його вибрали, - то можемо й скинути з гетьманства. Високо вiн лiтає, та низько сяде.
Вже аж третього дня 3елених свят гетьманшин брат, сотник Юрiй Стеткевич, вговорив сестру та гетьмана, щоб вони запросили старшину та посланцiв на бенкет. Гетьман i справдi запросив до себе, але не всiх полковникiв та сотникiв, а тiльки тих, що були йому вiрнi i дiстали од короля шляхетство. Це ще бiльше роздратувало козацьку старшину. Чутка про те, що не всi козаки дiстали право шляхетства од короля, навiть не всi полковники й сотники, облетiла по всiх полках. Невдоволена старшина почала нарiкати на короля й гримати на гетьмана. Гетьмановi про все виказували вiрнi йому козаки. Бiльше за всiх пiдбурював козакiв Ковалевський. Гетьман задумав звести його з свiта i пiдiслав потаємцi до його своїх шпигунiв i убiйникiв. Але вбити Ковалевського їм не вдалося, а слава про цей гетьманiв замiр пiшла по всьому Чигиринi.
Дiставши грамоти од короля, гетьман визволив з тюрми московського посланця Портомоїна i одiслав його в Москву з грамотою до царя, в которiй нарiкав на Олексiя Михайловича за те, що вiн розiслав по Українi унiверсал i звав гетьмана зрадником. Сам гетьман зараз розiслав по всiх полкових мiстах, по всiх мiстечках свiй унiверсал, в котрому вiн оповiщав, з якої причини вiн одiрвав Україну од Москви i оддав Польщi. Усе поспiльство, усей народ, усi простi козаки загули, закричали проти цього гетьманського вчинку. Тiльки десять рокiв минуло, як народ визволився од польського ярма. Польське лихолiття було ненависне народовi й простим козакам. Люди не встигли забутись про панщину, про всi неправди й притиски од панiв та ксьондзiв. Народ боявся, що знов вернуться на Україну вигнанi Богданом католики-пани i силуватимуть його до панщини, що Польща знов заведе унiю на Українi, знов напустить єзуїтiв та ксьондзiв, знов нашле на Україну свого вiйська, котре прийдеться вдержувати на харчах. Московськi бояри й воєводи почали пiддержувати пушкарiвську партiю в Полтавi, ворожу до гетьмана. В Полтавському полку вибрали за полковника Пушкаревого сина Кирика, котрий скликав до свого полку невдоволених хлопiв i назвав їх "дейнеками".
Гетьман не вважав на народ i на козацьку старшину, що була неприхильна до Польщi. Вiн знав, що усi полковники на Правобережнiй Українi будуть встоювати за ним, будуть тягти до Польщi; вiн сподiвався, що коронний обозний Андрiй Потоцький стане йому до помочi, бо вже привiв польське вiйсько на Правобережну Україну i став станом в Бiлiй Церквi. Гетьман назначив Немирича рейментарем над польським "затяжним" вiйськом i послав його за Днiпро, де було чимало полковникiв, ворожих для гетьмана. Немирич перевiв польське вiйсько через Днiпро i поставив його в Чернiговi, Нiжинi, Борзнi й iнших мiстах Лiвобережної України. Нiжинський протопоп Филимонов давав про все звiстки в Москву. До його пристав Богданiв шурин, полковник нiжинський Василь Золотаренко, котрому хотiлось видерти гетьманську булаву з рук Виговського; пристав переяславський полковник Тимiш Цюцюра, котрому так само заманулось дiстати гетьманську булаву, запобiгши ласки в московських воєвод. Яким Сомко, брат першої Богданової жiнки Ганни, так само хотiв стати гетьманом. Запорозька Сiч i славний її отаман Iван Сiрко встали проти Виговського i оступились за Богданового сина Юрiя, котрому вони хотiли доручити гетьманство. На Українi тлiло, жеврiло, i огонь був напоготовi спахнути. Виговський знав про це i оповiстив збiр на раду в Канiвiцинi коло Германiвки. Вiн хотiв сповiстити там королiвський унiверсал на пiдданство козакiв королевi.
