Бомба для голови - Семенов Юлиан Семенович (читаемые книги читать онлайн бесплатно TXT) 📗

«З моїх восьми картин, — подумав він, знову припавши до пляшки, — п'ять я зробив для того, щоб Нора не відчувала різниці між домом її батьків і моїм домом… Я соромився своєї бідності й намагався виконати кожне її бажання ще до того, як вона його загадувала. Вона забула, що її батько одержував кожного місяця гроші від армії, а мені треба було щоразу зривати з себе шкіру й торкатися голими нервами до струму високої частоти — лише тоді спрацьовує мистецтво. Я йшов на компроміс з собою заради неї. Я доторкувався до струму, і мені було боляче, але я замість правди робив солодкий сурогат, щоб вона з дітьми їздила до моря. Я продав себе разів п'ять. Але ж я держав у руках правду… Все, годі. Горе не без меж. Тільки щастя не має меж… Що ж, — сумно посміхнувся Люс, — цю я назву, якщо вийде, просто «4». Без «1/2» я ніколи не працював із співавторами. Господи, ніколи мені не було так порожньо на душі, як тепер. Раніше я думав не про себе, а про те, що буде з Норою і з дітьми, якщо не стане мене. Чому я мушу завжди думати про це? Ні, Люс, цю картину ти робитимеш, не думаючи, що буде з ними… Ти робитимеш її лише для того, щоб битися на смерть з тими наці, які знову хочуть правити країною! Зрадити себе можна не тільки в голоді, під тортурами, але і в любові, а це найстрашніша зрада, бо тут усе залежить від самого себе, Люс… Чи не Люс… Яка різниця — що я, один такий на світі?»

У цьому місці голова концерну «Чайна бенкінг корпорейшн» містер Лім відклав документ, надрукований на тоненькому голубуватому рисовому папері — на такому папері в двох примірниках друкувалися цілком секретні матеріали концерну. Один примірник знищувався зразу ж, як тільки переглядав його містер Лім, а другий з нарочним переправляли на материк.

— Що ви хочете робити «по-перше», мене не цікавить, — сказав Лім помічникові з питань загальної стратегії, — це прерогатива служби безпеки. А те, що він ходить навколо вузлових питань, звичайно, не може нас дуже порадувати. Подумайте, що робити, — я в цих справах не порадник…

Помічник з питань загальної стратегії викликав шефа служби безпеки концерну й роздратовано сказав:

— Містер Лао, будь ласка, не просіть мене заздалегідь знайомити боса з вашими матеріалами. Зрештою, це ваша прерогатива — безпека концерну. Якщо ви вважаєте за потрібне повідомити містера Ліма про щось своє, запишіться до нього на прийом, у цьому я можу вам допомогти.

Лао їхав у своєму величезному «доджі» й по думки чортихався, розглядаючи потилицю шофера. Потилиця була коротко підстрижена, і на ній чітко виділялися темно-коричневі родимки. Ці родимки були якоїсь чудернацької форми. Якщо дивитися на них примружившись, то вони нагадували контури Латинської Америки.

«Сволоцюги, — думав містер Лао, — вони все хочуть робити моїми руками, щоб у разі провалу залишити мене сам на сам із законом. Вони тепер начебто взагалі нічого не знали про Люса, один я знаю про нього все! Дуже мене цікавить цей виродок! Якщо ми робимо спільну справу, то всім за неї й треба відповідати. Кращий зразок ієрархічної бюрократії: «Я не хочу знати нічого про ваші методи, мене цікавлять питання загальної стратегії!»

Містер Лао закурив і з відразою подивився на себе в дзеркальце шофера.

«Я теж добрий, — подумав він, зрозумівши, чому дивився на себе з відразою. — Я боюсь замахуватися на містера Ліма навіть у думках і топчу лише мого безпосереднього керівника. Зараз важливо тримати себе в руках і не бути подібним до них у тій розмові, яку доведеться провести з Хоа».

— Ви впевнені, що він піде з вами?

— Так, містер Лао.

— Чому ви такі впевнені в цьому?

— Тому що він європеєць… Вони всі довірливі, як нерозумні діти, містер Лао.

— Це неправильно. Вони далеко не такі довірливі, як вам здається. І потім він не європеєць…

— Він білий, містер Лао.

— Він не європеєць, — роздратовано повторив Лао, — він німець.

— Я мав діло з німцями. Вони відрізняються від європейців тільки одним — вони вміють пити. Англійці одразу ж заливають у себе тонну пива, стають відвертими хамами й принижують нас; американці б'ють по плечу й обнімаються; французи пропонують вступити в протиприродний зв'язок, а німці п'ють і п'ють, а потім ідуть дивитися злачні місця.

— Де ви закінчите з ним вечір?

Хоа дозволив собі виправити містера Лао:

— Ніч. Я закінчу з ним ніч. За Даблексроуд є цікавий будинок, де збираються матроси, які зробили своєю професією гомосексуалізм. Вони були в лікарів, і ті ввели їм у м'язи грудей стеарин, і тепер вони схожі на величезних жінок. Вони дуже ніжні і, перед тим як віддатися клієнту, розповідають про свої плавання в далекі країни.

— Хіба він гомосексуаліст?

— Ні. Але я розповім йому, що знаю місце, де він зможе наочно познайомитися з потворністю колоніального імперіалізму. «Такого, — сказав я йому, — ви не побачите в Європі. Тільки в Сінгапурі чи в Макао, але в Макао це небезпечніше, бо там португальська колоніальна влада боїться виходити в злачні райони, а в Сінгапурі багато поліції. Тільки в нас на острові ви побачите цей жах своїми очима і без риску для життя…»

— Я не хочу, щоб у нас були неприємності з поліцією, Хоа.

— Я теж не хочу неприємностей з поліцією, містер Лао. У двір зможе заїхати автофургон. Я подам його задом, а там дуже вузький дворик. І поїду на свій сампан. Один. І вийду в море — теж один.

— А якщо він уже розповів своїм знайомим, що саме ви запросили його на Даблексроуд?

— Ну то й що? Матроси підтвердять, що я привів його туди, і шофер таксі, якого я заорендую на цю ніч, підтвердить, що ми разом прийшли. Але він скаже, що я вийшов звідти через п'ять хвилин сам, і це буде правда. Він відвезе мене додому, цей шофер. А потім я повернусь на Даблексроуд, але вже на своєму фургоні. Я заїду в двір — я ж говорив вам, що там вузенький темний двір. Я скажу йому, що вже пора в готель, і поведу через чорний хід до фургона. Він — перший, а я — другий. Закричати він не встигне, бо, коли шило пробиває серце, вмить наступає параліч дихального апарата.

— Виходить, коли ви підніматиметеся за ним через чорний хід, вас побачать?

— О ні, містер Лао. Я пошлю за ним Чжу.

— Хто це?

— Він працює в дворі… Я плачу йому гроші. Це моя людина. Він зайде в цей будинок, а не я. Я ждатиму Люса на другому поверсі і скажу, що сьогодні може бути наліт поліції і краще звідси піти. Люс казав мені, що йому не потрібні скандали. Пригадуєте, коли я запропонував Люсу покликати поліцію, щоб з'ясувати, яка бійка була з американцями в містера Дорнброка, він не захотів звертатися в офіційні інстанції…

— Цього Чжу ви перевірили добре?

— Так.

— Ви перевіряли його рідних, знайомих?

— Звичайно. Я це робив протягом трьох років. Я давно придивлявся до Даблексроуд, і Чжу, що прибирав у дворі, привернув мою увагу насамперед. Там дуже темний невеличкий дворик…

— А коли Чжу побачить, як ви закінчите це діло, він не завагається?