Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Примітки
1) Його звідомленнє, разом з листуваннєм, видав С. Белокуров в Христианском Чтении 1883, кн. XI.
2) В московськім приказі Арсеній подав такий небезінтересний рахунок своїх видатків з Яс до московської границі: одного коня купив за 10 з половиною рублів, другого за 12; наняв чоловіка для охорони і за товмача, за 10 р., та коня купив йому за 8 руб., за два сідла 32 алтина, за 2 узди 2 гривни, за 2 повсти 9 алтинів, за воза 2 рублі. В Краснім воза кинув, купив санки за 23 алтина і 2 деньги, за 2 хомути 35 алтинів 2 деньги. В Погребищу кинув сані, купив знову воза за півтора рублі. В Київі кинув воза, знову купив санки за 24 алт. В Басани кинув санки, купив воза за 40 алт. За постояле по стодолах 2 руб. з гривною. Тамже с. 735.
3) Се були очевидно посли від гетьмана з молдавського походу, "з-над Прута” 16 вересня — вище с. 98.
4) Тамже додаток XII, дата 29 вересня с. с.
5) Христ. Чт. с. 683.
6) Коли се ориґінальний вираз Виговського, то значило б, що гетьман поїхав “за своїми справами”; коли Арсеній вжив його “від себе” — то гетьман поїхав “забавитись”.
7) естьли бы короля взяли.
8) взыщетъ Богъ на государЂ.
9) Йоасаф, що згинув потім під Берестечком.
10) Се інтересно! Мабуть в тім розумінню, що під владою гетьмана, була київська митрополія — що в грецькій традиції була “Великою Росією”, хоч супроти московської митрополії в Москві її вважали “Малою Росією”.
11) Никто мне так не досаден, что царь московской.
12) “Разве неволя нас совокупит якоже и Волох”. Розуміти мабуть треба так, що аж як гетьман погромить Москву з Татарами, тоді цар поневолі стане його союзником; як се було з Василем Молдавським.
13) В значінню: нехай не примушує нас піддаватися бісурменам, відмовляючи своєї помочи.
14) В звідомленню Арсенія заховалось богато ориґінальних виразів, але чи копіїст, чи видавець поробив у них богато помилок, так напр. “през” передано через “пред”, і т. д. Взагалі його діяльоґи дуже кольоритні.
15) Як собі дати раду з московським військом.
16) Далі Арсеній додає мабуть до сеї ж розмови. “Гетьман говорив, зчаста обертаючись і дивлячись на Арсенія, щоб йому було чути його слова: “Говорив кримський цар: доки ти живий, доти й я, а як тебе не буде, не буде й мене. Отже доки я живий, Татари на Москву не підуть: я не піду й вони без мене не підуть. Давніш цар турецький, на проханнє польського короля післав був до хана, щоб він не помагав козакам: але хан відмовив нечемно, з погрозами, і цар турецький замовчав, бачучи, що й так йому не добре: стільки літ воює з Венетами, а якби кримський цар з козаками пішов (на нього), то ще гірше б було” (с. 692).
17) “человЂкъ духовной особы”.
18) Се мотив, як бачимо, псіхольогічно дуже близький Хмельницькому, та й Козаччині взагалі!
19) “Государеву землю попленим, что ему, государю, будет”. Не зовсім ясний вираз.
20) Цікава і характеристична для тодішньої морали, викривленої всякими церковними прикладами, ся суперечка, де кожда сторона пропонувала другій кривоприсягу і церковне розгрішеннє (гетьман цареві — в відносинах до Польщі, цар гетьманові — в справі Акундинова), але сама не хотіла брати гріха на душу і рискнути з церковним розгрішеннєм!
21) Тут в друкованім ряд очевидних помилок: и малое то дело что и выдетъ, только от воска принисловъ.
22) прислалъ истинну безповоротно.
23) что ныне намъ учинит государь - през вас.
24) Додаток 13, дата: з Чигрина ноября 11, титул: гетьман войска Запорожского .
25) Христ. Чт. ст.692.
26) Весною 1651 р. греки бачили його в якімсь “руськім монастир" (акты ЮЗР. III. 449), може в тім-же Скиті Маневськім.
27) Про се у Соловьева Х с. 1648-9, і новіше у Форстена, Сношенія Швеціи и Россіи во второй пол. XVII в., Журналъ Мин. Нар. Просв. 1898, II с. 224 дд.
ВІСТИ УНКОВСКОГО І СУХАНОВА, ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ ПРИ КІНЦІ 1650 Р., ПОСОЛЬСТВО РАКОЦІЯ, ПОЛІТИКА ЛУПУЛА.
Посольське звідомленнє Унковского з жовтня 1650 р. і вісти Арсенія з листопаду містять іще деякі інтересні відомости з сучасного українського життя, які треба тут згадати, в звязку з иншими звістками.
З поворотом з молдавського походу гетьман роспустив військо, але наказав щоб усі мали готовий запас і коней годували 1). Ніде війська зібраного нема — тільки двом полковникам, від Камінця подільського велів гетьман бути на великій обережности 2).
В сусідстві Чигрина (“під Чорним лісом”) Татар нема: гетьман велів їм кочувати дальше. На правім боці кочують Татари білгородського улуса на Жовтих Водах, верст 150 від Чигрина. На лівім березі Татари з Білгородських улусів кочують на Вовчих Водах. А ті улуси, що кочували від Перекопу над морем, до Калміуса і Керчи, тепер за порозуміннєм гетьмана з ханом перейшли з сімями на кочовку на Орель, Ворскло і Псьол, — кочують за дві милі від Полтави і далі, трохи не до Дніпра, за 20-30 верств від козацьких городів. Одні кажуть, що перейшли вони сюди через саранчу, що у них траву з'їла, а инші — що бояться Калмиків і перейшли умисно близче до козаків. Гетьман дозволив їм приїздити в городи й купувати всяку поживу. Кажуть, що їх 12 тис. 3)
Кисіль одержав був від свого конфідента з Чигрина відомість, яка його страшенно була затрівожила: про польське посольство, вислане до Криму з секретним дорученнєм розвести Татар з козаками, ще перше ніж посол доїхав до Криму, стало відомо Хмельницькому, і привело його в старшний гнів. Він вислав зараз свого посла дякуючи ханові, що він не послухав тих намов, і просив його бути готовим в похід з усею ордою, скоро тільки ріки стануть, — очевидно в похід на Польщу. Сю відомість, мовляв, потвердив гетьманові й київський полковник Антін, що повертаючи з Царгороду здибав в дорозі того польського посла, і від очаківського бея довідався про зміст його посольства. Думаю, що тут мова про посольство Бечиньского, що вислав Потоцкий до Криму коло 10 жовтня. Кисіль поспішився з dementi, присягаючи Хмельницькому що се неправда, заразом послав переляканого листа до короля, очевидно вивідуючи ся — чи дійсно не пущено за його спиною такої розривчатої бомби 4). Але трівога була, очевидно, фальшива — звідомлення Унковского і Арсенія свідчить про се цілком певно.
Що до польсько-українських пограничних відносин записує, що він бачив і чув, переїздячи через Браславщину в листопаді, Арсеній Суханов. Як були з митрополитом назаретським на обіді у полковника Нечая в Браславі, принесено йому листи від сотників з польської границі, і Нечай читав їх в голос: сотники просять прислати їм на границю в підмогу “кілька хоругов”, бо Ляхи натискають “лукавством, ніби то через голод”, військо лядське переходить лінію, і до Камінця прийшло не мало війська. Лянцкороньский вибирається з великою потугою на своє браславське воєводство, а староста винницький на своє староство, й инші пани їдуть до Винниці на соймик. Супроти того Нечай при Арсенію ж велів свому писареві повідомити про все гетьмана, а сотникам свого полку розписати, щоб ішли з свого боку на польську границю, “в підмогу місцевим пограничним сотникам”.
Дорогою по всіх містах, від ріжних людей Арсеній чув, що козакам всім велено бути на поготові, мати всякий запас і коней ситих: бачили в переїзді як їх випасають, тільки не відомо куди буде похід. Про Татар говорили, що вони живуть “смирно” між козачими городами, і до городів приїздять, а українські купці їздять з товарами “без боязни” навіть і до Очакова. Гетьман на обіді казав, що він післав по Орду, а инші люди казали, що Татари підуть на Литву під Смоленськ, займуть і московські городи, але воювати не будуть, тільки “корм” вибиратимуть 5).
