Альтернативна еволюція - Бердник Олесь Павлович (читаемые книги читать .TXT) 📗
Ми утворені еманаціями Орла, як його називають маги в Центральній Америці. Ми його називаємо інакше: це є грандіозна капсула, утворена Чорною Дірою. Ми говорили, починаючи з перших лекцій, що ми знаходимося в грандіозній Космічній матці. На плані звичайного сприйняття — це тюремне веретено вражаючого масштабу, на плані духовному — можливість нового Народження. Чим сильніший прес яйця, в якому ми знаходимось, тим сильнішу потенцію треба проявити для того, щоб прорвати, проламати його.
До речі, сьогодні в нас на зустрічі присутній новий друг, бард із Донеччини Сергій Сольоний. Він зараз і заспіває пісню про те, як треба долати перешкоди.
Звучить пісня:
Всьому наперекір, усім наперекір
Летіти в ніч,
Зірвати сітку снів, вдихнути сяйво зір,
Почути їхню річ!
Про що вони дзвенять, про що мовчать вони
Віки, віки?
Що сіється вночі на зоряні лани?
Людські думки!
О розуме їдкий, о розуме хисткий!
Не сій же зла,
Щоб в зоряні жнива, у день отой святий
Любов цвіла!
Всьому наперекір, лиш правдою засій
Той дивосвіт,
Крізь громи катівень, крізь пекла буревій
Спіши в політ!
Усім наперекір, всьому наперекір
Будуй мости!
Одна нога в пітьмі, а друга — поміж зір…
То будеш ти![19]
Запитання:
Ми не з самого початку ходимо на лекції, тому скажіть, хто для вас Христос: Учитель чи Син Божий, єдиносущний Батькові? Чи не вважаєте ви, що в Біблії вже вказаний шлях духовного прориву і найкраще, що ми можемо зробити, — це прийняти Христа у своє серце і піти з Ним і за Ним? Чи не буде гординею з нашого боку надіятись на себе, на свої особисті вчинки? І чи не буде очищення благодаттю Божою тим розривом із тілесністю, про який ви кажете?
О. Б.:
Не можна подарувати людині звільнення. Людина повинна піднятись до цього.
Тепер щодо першого запитання. Видно, автор записки — дуже віруюча людина. Але ми не можемо тут ставати в позицію святих отців, які скубли бороди один одному на своїх соборах, щоб визначити: єдиносущний, єдиноутробний чи ні… Це безпредметні схоластичні речі!
Христос — і Учитель, і Син Божий. Він сам себе так називає-Учитель. Більше того, Він каже: «Не називайте нікого учителем і наставником, бо є один у вас Учитель і Наставник — Христос». Разом з тим, Він не один раз підкреслює, що кожен може те ж саме зробити, що і Він. І навіть більше! Тоді, коли відкриється серце, і поселиться Батько і Син Божий у серці. Що це означає? Він якраз і закликає, і в молитві своїй каже: «Отче Небесний, дай і тим, кого Я оберу, щоб були вони там, де Ми».
І всі християнські апологети, і апостоли говорили однозначно, що наші змагання, наші муки потрібні для того, щоб у нас народився Христос і виріс до повноти життя Христового. Апостол Павло говорить: «Мучуся, змагаюсь, знемагаю, поки в мені відобразиться Христос». У цьому якраз і суть подвигу Сина Божого.
А прийняти в серце — безумовно. Якщо ви приймаєте Його серце, ви тим самим міняєте орієнтацію, ви здійснюєте цей поворот, ваші очі вже дивляться в Новий Світ.
Тільки треба мислити не сусально: «Ось я помолюся, стану на коліна…» По-перше, Він не вимагав, щоб перед Ним ставали на коліна. Ви знайдіть хоч одне місце в «Євангелії», де учні стають перед Ним на коліна! Згадайте Таємну вечерю. Він говорить: «Не називаю вас рабами, називаю вас друзями»; переломлює хліб, дає їм вино… Цим самим Він показав, що треба не робити з Нього боженьку, а приймати Його як старшого ПРОВІДНИКА, якого послав Батько для того, щоб звільнити нас із пекла, з якого ми ніяк не можемо вискочити!
Запитання:
Ви постійно говорите про наближення нової епохи Світла, Святого Духа, Матері Світу… У той час вчення християнських святих (Серафим Садовський та багато інших) недвозначно говорять про наближення царства Антихриста…
О. Б.:
Ми вже й так давно в його царстві живемо…
Запитання (продовження записки):
Відбувається якась накладка. Не довіряти святим подвижникам ми не маємо підстав. Ми далекі від святості цих людей. На нас лежить гріх Адама. А ви закликаєте стати богами, розкручувати спіралі, переміщати точки збирання замість того, щоб явити людську смиренність.
Християнські подвижники з глибоким страхом Божим, смиренням і простотою ставилися до всяких дарів Святого Духа і Божих одкровень…
О. Б.:
Дуже цікаве запитання.
Давайте розглянемо саме слово «смиренність»? Очевидно, ви розумієте це як «принизитися», в той час як у самому слові етимологічно показано, що це означає «бути з миром», тобто «стати цілим», «обійняти світ». «Смиренність» — це героїчний подвиг, це прагнення, це усвідомлення своєї вражаючої сили і свого божественного походження! Згадайте Біблію: Людина створена за образом і подобою Божою. І коли підходить сьомий цикл, — Бог спочиває, відходить убік, щоб дати можливість діяти своєму породженню. Сьомий цикл — це час Людини, цикл Сина Божого. І наше завдання не в тому, щоб принизитися, бо навіщо Богу біороботи?! Христу не потрібні смирні овечки для Царства Божого. Йому потрібні герої. Як Сковорода говорив: «Христос — вождь вогняної Безмежності». Вождь, а не провідник у кошару! Це треба відчути в собі…
А на закінчення я попрошу Василя Степановича виконати пісню, яка підсумує те, про що ми сьогодні говорили.
Співає Василь Литвин:
Людей нема, є лиш прелюд,
Є тільки мрія про Людину,
Є тільки хаотична лють —
Всеспопеляюча лавина.
О де ти, Зоряний Творець?
О хто ти — Дух чи хвиля Лети?
Тиран чи вільний промінець,
Який заплутався в тенета?
Пора, пора, пора збагнуть
Своє падіння і могилу,
Своє покликання і суть,
Своє походження і силу…
І на вселенськім полотні,
Яке нам витче Суть Єдина,
Посіє квіти вогняні
Новонароджена Людина.
Зустріч дев’ята
Співає Василь Литвин:
Пробігають роки. Пролітають віки.
— Піднімайте вітрила! — лунають кличі.
Та даремно готують похід вояки,
Іржавіють у піхвах двосічні мечі.
Поривається в даль, ніби птах, корабель,
Та даремні зусилля, бо сто якорів
Не пускають його від затишних осель
В таємничі краї, на роздолля вітрів.
І радіють боги, і дзвенять ланцюги,
І титани заснули в страшній глибині,
А тому, хто дрімає, нащо вороги?
Сам собі він мурує темницю у сні!
І любов, і добро, і свобода — слова,
Із яких якорі нам кувала пітьма.
Хіба хоче імен сила Духу жива?
Хто вона, і нащо — буря знає сама!
Хати ветхі змете урагану рука,
Якщо навіть вони мають ім’я святе,
А того, хто проснувсь, — вже ніщо не зляка,
Бо віднині вже він сам у себе росте,
Бо усі кораблі, і дороги, й мости,
І пісенного поклику огненний дзвін,
І казкові краї, й зореносні світи,
І походи до них — то все він, лише ВІН!..
Олесь Бердник:
Добрий вечір!
«А того, хто проснувсь, вже ніщо не зляка, бо віднині вже він сам у себе росте…» Це древній Заповіт Будди. Це древній Заповіт Христа і всіх Великих Учителів. Доки ми перебуваємо уві сні, світ буде темницею. Як тільки ми пробуджуємося, ми вже шукаємо дорогу до визволення.
Сьогодні я повторю, і для тих, хто був весь час, і для тих, хто прийшов вперше, основні тези нашої ідеї зоряного сталкінгу, пошуку виходу із світового інферно.
У Середньовіччі наші предки зображували світ у вигляді багатьох кругів. Це, власне, і були кола Дантового пекла. Люди вважали, що це десь під землею, у палаючому центрі Землі. Насправді так зване «пекло» — це наше буття, наша ноосфера, наша вічна внутрішня, духовна мука.
