Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги онлайн бесплатно серию книг txt) 📗
При тім практикуються різні магічні акти. Найбільш розповсюднене «квоктання». Квокче або господиня, варячи кутю, або се роблять потім діти, вся сім’я — аби кури неслись. Господар, застеляючи сіно або солому, «ричить, як корова, блеє, як вівця, й ірже, як кінь» — аби худоба велася. Подекуди в тій хвилі, як він вносить до хати снопи чи солому, відбувається діалог між ним і домашніми: «Помагай, Біг! Дай, Боже, здоровля» — «Дай, Боже, здоровля» — «Що несеш?» — «Несу золото», — або щось в тім роді.
З кожної зготованої на вечерю страви господар надбирає потрохи в корито, домішує муки або чого іншого доброго, солить і виносить до худоби і дає їй покушати святої вечері. Благословить її хлібом, доторкуючись тричі до голови, або маже хрестик медом між очима, як де ведеться. Відвідує також пчіл, коли має пасіку, і дає їм сити. Худоба дістає кращу і більшу пашу, ніж звичайно, бо в сю ніч вона бесідує з Богом, що питає її, чи добре їй у хазяїна. «Як дасть господар їсти, то худоба говорить, а якби не дав, то плаче».
Щоб охоронити двір від злих сил, господар сам чи з родиною, з новоспеченим хлібом, медом і маком, водою, як де ведеться, обходить усе обійстя, стайні, комори і обкурює їх. Часом обходять весь грунт (поле). Обсипають стайні диким маком, аби відьми його визбирували, а не приступали до худоби. Є звичай на кінець обходу зарубувати поріг стайні, щоб звір (і взагалі все вороже) не могло приступити.
Характеристична подробиця, що при сім обході — і взагалі в деяких новорічних обходах — жінка вбирає чоловікову шапку; се дає їй право, чи безпечність, ходити потім цілий рік простоволосою 1.
Потім відбувається закликання злих сил. Ось як описується воно в найповнішій формі. Господиня набирає в полумиску потрохи з дев’яти приготованих страв, на верх кладе калач, кубочок з медом і кубочок з водою, горіхів і яблук. Господар бере сю миску в одну руку, сокиру в другу і виходить на подвір’я, тим часом як уся сім’я сидить у хаті, при замкнених дверях, але подекуди виймається при тім вікно. Господар на дворі з тою вечерею викручується за сонцем і кличе по три рази звірів, далі бурю, далі мороз. Кличеться або просто, напр.:
«Морозе, морозе, ходи до нас кутю їстиі Коли не йдеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю!»
«Буре, буре, будь ласкава і виходь до нас на святу вечерюі Коли тепер не ласкава прийти на святу вечерю, на дари божі, на ситі страви, на палені горівки, на велике добро, як ми тебе просимо, то не приходь до нас в літі, як ми тебе не потребуємо!»
«Вовче, вовче, ходи до нас до оброку,
А не прийдеш до оброку,
Аби сь не йшов д моїй худобі, або д челядину до року!» 2
1 Матеріали етн., XV, с. 17, 26.
2 Паралелі східноукраїнські:
Морозе, морозе, йди до нас куті їсти!
А не йдеш — так не приходь,
І не морозь жита та пшениці,
Проса та гречки,.
Ягнят та телят,
Гусят та циплят,
А тільки йди на жіноцьку цибулю! (Сб., т. 17, с. 71, Голодна кутя).
Або до того прилучаються формули закляття пізнішого характеру:
На святвечір родивємся, на святвечір хрестивємся, і т. д. Як ви — градівники, чорнокнижники — не явилися на сю тайну вечерю, як не маєте моци явитися на Різдво і на Великдень, так аби сьте не мали моци ані волі мені щось злого зробити в хитарі моїм!
Друга магічна форма замовляння такого характеру:
Як не вижу тепер тучі, грому на моїм обійстю, так абих її через цілий рік не видів.
Як не вижу [при] тайній вечері, так абих не видів через цілий рік звірів межи маржиною [худобою].
Замикаю роти, пащеки залізними обручами, залізними ключами, аби звір не їв моєї худоби.
По тім замовлянні треба обернутися в противний бік (против сонця), вернутися до хати, не оглядаючись, щільно замкнутись, і потім до скінчення вечері не може ніхто виходити з хати.
Церемонія приступлення до вечері описується так: Господиня накладає до миски всякої страви і кладе «перший хліб» (перший, який з печі того дня вийняла), приліплює до миски засвічену свічку, кладе миску на полотно і так подає господареві. Той обходить трічи за сонцем хату з тою мискою, потім ставить миску і молиться до Бога, і з ним усі домашні, «аби його ухвалити і упросити»:
Аби і тих душ до вечері припустив, що ми їх не знаємо.
Що за них ніхто не знає, що вони припадками пропадають, що вони бутинами [деревом в лісі] побиті, пострачувані, водою потоплені,
За котрих ніхто не знає,
Лягаючи і встаючи і дорогов ідучи ніхто не згадає.
А вони, бідні душі, гірко в пеклі пробувають
І цего святого вечера чекають,
Що від нас у цей вечер молитви великі йдуть,
Що такі ся душі (живі) найдуть,
Що тоті душі (померші) спомянуть.
Щире Бога просимо,
Поклони б’ємо,
Усі душі споминаємо,
І тоті, що їх не знаємо!
Господи, заборони християнську худібку і мою від звіря,
І від поганої віри,
На росах, на водах,
На кождих переходах!
Дякувати Богу евятому, що поміг дочекати у мирності, в радості і веселості сих божих святок!
Та поможи, Боже, їх у радості відправити,
І від сих за рік других діждати 1.
1 Гуцульщина, IV, с. 13 — 5; мвлитва записана без ритму, подекуди я його відреставрував, подекуди так лишив.
По сій молитві господар бере ту миску з столу і промовляє до кого-небудь із хатніх:
Ми всі з усього щирого серця і з божої волі кличемо і божі і грішні душі на вечерю і даємо їм, аби вони на тім світі вечеряли, як ми тут. Я даю за тоті померші душі, що на світі погибли, порятунку не мають. Най Бог прийме перед їх душі. Я їх стільки запрошаю і закликаю на цю божу тайну вечерю, кілько у цім полотні е дірочок. По стільки аби їх було на одній дірочці.
З сими словами передає йому миску, а той ставить на стіл, і тоді всі засідають до вечері, котра збирає, таким чином, наоколо себе не тільки всю живу родину, челядь і бідних сусідів, котрі, не можучи самі справити собі святу вечерю, засідають при сусідській, — а так само весь померший рід і ті бідні неприкаянні душі, які не мають своєї рідної вечері. Не вважаючи на деякі пізніші, християнські додатки в молитві, ми маємо тут очевидні останки дуже старої, передхристиянської відправи помершим. Свято померших прилучається до великого свята нового року, і далі живі пам’ятають про присутніх померших, котрі трапезують разом з ними і беруть участь у їх забавах. Для них ставиться кутя і сита на вікно, розкидається біб по кутах і лишаються на столі немиті миски і ложки, щоб душі могли їх лизати для поживи. Сідаючи, продувають наперед місця, аби не «привалити» собою котроїсь помершої душі, котрі збираються в великім числі.
Засівши до вечері, господар набирає в ложку пшеничної куті і тричі кидає її до стелі. У гуцулів за першим разом він кличе тричі «прра!» і приказує:
Аби так ягнята штрикали [скакали] та блеїли, як скаче пшениця з землі до стилини.
Кидаючи другим разом, кличе «шкне!» і приказує:
Аби телята так рикали та підштрикували, як підштрикує д горі пшениця, та аби так хутко росли, як хутко йде пшениця до стелини.
Третім разом приказує:
Як ця пшениця летить д горі і там держиться купи, так аби бджоли трималися купи, та й аби так вертали до пасіки, як ся вироять, і аби сідали на землю, як пшениця паде до землі.
По інших сторонах здебільшого держиться се тільки як ворожіння на пчіл: як пшениця пристане до стелі, то будуть рої добрі. Але, очевидно, що се форма ослаблена 1.
1 Пор. жертву за корову, описану Халанським з курського пограниччя, у Потебні, II, с. 159; Старша в домі жінка підносить горщик з кашею і, махаючи ним, примовляє: «щоб коровки бігали, помукували, а телята щоб побрикували» — і кидає трохи каші на сіно для корови.
Починаючи їсти і пити, примовляє чоловік до жінки, до дітей і челяді, але поза тим трапеза проходить в мовчанні, і з-за стола не годиться вставати. Різні подробиці під час вечері мають своє віще значення — напр., вигляд тіні присутніх і т. д. Практикуються також різні ворожіння про віддання, урожай. Коли є пасіка, по вечері сідають на землі, щоб пчоли тихо сиділи; коли є тільна корова, господиня прилягає до землі, щоб корова легко розродилась.
