Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги онлайн бесплатно серию книг txt) 📗
До Воведенія можна копати землю, від Воведеній до Благовіщення не можна; жінки запасають глину до Воведенія. Сліди аналогічних повірь, зв’язаних з водою, виступають також в деяких записках. Від Воведенія до дев’ятого четверга не годиться бити білє на воді праниками, бо то шкодить ниві, приводить тучу. З сих самих мотивів коноплі треба потерти до Воведенія. Хто їх тре по Воведенію, накликає тучу (бурю). В зв’язок з сим треба поставити обряди посівання коноплі і льну під Андрія, хоч воно тепер робиться нібито для вороження.
Початок нового господарського року в воведенських повір’ях виступає ясно. Хто перший прийде рано до хати, буде першим «полазником» на новий рік (полазити в серб. — навідати): він приносить добро або лихо. Тому сусіди стримуються заходити зрана до чужої хати на Воведеніє, так само як на Різдво і Великдень, щоб потім не було примови, що то вони принесли нещастя. «Коли ввійде молодий, гарний, здоровий чоловік, а до того з грошима, то се добра ворожба: весь рік у хаті будуть усі здорові і будуть гроші вестися. Коли ж увійде старий, хворий, особливо стара баба, або коли хтось прийде чогось зичити — то се злий знак» 1.
1 «Нар. Календар» Франка в V т. Етнограф. Збірника, с. 205. По словам Галька (Нар. звычаи, II, с. 13), на гал. Поділлі «полазами» рахуються Воведеніє, Миколай, Анна і Різдво — четвертий і останній полаз. «Зле, щоб у ті дні хто інший, а не господар або принаймні хтось домашній перейшов перший обійстя. Тому кожен зривається зрана й іде дати худобі їсти, а прийшовши до хліва, поздоровляє худобу словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись, худібонько, здорова була, і я з тобою, з моєю жоною і діточками». Сі «полази», очевидно, зв’язані тут з початком нового року. Вони фігурують і в московських заборонах XVII в.
Як з іншими великими річними святами, і тут було, мабуть, свято померших. «На сей день Бог одпускає праведних душ подивитись на своє тіло, тому воно називається видінням, що душа дивиться на своє тіло» (Слобідщина).
З-вечера подекуди святять воду, передхристиянським ритуалом: береться воду в такім місці, де сходяться три води, проливають потім воду через полум’я, підставляючи миску, і така вода помагає на хороби і уроки. По півночі жінки сідають голі на порозі і прядуть самосівні коноплі. День перед тим і в саме свято обсипають корови сім’ям і мастять маслом вимена, щоб давали молока багато, і обкурюють їх з різними приговорами, аби ніхто не відбирав того молока. Варять густу «киселицю», щоб була густа сметана. Ворожать по різним прикметам, який буде рік (скільки на Воведеніє води, стільки на Юрія трави; як на Воведеніє вода, в літі молоко, і т. ін.) 1.
Інші повірки теж не безінтересні, але ще менше звертали на себе уваги (напр., 26 падол. вовче свято, — антипод весняного Юрія, — святкують св. Юрієві, щоб вовки не тягли худоби 2). Натомість загально знані, широко розповсюднені різнородні ворожіння на подружжя, тепер зв’язані з днями Катерини і Андрія 3. Спеціальні забави та гри мало звісні — хіба «кусання калити», себто «коляди» на св. Андрія, і деякі інші, менш замітні 4. Але, без сумніву, вони мусили мати місце в сім періоді — чи то на вільнім повітрі, коли погода того позволяла, чи то на зборищах хатніх, досить частих, котрих сезон розпочинається «курячою складкою» на Кузьму-Дем’яна,. 1 падол. Цілком ясно, що ми тут після періоду весільного маємо початок нового парування, яке закінчиться новим періодом весіль будучої весни або осени. Парувальні пісні, прив’язані тепер до різдвяного циклу, до весняних забав, до «улиці», мусили починатись в сім сезоні, і забави на Катерини і Андрія зістались, мабуть, слідом їх колишнього нагромадження на наших брумаліях.
З різних форм ворожіння піднесу кликання долі на вечерю, що роблять дівчата під Катерину, по черзі вилазячи на ворота, тим часом як деінде се справляється під час свят різдвяних 5.
1 Календар з Старосамбірщини в III т. Матеріалів до етн. і з Гуцульщини в VII т.
2 Записки Дикарева там же, в т. VI, с. 145.
3 У Чубинського, III, с. 357 — 362, Дикарева, І, с. 144.
4 Діалог при тім, як пам’ятаю з Київщини, за моїх дитячих років, виглядав трохи інакше, ніж записано у Чубинського: «Іду, їду калети кусати». «А я буду по зубах писати» — «Ой чи будеш, чи ні, бо я їду на воронім коні» — «Засмійся» — «Не буду!» — «Засмійся» і т. д. до трьох раз. Калета, інакше звана «королем» (Чуб., 1 с.), без сумніву, аналогічна з франц. pain de calende, албанське колєндра, болт, календар — різдвяний хліб, що печеться під Різдво і місцями роздається колядникам. Назва «короля» теж небезінтересна, вона може мати зв’язок з різдвяними забавами в «короля», звісними на заході. Щодо речі самої, андріївська калета нагадує описаний Саксоном Граматиком округлий ритуальний корж Руян. Пор. нижче.
5 Пор. Чуб., III, о. 257, Сборникъ Харків. ист. фил. общ., XVII, с. 71.
Пояснення до сього обряду дає оповідання, записане в Канівщині. Дві жінки, гарна й негарна, посварились, і негарна похвалилась:
«Я хоч і погана, да зате моя доля хороша, а ти от і хороша, да зате твоя доля погана».
Умовились перевірити, зварили кожна своїй долі борщу й каші — «прийшли на перехресну дорогу. Поставила коло хреста погана жінка свої горщечки, розв’язала їх, зверху положила чистеньку ложечку, одійшла трохи од хреста та й каже: «Доле, доле, іди до мене вечеряти!» Сказала вона раз, сказала і другий раз, коли за третім разом і приходить панич, да такий же хороший, що й надивиться на його не можна. Взяв ложку, попробував перш борщу, а далі і каші попробував, положив ложку зверху, завернув у рушничок гроші, і не знать, де й дівсь. Та погана жінка забрала горщечки, забрала із рушничка гроші і каже: «Ну, тепер ти свою долю клич так вечерять, як я свою кликала».
От вона наставила свої відерні горшки, розв’язала їх, одійшла од хреста і гукає: «Доле, доле! Іди до мене вечерять!» Крикнула раз, крикнула і другий, не вспіла крикнуть третій раз, як тут підійметься вітер, як схопиться буря: пісок несе, дерево гне та ламає, таке куйовдиться, що Господи! Коли тут і приходить доля гарної жінки, да така ж препогана, обірвана, кудлата, да ще й з хвостом. Виїла, виїла все з горшків, поперекидала їх, побила і пішла собі» 1.
Св. Варвара рахується поворотом на весну («св. Варвара ночі урвала, дня приточила»). Церемонії стрічі нового року, одначе, перенеслися відси переважно на Різдво. Пошукавши, певно, удалось би дещо знайти. Вареники на честь мук св. Варвари — пор. сербську «варицю-кашу», «Варвара заварить, Микола поставить коло» 2.
1 Чуб., III, с. 427. Пор. про «долю» ще нижче.
2 Матер. до етнол., XV, с. 81.
В зв’язку з сим звертає на себе увагу звичай варити пиво на св. Миколу, що в одній коляді представляється з тих сакральних звичаїв, котрими держиться світ:
Чому так нема, як було давно,
Як було давно а з первовіку:
Святим Миколам пива не варять,
Святим Рождествам свічі не сучать,
Святим Водорщам трійці не несуть? (Гн., І, 203 — 4).
Але головне таки, видко, перейшло на Різдво. Процес був доволі складний. Як відомо, в римськім календарі за брумаліями ішли сатурналії, свята на честь Сатурна і його жінки Опс (багатство) — подавців урожаю на полі і в городі. За республіки вони тривали тиждень від 17 до 23 грудня, святкувались традиційним жертвуванням поросяти, святочною трапезою, дарунками, грами і забавами. Після того наступали січневі калєнди і «воти», святочні і публічні відправи на добро в новім році. З розповсюдненням християнства сі всенародні і двірські свята опинились між двома християнськими: єрданом («епіфанія») і різдвом. В східній церкві з початку було тільки свято епіфанії, 6 січня; день «народин», 25 грудня, святкувався лише в західній; тільки за часів Золотоустого, при кінці IV в., він починає здобувати собі місце в землях грецької культури, і коло сих трьох свят: різдва, нового року (Маланки або св. Василя) і водохрищ, від 24 грудня до 6 січня, починають кристалізуватись традиційні відправи, трапези, забави і магічні акти, котрі церковні люди потім старалися всяко християнізувати, і вони дійсно набрали багато християнського чи християнізованого елемента.
