Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги онлайн .txt) 📗
21) В Галицько-волинській лїтописи можна тільки в однім місцї добачати натяк на залежність Київа від Данила: в оповіданню про холмську катедру св. Івана (c. 559) сказано, що Данило позберав туди ріжні церковні річи з Київщини (з Київа, з Овруча): ”украси же иконы, єже принесе ис Кыева, каменьємь драгымъ и бисером и златомъ: Спаса и пречистоє БогородицЂ, иже єму сестра Федора вда; изъ монастыря Федора иконы же принесе, изо Уручего УстрЂтеньє — оть отца его... и колоколы принесе ис Кыева, другия ту солья”. Але будова сеї катедри припадає на часи, коли Київ зовсїм певно Данилу не належав (сорокові й початок 50-х рр.), тож тут почасти треба розуміти річи давнїйше забрані з Київщини (як нпр. той образ його батька з Овруча), почасти може відступлені Данилу Киянами (чи київськими князями, припустім), коли сам Київ до нього не належав.
22) Деякі записки того новгородського синодика були подані пок. чернигівським архіепископом Філяретом в примітках до синодика Любецького — вперше в 1863 р. в Чернигівських епарх. извЂстіяхъ ч. 10, а потім в Историко-статистическом описаніи Черниговской епархіи, т. IV c. 36 і далї, видавець при тім не дав нїяких пояснень що до того новгородського синодика, згадує тільки, що до нього подібні ще два — монастирів Ілїнського й Гамалієвського (ibid. c. 35). Сам Філярет, друкуючи записку синодика (на c. 43), не робив з неї нїяких дальших виводів. Квашнін-Самарін в своїй розвідцї: По поводу Любецкаго синодика (московські Чтенія 1873, IV c. 122-3), за ним Дашкевич Болоховская земля — в Трудах c. 105, Зотов О черниговскихъ князьяхъ с. 116, опираючи ся на нїй, висловляли гадку, що Київщина по татарськім погромі перейшла до чернигівських князїв.
23) абы пошелъ ко Возвяглю, оттуда и кь Кыєву — Іпат. c. 555, про сю кампанїю див. вище c. 87.
24) Неможливо припустити й того, що київський князь був союзником Данила в його боротьбі з Татарами: a priori така відвага зі сторони київського князя зовсїм не правдоподібна, та й лїтописець, говорячи про той похід, мабуть пояснив би се в такім разї.
25) Іпат. c. 575, 588.
26) Лавр. c. 461, Воскр. І c. 182.
27) Гадка, що в Київщинї в другій половинї XIII в. не було князїв, прохоплювала ся й давнїйше у деяких дослїдників. Так неб. Малишевский у своїй розвідцї Яцекь Одровонжъ мнимый апостолъ земли Русской (Труды Кіев. дух. акад. 1867, VI с. 467), не висловляючи ся виразно, виходить з гадки, що по погромі Бату не було в Київі князїв аж до Станислава (згаданого у Стрийковского). Дашкевич у своїй розвідцї про Болоховську землю (Труды II c. 105) між ріжними можливостями припускає й таку, що в Київщинї в серединї XIII в. не було князїв. Пишучи свою історію Київщини в 1890 р., незалежно від таких попереднїх гадок (як бачимо — досить невиразних), котрі я вже пізнїйше запримітив, як інтересні для мене натяки на те, що й у давнїйших дослїдників були такі гадки, — прийшов я до переконання, що князїв у Київі не було аж до початків XIII в. і ширше розвинув та уарґументував сю теорію (Очеркь Исторіи Кіев. земли с. 443). З рецензентів виступав против неї проф. Филевич (Славянское обозрЂніе, 1892), але тільки a priori — уважаючи неможливим, аби руська земля могла жити без князїв; проф. Голубовский (К. Старина 1892, VI) більш здержливо висловив ся, що ”на його погляд ся гіпотеза ще не вповнї підперта фактами”. Иньші рецензенти не ремонстрували, але чи знайшла моя теорія прихильників — тяжко визнати ся, бо не появляють ся працї, які б близше займали ся сею справою. Я сам роблячи далї над сими часами не стрів нїчого, що могло б проти моєї теорії промовляти. В своїй розвідцї про громадський рух я про Київ тільки повторив в скороченню, сказане в Історії Київщини. Перероблюючи сю справу по десяти лїтах, для першого видання сього тому, я змінив деякі другорядні гадки, але в головнім зістав ся при тім самім.
28) Про Володимира й Андрія див. вище; що вони були, мабуть, з путивльської династиї — на се вказує те, що вони записані між путивльськими князями в синодику. Про Федора зараз низше.
29) Арх. Філярет, виписуючи з новгородського синодика ту записку про Івана-Володимира, додає: Въ кіевскомъ послЂ кн. Іоанна и Маріи — „Терентій, Андрей, Феодоръ, Іоаннъ” (ор. c. c. 43). Зотов (с. 118) здогадуєть ся, що сей Феодоръ — то Федір київський 1331 р., що він був брат Володимира-Іоанна, і що Терентій і Андрій теж були київськими князями. Як я зазначив ще в своїй Історії Київщини (c. 466), в київських синодиках мусить бути й більше київських князїв з сих часів, але щоб шукати їх, треба насамперед, щоб сї синодики були видані. Поки ж що, та записка арх. Філярета така, що її анї пришити анї прилатати (він каже: „Въ кіевскомъ послЂ Іоанна и Маріи”..., а що то за Іоанн і Марія — - з його попереднїх записок не можна доміркувати ся). Отже і всякі гіпотези з неї робити на нї що не придасть ся.
30) Оповіданнє маємо в двох версіях, коротшій і ширшій. Коротша в 1 Новг. c. 326-7. Ширша в Супрасльській c. 55, Авраамки c. 68 (в сїй части ся компіляція однакова з Супрасльською) і 1 Новг. c. 52 (в сих трох компіляціях епізод оповідаєть ся майже буквально однаково, близше до коротшої версії), Софійск. времен. І. 320 і Воскр. І c. 203 — з деякими дрібними варіантами; трохи більше відмін в Никонівській II c. 205, але вони не дуже авторитетні; по за тим подробицї ширшої версії варті такого ж довіря, як і коротшої, і я в текстї комбіную обидві версії.
31) По анальоґії з Володимиром і Андрієм Федора в науковій лїтературі також часто уважали Ольговичем (Квашнїн-Самарін по поводу Любеч. синодика c. 224, Дашкевич — Болохов. з c. 136, Зотов, ор. c. c. 119, здаєть ся Соболєвский Къ вопросу с. 289). Декотрі як Квашнїн-Самарін і Дашкевич, здогадували ся, що сей Федір — одна особа з Станїславом київським, в ширшій русько-литовській лїтописи (Pomniki do dziejow litewskich c. 15-6), що мав воювати з Гедимином; перше імя мало б бути церковним, друге сьвітським, і Дашкевич поправляє його на Сьвятослава — ЗамЂтки по ист. литов.-рус. госуд. c. 59. Але чи був дїйсно на сьвітї той Станїслав київський — річ дуже непевна: на джерело тяжко спустити ся. Так само зовсїм гіпотетичний здогад Дашкевича (ЗамЂтки c. 61) й Іловайского (Ист. Россіи II пр. 16), що сей Федір київський — то „князь Федоръ Святъславичъ”, звістний як посел Гедимина в Новгород 1326 р. (1 Новг. c. 73-4 і в иньших), тим більше що й не знати, чи Федір київський був залежним від Гедимина. Справедливо піднїс уже Соловйов (І. 923), що навіть князем з руської династиї київського Федора напевно уважати не можна.
В Густинській лїтоп. (c. 350) потім під 1361 р. читаєть ся: „въ КієвЂ на княженіи Феодоръ”, а під 1362 р. сказано, що Ольгерд відібрав Київ від Федора. Самий факт сей належить до дальших роздїлів сеї працї, тут тільки згадую тому, що сього Федора 1361-2 р. можна б уважати одною особою з Федором 1331 р., хоч з того може було б ще за скоро виводити, що він цїлих тих 30 лїт сидїв у Київі. Зрештою й записка Густинської лїтописи не така й дуже авторитетна.
32) 1. c. c. 737.
33) Іпат. c. 612.
34) За повним браком відомостей про Переяслав дотепер нїхто анї пробував здати справу з її становища в татарські часи. Моноґрафії про Сїверщину Голубовского й Багалїя промовчують Переяславщину від татарських часів зовсїм, а новійша книжка Ляскоронского про Переяславщину кінчить татарським погромом.
35) Іпат. c. 535.
36) Любецький синодик в вид. Зотова (ор. c.) c. 27 (у Філярета сї імена пропущені). Здогад, що маємо тут князя Переяслава руського, висловив Зотов (с. 113), але в обережній формі, вказавши заразом і на Івана Дмитровича з Переяслава суздальського (про нього — Экземплярскій Великіе и удЂльные князья СЂверной Руси, II с. 6). Тому що перед тим Іваном Дмитровичом переяславським в синодику записаний кн. Димитрий новгородський, можна б припускати, що той Іван Дмитрович переяславський Mіг бути його сином, отже походив з лїнїї князїв Новгорода-сїверського. Але се все тільки здогади. В згаданім уже оповіданню ширшої русько-литовської лїтописи (c. 15) ще є кн. переяславський Олег, але він такий же непевний, як і Станислав київський, що з ним разом виступає.
