Юрiй Луценко. Польовий командир - Кокотюха Андрей Анатольевич (читать книги бесплатно полностью .txt) 📗
Отже, справді не перебільшуючи своєї ролі в ситуації, що склалася в нашій державі навесні 2007 року, Луценко все ж таки розуміє певні сакральні симпатії до себе, особливо – серед простих людей.
Підтвердженням цього стала, як не дивно, надзвичайна ситуація в офісі «Народної самооборони». Йдеться про пожежу в цьому офісі, яка мала місце в Києві 8 травня 2007 року, – і преса могла роздмухати вогонь цієї пожежі до самого неба, спаливши в ньому Луценка. Вірніше, якби «самооборонці» підкидали дровець у багаття, біля якого охоче гріється преса, вони б не згоріли, але дещо підпалили свою сакральну репутацію.
Ситуація була ось яка. В офісі Давида Жванії сталася пожежа – зайнялася серверна кімната. За однією з версій рятувальників, увечері там спалахнули електродроти. Йдеться про будівлю, що належить компанії Давида Жванії в Києві на Контрактовій площі. Займання сталось у серверній офісу на 2-му поверсі чотириповерхової споруди. Загасити пожежу вдалося трохи більш як за годину.
Рятувати колишнього міністра із питань надзвичайних ситуацій [40] приїхав нинішній чільник МНС і політичний опонент пана Жванії Нестор Шуфрич. За словами Нестора Івановича, пожежа мала досить високу, другу категорію. Для її загашення було задіяно 70 чоловік особового складу і 9 одиниць основної пожежної техніки. Сам потерпілий, тобто Жванія, говорить: «За версією, що діє на даний момент, загорілася серверна. Але чому зайнялася кімната, забезпечена повною технікою безпеки, нині невідомо. Над з’ясуванням причин працюють незалежні експерти.
Так, люди готові були говорити про свідомий підпал і ще одну провокацію злочинної влади проти борців за права і свободи українців. Але вже наступного дня надходить, можна сказати, сенсаційна заява, тільки сенсація має характер «навпаки»: пожежу в офісі Давида Жванії блок «Народна самооборона» не пов’язує з політичною діяльністю. Як повідомила прес-служба блоку, колеги Жванії не бачать у пригоді ніякої провокації. Тим часом прес-служба Головного управління МНС у Києві повідомила: причиною пожежі в офісі депутата та бізнесмена стали порушення під час монтажу та експлуатації електрообладнання. Займання виникло напередодні увечері у чотириповерховому офісі на Контрактовій площі. За дві з половиною години його вдалося загасити. Інциденту надана підвищена – друга категорія складності. Рятувальними роботами керував чільник МНС Нестор Шуфрич.
Ось так Шуфрич рятував Жванію, а Жванія – репутацію фінансованого ним руху.
У цей самий час Луценко оголосив про давно обіцяний весняний наступ на Київ.
«Я двічі запустив по телефону чутку, що хочу повернутися в міліцію через суд. На це зреагувала “прослушка”»
Коли в наших спілкуваннях із Юрієм ми дійшли до ідей «Народної самооборони» і підготовки Маршу справедливості, він говорив, як мені здавалося, на автоматі. Бо ці ж самі слова звучали потім у різних газетах, Інтернет-виданнях, на прес-конференціях для телебачення. З цього я дозволю собі зробити два однозначні висновки. Перший: те, чим Луценко займається, йому справді болить, і він цим переймається, хоча не в останню чергу тут ідеться про перспективи майбутнього працевлаштування в уряді. Більше того – він навіть спеціально зробив невеличку провокацію в своєму стилі.
– У мене було дві телефонні розмови, під час яких я дозволив собі запустити чутку: Луценко буде подавати в суд, аби його рішенням домогтися поновлення себе на посаді міністра МВС. Це було в Криму. І ось на це відразу зреагували «слухачі»! Це зайвий раз доводить їхню безтолковість. Жоден суд не поновить міністра на його посаді, з якої його звільнив Кабмін. Тим більше це не може зробити президент – тільки уряд або парламент. Вони слухають, але не думають.
Хоча жарти жартами, але про амбіції Луценка повернутися в силовий блок поговорювали в ті часи. [41] Так само, до речі, як і на його амбіції стати мером Києва замість Черновецького, який набрид абсолютно всім киянам. Але я відволікся від теми.
Бо друге, в чому, на мою думку, послідовний Луценко: все, чим він займався в політиці останні сім років, – це рух опору. Він не чільник штурмових бригад і не кар’єрист, який хоче на чиїхось плечах в’їхати в парламентський кабінет. Він вирішив стати не радіоінженером, а політиком, і тепер опирається всьому, що йому в цій політиці не подобається. Іноді – успішно. Частіше – ні: суспільство готове до ситуативного, а не до свідомого опору, про що він часто говорить і навіть записує свої тези для себе.
«Наш рух, окрім підняття віри людей, окрім пропагандистських цілей, має на меті ще й почути конкретні вимоги громадян у кожному регіоні, – говорить Луценко журналістам. – Інакше можна було просто запустити рекламні ролики по телевізору. [42] І ми в областях запитуємо, з чим саме люди готові йти на Київ. Приїжджаємо в Одесу – там нам підприємці серед головних вимог називають потребу ліквідувати податкову міліцію. У Франківську люди кажуть, що вимагатимуть принаймні відставки пана Табачника з посади голови комісії з ушанування річниці Голодомору, бо це ображає гідність українців. У Сумах нас переконують, що домагатимуться звільнення Цушка з МВС, бо він призначив одіозних заступників, які не мають ніякого морального права обіймати посади в міліції. Тобто ми хочемо почути від людей конкретику. Ми хочемо допомогти людям самовиразитися на цих маніфестаціях. А якби я просто робив акцію на чолі з собою – це було б несерйозно. Майдан неможливо сконструювати «згори». І ми даємо лише загальне бачення цього руху, скелет, а далі до нього вже чіпляються гіллячки конкретних людських вимог». Так, марш на чолі з Луценком не є Майданом. І це очевидно: другого Майдану вже не буде, хоч хто б його окупував – «помаранчеві», «біло-блакитні», «оранжеві», «зелені». Це були просто галасливі концерти. А жоден концерт – до речі, виступи «Самооборони» теж проходять під музику – не має на меті змінити владу. Його мета – продемонструвати погляди людей на найнятих ними політиків, дати оцінку цим політикам.
Наша опора – активні люди, яким є що втрачати. В першу чергу це середній клас, який був рушієм «помаранчевої» революції як повстання проти монополії на політичну й економічну владу в країні. Нова влада так і не припинила всевладдя старих пострадянських сировинних монстрів, прихватизованих під час Кучми, які продукують рабську оплату праці (а отже, й застій в економіці) й олігархію у політиці. Це величезний прошарок людей, які не чекають від держави подачок, а власноруч забезпечили себе і свої колективи роботою. Вони хочуть змін. Це – наш локомотив. Вагони – найняті працівники, які розуміють неможливість повноцінної оплати праці в умовах тотальної корупції держапарату.
Звичайно, на мітингах своя стилістика промов, і там я кажу простіше: Вікторе Андрійовичу, слухайте тих, хто вас зробив президентом, закінчуйте безплідні консультації з Морозом і Януковичем, ці розмови зайців і вовків, як краще жити в лісі. Україна потребує змін. Ми прийдемо під стіни Верховної Ради і скажемо: протестуємо проти більшості, сформованої на основі зради та брехні. Ми скажемо: ви зрадили передвиборчі гасла, і у зв’язку з цим ми вимагаємо розпуску. Ми підемо до уряду і заявимо: Вікторе Федоровичу, прийшов час відповідати за «базар» – де покращення нашого життя вже сьогодні? Де робота, зарплата, пенсії? І далі – конкретні вимоги, можливо, персональні відставки. Політикам принесуть «чорну мітку». Люди скажуть: ми пам’ятаємо все – і вашу брехню, і вашу бездіяльність, і ваші зради. Після цього або ви виправляєтеся, або народ вимагатиме змін по-справжньому.
Марш протесту – не революція. У 2004-му революція була через те, що в людей украли право обрати президента. А натомість запропонували нібито демократично сформований парламент та уряд, хай навіть на основі брехні й підкупу. Однак юридичних підстав для його розпуску не існує. Отже, ми приходимо наразі демонструвати свою незгоду з аморальними вчинками соціалістів та Кінаха, [43] з діями реваншистів у Кабміні, які не задовольняють прихильникiв ані «помаранчевих», ані «синіх».
Я розумію, що кампанія з моєї дискредитації лише починається. І мабуть, кожна нормальна людина в Україні має пройти через таке, якщо вона стає публічним діячем. Я був названий і фашистом, і антисемітом, і агентом Ізраїлю, Кремля і Пентагону. Грязюка буває й лікувальною. Я готовий пройти цей шлях. Хай як це пафосно звучить, а я вважаю, що «краще тюрма, ніж безчестя». Хоча, Боже збав, я не кажу, що я «останній герой». Значно більші герої – ті, котрі не показуються перед телекамерами, а роблять ту саму справу, що і я. Їм і важче, і страшніше. Але це показник для мільйонів інших людей: чи вдасться зламати людину з Майдану. А я не те що «не здамся без бою» – я просто не зламаюся в бою.
40
Давид Жванія, як відомо, обіймав цю посаду в уряді Юлії Тимошенко.
41
Так, Давид Жванія вважає, що лідер «Народної самооборони» Юрій Луценко міг би погодитися знову на посаду міністра внутрішніх справ, але тільки за умови, що міністерство буде реформовано. На питання, чи погодився би Луценко у такому разі, Жванія відповів: «Звичайно. Тому що МВС – це головне міністерство в Європі, воно об’єднує всю політичну функцію і внутрішню політику країни». До речі, для себе особисто Давид Важаєвич «застовпив» посаду віце-прем’єра з питань реформ після виборів. «Це мені було б цікаво, – заявив Жванія. – Мені понад усе підходить позиція так званих реформ, тому що я дуже глибоко вивчав питання реформування устрою всієї державної структури», – додав він. Жванія також зазначив, що не проти кандидатури Юлії Тимошенко на посаду прем’єр-міністра, якщо в руках прем’єра не буде узурпації влади. «Я не проти жодної з кандидатур насправді, якщо функції будуть правильно побудовані. Я, перш за все, проти узурпації влади кимось, якоїсь з гілок влади», – пояснив він.
42
Реклама по телебаченню, радіо, купа кольорових флаєрів, заклики приходити – вся ця атрибутика шоу-бізнесу таки була присутня.
43
Два анекдоти в тему. Перший, почутий від самого Луценка: «Японці хотіли купити Кінаха, бо думали, що робот. Але не змогли знайти батарейок і передумали. Зате «регіонали» підібрали до нього пульт дистанційного керування і купили». Інший – народився під час Другого дитячого ярмарку в Києві і є, очевидно, продуктом народної творчості. «На ярмарку Юрій Луценко читав дітям вірші. Разом з ним у акції брала участь письменниця та співачка Ірена Карпа. Дізнавшись, що в її репертуарі є пісня під назвою: «Саша Хуй», Луценко попросив пізніше виконати її з присвятою одному політичному лідеру».
