Зона покриття - Кінг Стівен (книги онлайн бесплатно TXT) 📗

У спальні — посеред білого дня — зовсім не було темно, але, перш ніж зняти одяг, Том закрив штори, і тепер кімната потопала у напівмороці. Деякий час Клай просто лежав на спині. У роті пересохло, наче він жував тирсу, а серце шалено калатало у грудях і віддавало у вуха, мов кроки бігуна, доріжка для якого встелена оксамитом. В усьому будинку стояла мертва тиша. Можливо, вони ще не зуміли повністю перейти на нічний спосіб життя, але минула ніч була неймовірно виснажливою для всіх, і зараз Клай не чув у Читем-лоджі ані шереху. На вулиці співала пташка, а десь далеко, проте не в Ґейтені, подумав він, не вгавала вперта сирена.

Чи снилося йому коли-небудь щось страшніше за цей кошмар? Може, один раз. Приблизно за місяць після народження Джонні Клаю наснилося, що він витяг малюка з колиски, щоб змінити йому пелюшки, і пухкеньке тільце Джонні просто розвалилося у нього в руках, наче погано зібраний манекен. Це ще можна було пояснити страхом батьківства, страхом зробити щось не так. Із цим страхом, як точно підмітив Директор Ардай, він жив і досі. Але як розтлумачити той кошмар, котрий він бачив щойно?

Що б той сон не означав, Клай не хотів його забувати, а для цього (у нього був досвід) треба діяти швидко.

У кімнаті був письмовий стіл, а в кишені джинсів, які Клай недбало кинув у ногах ліжка, знайшлася кулькова ручка. Він узяв ручку, босоніж пішов до столу, сів і висунув шухляду між тумбочками. Там лежало те, що йому було потрібно: маленька пачка бланків із шапкою «АКАДЕМІЯ ҐЕЙТЕНА» і «Юний розум — світоч у темряві» на кожному аркуші. Він узяв один із бланків і поклав його на стіл. Світло було тьмяним, але його вистачало. Натиснувши на кінчик ручки, він на мить застиг, пригадуючи сон в усіх деталях, наскільки це було можливо.

Він, Том, Аліса та Джордан стояли у ряд посеред якогось спортивного поля. Не для європейського футболу, як Тонні, — може, це було поле для американського футболу? На задньому плані виднілася якась скелетоподібна споруда, на якій блимав червоний вогник. Він не мав жодного уявлення, що це таке, але знав: на полі повно людей, які дивляться на них, людей зі спотвореними обличчями у пошарпаному одязі. Впізнати їх було зовсім не важко. Він та його друзі були... невже у клітках? Ні, на платформах. І водночас ці платформи були клітками, хоч і без ґрат. Клай уявлення не мав, як таке може бути, але так було. Подробиці сну вже потроху вислизали з його пам'яті.

На одному фланзі стояв Том. До нього підійшов якийсь чоловік, дивний чоловік, і заніс руку йому над головою. Клай не міг згадати, як чоловікові це вдалося, бо Том (як і Аліса, Джордан і він сам) стояв на платформі, але він зробив це. І промовив: «Ессе homo — insanus» [33]. А багатотисячний натовп як одна людина проревів у відповідь: «НЕ ТОРКАЙСЯ!» Чоловік підійшов до Клая і повторив те саме. Занісши руку над головою Аліси, чоловік прорік: «Ecce femina — insana» [34]. Над головою Джордана — «Ессе риеr — insanus» [35]. І щоразу відповідь була однакова: «НЕ ТОРКАЙСЯ!»

Ані чоловік (ким він був? ведучим? суддею на рингу?), ані люди у натовпі під час цього ритуалу не розтуляли ротів. Заклик і відповіді були суто телепатичними.

Пригадавши це й надавши своїй правій руці можливість відтворити пригадане (руці й особливому куточку мозку, який направляв її), Клай почав робити ескіз на папері. Весь сон був кошмарним — сфабриковане звинувачення, упередженість, — але найбільше жахіття уособлював чоловік, який підходив по черзі до кожного з них, заносячи над головами долоню, наче аукціоніст, що готується продавати худобу на сільському ярмарку. Якщо вдасться точно відтворити образ того чоловіка на папері, то це буде образ людини, що навіює страх, подумав Клай.

То був чорношкірий із аскетичним обличчям і високим чолом та худорлявим, майже кістлявим тілом. З одного боку темне кучеряве волосся, що тісною шапочкою прилягало до голови, було вирване, оголивши потворну трикутну рану. Вузькі плечі, стегон майже не видно. Під шапкою кучерів Клай нашвидкуруч накидав широке гарне чоло — лоб вченого. Потім спотворив його ще однією раною і відтінив шмат шкіри, що звисав над бровою. Ліва щока чоловіка була пошматована, можливо, чиїмись зубами, а нижня губа, теж розірвана, звисала з того ж боку, наче в пересиченій презирливій усмішці. Найважче було з очима. Клай ніяк не міг впіймати їх вираз. Уві сні вони були дуже розумні, але водночас безтямні. Після двох спроб він облишив їх і перейшов до пуловера, поки він ще був свіжий у пам'яті: такі кофти діти називають «кенгурушками» (ЧЕРВОНИЙ, написав Клай друкованими літерами поряд і поставив стрілку), з написом білими друкованими прописними літерами на грудях. Для худого тіла ця кофтина була завеликою, тому верхню половину літер перекривала складка тканини, але Клай був просто впевнений, що там написано «ГАРВАРД». Коли він уже почав наносити напис на папір, десь унизу почувся тихий приглушений плач.

Плакав Джордан: Клай це зрозумів одразу. Натягуючи джинси, він кинув через плече погляд на Тома, але той навіть не поворухнувся. «Спить як убитий», — подумав Клай. Відчинивши двері, він прослизнув у коридор і причинив їх за собою.

Аліса, у футболці з написом «Академія Ґейтена», що слугувала їй нічною сорочкою, сиділа на площадці сходів другого поверху, обійнявши хлопчика. Джордан притисся обличчям до її плеча. Зачувши кроки босих ніг Клая на сходах, вона підвела голову і заговорила, не давши Клаю сказати те, про що згодом він міг би пошкодувати: «Це через Директора»?

— Йому наснився поганий сон, — сказала вона.

Клай бовкнув перше, що спало йому на думку. На той момент це здавалося життєво важливим.

— А тобі?

Аліса здивовано звела брови. З голими ногами, волоссям, стягнутим на потилиці у кінський хвіст, і обличчям, червоним від опіку, наче цілий день смажилася на сонці, її можна було прийняти за одинадцятирічну сестру Джордана.

— Що? Ні. Я почула, що він плаче у коридорі. А я все одно вже прокидалася, і...

— Хвилинку, — сказав Клай. — Нікуди не йдіть.

Він повернувся на третій поверх у свою кімнату і схопив ескіз зі столу. На цей раз Том різко розплющив очі й обвів кімнату поглядом, у якому поєднувалися переляк і дезорієнтація, тоді побачив Клая і розслабився.

— Знову реальний світ, — сказав він, потер долонею обличчя і зіп'явся на один лікоть. — Дякую тобі, Господи. Котра зараз година?

— Томе, ти бачив сон? Поганий сон?

Том кивнув.

— Схоже на те, так. Я чув плач. То був Джордан?

— Так. Що тобі снилося? Пам'ятаєш?

— Хтось назвав нас божевільними, — сказав Том, і Клай відчув, як усередині у нього щось обірвалося. — Хоча ми такі і є, мабуть. Більше нічого не пригадую. А що? Тобі...

Клай більше не міг чекати. Поспіхом збіг униз сходами. Коли сідав поруч, Джордан подивився на нього з якоюсь приголомшливою боязкістю. Від комп'ютерного генія не залишилося й сліду; якщо Аліса зі своїм кінським хвостиком і засмаглим обличчям виглядала на одинадцять років, то Джордан — не більше ніж на дев'ять.

— Джордане, — сказав Клай. — Твій сон... кошмар. Ти його пам'ятаєш?

— Він уже стирається з пам'яті, — відповів Джордан. — Вони поставили нас на якісь трибуни. Дивилися на нас, наче ми... я не знаю, дикі звірі чи що... тільки вони сказали...

— Що ми божевільні.

Очі Джордана широко розкрилися.

— Точно!

Клай почув за спиною звук кроків — до них спускався Том. Не озираючись, Клай показав Джорданові свій малюнок.

— Цей чоловік керував усіма?

Джордан не відповів. Але в цьому не було потреби. Він відсахнувся від малюнка, вхопився за Алісу й знову заховав обличчя у неї на грудях.