Час смертохристів. Міражі 2077 - Щербак Юрий Николаевич (читать книги txt) 📗
54.
Величезна стара сосна — дитя далеких сталінських п'ятирічок — нависла над озером, тримаючись краю пагорба, окупованого мурашником. Частина сірих, покручених, немовби кабелі, коренів висіла в повітрі, рокуючи сосні голодну смерть. Прямо під пагорбом, на маленькому піщаному пляжику, усамітнились Гайдук с Боженою. Озеро, що належало до великої водної системи Дніпра, здавалося порожнім, а на протилежному березі, зарослому дубами, не було жодної споруди, не верещали підхмелені відпочивальники, й товсті тітки у синіх купальниках кольору «електрик» не чистили у воді масні каструлі й закіптюжені чайники. Не видно було й рибалок на човнах у затоках, порослих лататтям.
На озері не було допитливих громадян і галасливих туристів, бо воно було оточене колючим дротом з загрозливим написом «Заборонена зона». Це була тренувальна база спецназу ВІРУ, на якій елітні підрозділи «Грім» і «Блискавка» навчалися методам найтихішого й найефективнішого знищення людей, подолання водних перешкод, штурмових дій вночі, проведення блискавичних атак і десантування з «черепах».
Але остання неділя червня указом гетьмана проголошувалась святом аеромобільних військ і військ спеціального призначення: більшості вояків надавалися дводенні відпустки, і лише невеличка їхня кількість залишалася на бойовому чергуванні. Ось чому «Рогулька» — так здавна називали це озеро — належало тиші, соснам, дубам і сонцю, а не добре замаскованій, безжальній машині війни.
Вони не випускали одне одного з обіймів, потім кидалися до води, намагаючись знайти в її прогрітій товщі холодні ключі; потім загоряли, вдихаючи терпке соснове повітря, і знову захлиналися в обіймах, наче відчуваючи, що це — найщасливіший день в їхньому житті, і що таких днів більше не буде.
Потім довго чекали, доки зготується юшка, Гайдук дмухав на поліна, які ледве тліли й стріляли іскрами йому в обличчя, дим надав гіркого присмаку цьому дню. Божена притулилася до нього, її світлі очі повнилися слізьми — від щастя чи від диму — і, сьорбаючи пересолену юшку, вона розповіла йому те, чого не домовила тоді вночі, коли шепотіла Гайдукові на вухо якісь божевільні таємниці марсіанської експедиції, а він сміявся від того шепоту, що лоскотав вухо, і не розумів, про що йдеться.
А йшлося ось про що: під час марсіанського відрядження Божени, коли старий Дік Стоун ледве не збожеволів від щастя, одного разу, коли почалася піщана буря і червоний смерч намагався з усією люттю розтрощити модулі «Фенікса», коли депресія охопила персонал бази — саме тоді, обніймаючи Божену, як тепер обіймав її Гайдук, старий астронавт поділився з нею таємницею, яку знав серед землян лише він: під час першої експедиції Стоун і ще двоє астронавтів знайшли склад з марсіанською зброєю, завдяки якій загинула цивілізація цієї планети. Ця зброя знищувала воду.
— Воду? — не зрозумів Гайдук, відставляючи вбік надто гарячу миску з юшкою.
— Воду, — підтвердила Божена. — Судячи з усього, завдяки цій зброї зникла марсіанська гідросфера. Відбувалося це, мабуть, водночас, інакше на поверхні Марсу не збереглися б висохлі річища, каньйони, береги водоймищ у майже неторканому вигляді.
— І що було потім?
— Потім? Яка гидота, — сказала Божена виливаючи юшку. — Це ти напартачив. Казала — не сип стільки солі. Ти що — закохався?
— Не відволікайся на дрібниці, — поцілував він її.
— Потім його колеги-астронавти загинули на Марсі, а Стоун нікому не сказав про ту печеру, де вони знайшли склад зброї. Він боявся, що зброю можуть використати на Землі. Уявляєш — це озеро зникає, лише чорне дно, потім Дніпро і Міссісіпі, а потім — моря і океани. Ходімо до води...
Вже у воді, обіймаючи його, вона продовжувала:
— Але чутка про якусь жахливу марсіанську зброю все одно вийшла назовні. Можливо, хтось із тих астронавтів, що загинули, встиг доповісти... Або Кроуфорду вдалося щось нанюхати... Чи Стоун після повернення на Землю після першої експедиції щось розповів — в сім'ї, чи друзям. Бо тих, хто катував мене на базі «Менсфілд», цікавила тільки та зброя. Вони майже нічого не знали про неї — ні характеру дії, ні конструктивних принципів. «Що ти знаєш про зброю? — питали вони. — І де вона схована на Марсі?».
— А ти справді знаєш? — Гайдук пірнув і, схопивши Божену за ноги, взявся лоскотати її підошви. Вона почала бити руками по воді, як птах, що злітає, сміятися, й, вислизнувши з його обхвату, пірнула й наблизила до нього своє обличчя: очі здавалися білими, тільки зіниці маленькими крапками позначали погляд, з носа і рота струменіли бульбашки повітря, рудаве волосся стирчало навсебіч.
Божена ствердно кивнула: так, знаю.
Вони з галасом і сміхом вискочили на поверхню води і лягли на спину, похитуючись злегка на хвилях в тіні сосни. Потім мовчки вийшли на пісок і почали перевдягатися.
В пам'яті Гайдука виплив пункт таємного донесення щодо розробки нової зброї в м. Черчіль (Канада), але цілком можливо, що цей проект не мав ніякого відношення до Марса.
55.
ФАЙЛ ГАЙДУКА
23 червня 2077 р.
Абсолютно таємно. 1 прим.
Раднику Гетьмана України з національної безпеки,
Секретарю РНБ України, генерал-поручнику Гайдуку І.П.
ОПЕРАТИВНА ХАРАКТЕРИСТИКА
Крейди Івана Оврамовича, громадянина України, члена Ареопагу України, Воєводи Київського, Черкаського, Махноградського, Полтавського, Подільського, графа Люксембурзького, Президента і Виконавчого директора Центрального Енергетично-Індустріального Краю, Губернатора Слобожанського, Генерального Координатора Інтернет-мереж Ки ївської Русі, Канцлера і дійсного члена УСРАН, Почесного академіка Академії Прав Людини ім. Кара-хана (м. Чингіз-Сарай), Президента СУКА, Генерального Прокуратора України, маршала юриспруденції, власника телеканалу «Поганих новин», ведучого програми «Влада закону».
Народився 13 березня 2017 р. в м. Полтава, закінчив курси сільських бухгалтерів, технікум громадського харчування (відділення галушки).
Свій перший бізнес започаткував у віці 15 років, коли закупив ум. Кемерово (Росія) машину-автомат для виробництва пельменів і переобладнав на виробництво галушок і вареників. Не бажаючи сплачувати податки, Крейда відкрив підпільну майстерню з виробництва галушок на свинофермі свого батька Оврама Мусійовича Крейди, найнявши 15 робітників-в'єтнамців, які жили на фермі в нелюдських умовах.
Відзначаючись видатними креативними здібностями у сфері нелегального бізнесу, І. О.Крейда вперше в історії українського галушківництва і вареництва (концерн ГіВ з 2038 року увійшов до п'ятірки найбільш прибуткових компаній України) почав випуск алкоголізованих і наркотизованих галушок (так звані «галушки-веселі» і «галушки-фентезі»), які здобули величезну популярність серед молоді. Новиною на харчовому ринку України і Європи стали вареники з коньяком і лікером. Статок Крейди в 2040 р. оцінювався в 1 млрд. амеро, а акції концерну ГіВ мали високу котировку на лондонській біржі. Саме в цей період один за одним зникають (вбиті, зниклі безвісти, ув'язнені) його конкуренти, а журналіст Ю.Андронов, що провів розслідування кримінальних діянь Крейди І. О., був убитий бейсбольними бітами співробітниками кримінальної поліції м. Полтави, рукопис розслідування безслідно зник. Експертами ВІРУ з великими труднощами вдалося, використовуючи залишки розтрощеного комп'ютера, відтворити текст розслідування (див. додаток I-VII).
Ставши монополістом в Україні з промислового великотоварного виробництва галушок і вареників, Крейда І. О. вирішує в 2043 р. зайнятися політикою. Передавши концерн ГіВ у власність свого старшого брата Петра, Крейда І.О. який на той час уже купив диплом випускника юридичного факультету Кременчуцької вищої школи Державної Варти (тоді МВС), стає засновником марксистсько-української демократичної асоціації (МУДА) й балотується від цієї партії до Сейму України, де його обирають головою Комітету з питань енергетики та промислового розвитку України. З 2046 по 2070 pp. — незмінний член Сейму, спочатку Народної палати, потім — Палати працедавців, а з2054 р. — член Сенату. Пустивши в оборот гроші, зароблені на продажу галушок і вареників, Крейда І.О. шляхом рейдерських атак юридичної фірми «Цезар», що належить йому, захоплює промислово-енергетичний вузол Центрального Краю (12 ядерних і 32 теплових блоків електростанцій), що дозволяє йому стати одним з найбільших експортерів електроенергії до Європи, де Крейда І.О. купує сталеливарний комбінат у Люксембурзі і одразу будує на його місці найбільше в Європі казино, відкривши при ньому спеціальне приміщення для самовбивць — з повним набором інструментів (пістолети, шибениця, гільйотина, отрути і т.п.) для здійснення суїциду. Верховний суд з прав людини Європи визнав право Крейди І.О. на організацію суїцидальних послуг на території Європи, що дало йому можливість відкрити мережу так званих «ТЕРМІНАЛІВ КРЕЙДИ», де за певну плату можна здійснити самогубство, виконавши перед тим усі юридичні процедури (заповіт іт.д.) та отримавши необхідні ритуальні послуги після смерті.
