Айвенго - Скотт Вальтер (бесплатные версии книг TXT) 📗
— Послухайте, — звернувся до нього єврей, — заради того, щоб добути викуп, який ви з мене вимагаєте всупереч своєму…
Тут він затнувся, побоюючись роздратувати сердитого нормана. Але Фрон де Беф розсміявся і сам підказав йому пропущене слово:
— Усупереч моєму сумлінню, хотів ти сказати, Ісаку? Що ж ти затнувся? Я тобі говорив, що я людина розважлива і легко зношу докори переможеного, навіть якщо це юдей. А ти не був таким терпимим, Ісаку, в той час як оскаржував Жака Фіцдотреля за те, що той обізвав тебе кровопивцею і лихварем, коли ти цілковито його розорив.
— Присягаюся Талмудом, — заверещав єврей, — ваша милість помиляється: Фіцдотрель замахнувся на мене кинджалом в моїй власній кімнаті за те, що я попросив його повернути позичені в мене гроші. Термін сплати боргу настав іще на Пасху.
— Ну, та мені байдуже, — сказав Фрон де Беф, — мені цікаво знати, коли я отримаю своє срібло. Коли ти мені допровадиш шекелі, Ісаку?
— Нехай дочка моя Ребекка поїде до Йорка, — відповів Ісак, — під охороною ваших служок, шляхетний лицарю, і за час, що знадобиться вершнику на дорогу в обидва кінці, гроші будуть доправлені сюди, і ви зможете зважити і зміряти їх ось тут, на долівці.
— Твоя дочка? — мовив Фрон де Беф з удаваним здивуванням. — Присягаюся, Ісаку, шкода, що я цього не знав. Я вважав, що та чорнобрива дівчина — твоя утриманка, і за звичаєм древніх патріархів, які показали нам такий приклад, приставив її за служницю до сера Бріана де Буа-Гільбера.
Крик, що вихопився з грудей Ісака від цих слів лицаря, відлунив у всіх закутках склепіння і так здивував обох сарацинів, що вони мимоволі випустили з рук нещасного єврея. Він скористався цим, кинувся долі й обхопив коліна Реджинальда Фрон де Бефа.
— Беріть усе, що жадаєте, — вигукнув він, — сер лицар, беріть удесятеро більше, розоріть мене, пустіть на жебри! Ні! Прохроміть мене своїм кинджалом, засмажте на цьому вогні, лише пожалійте дочку мою, не поважтеся на її безпеку і цноту! Заклинаю вас тією жінкою, яка вас породила, не ганьбіть честі беззахисної дівчини! Вона — живий портрет моєї покійної Рахілі, остання пам'ять про її кохання, що залишилося зі мною, а їх було в мене шестеро! Не позбавляйте самотнього вдівця його єдиної втіхи. Невже ви хочете, аби рідний батько шкодував, що єдина дочка його не лежить поряд із матір'ю в гробівці наших пращурів?
— Шкода, — мовив норман, наче справді зворушений, — шкода, що я не знав про це раніше. Я гадав, що ваше плем'я не любить нічого, окрім своїх мішків із грішми.
— Не думайте про нас так зле, хоч ми і юдеї, — сказав Ісак, поспішаючи скористатися позірною хвилиною співчуття. — І загнана лисиця, і замучена дика кішка люблять своїх дитинчат, так само і гнані та гноблені нащадки Авраама люблять дітей своїх.
— Можливо, й так, — сказав Фрон де Беф, — надалі я знатиму це, Ісаку, заради тебе. Але тепер уже запізно. Я не можу змінити того, що сталося або має статися. Я вже дав слово своєму товаришеві по зброї, а слова свого я не зламаю і задля десятьох юдеїв з десятьма юдейками на додачу. До того ж чому ти вважаєш, що з дівчиною станеться біда, якщо вона дістанеться Буа-Гільберу?
— Неминуче станеться! — вигукнув Ісак, заламуючи руки в смертельній тузі. — Чого ж іншого чекати від тамплієра, як не жорстокості до чоловіків і ганьби для жінок?
— Нечестивий собако, — процідив Фрон де Беф, виблискуючи очима і, мабуть, радіючи, що знайшов привіддля гніву, — не смій ганьбити священний орден лицарів Храму Сіонського! Знайди спосіб сплатити мені обіцяний викуп, бо я зумію заткати тобі горлянку!
— Розбійник і негідник! — заволав єврей, незважаючи на цілковиту свою безпорадність, бо не мав сили стримати палкий порив. — Нічого тобі не дам! Жодного срібного пенні не побачиш від мене, поки не повернеш мені дочку в безпеці і цноті!
— Чи не з'їхав ти з глузду, юдею? — суворо запитав норман. — Чи твоя плоть і кров заговорені проти розжареного заліза й киплячої оливи?
— Мені байдуже! — вигукнув Ісак, доведений до відчаю зганьбленим почуттям батьківської любові. — Чини зі мною, як знаєш. Моя дочка — справді кров і плоть моя, вона мені в тисячу разів дорожча за власне тіло, яке ти погрожуєш понівечити. Не бачити тобі мого срібла! Жодної срібної монети не дам тобі, назарянине, хоч би від цього залежав порятунок твоєї душі, засудженої на загибель за злочини. Бери моє життя, коли хочеш, а потім розповідай, як юдей, незважаючи на тортури, зумів допекти християнинові.
— А ось побачимо, — сказав Фрон де Беф. — Присягаюся благословенним хрестом, яким гребує твоє прокляте плем'я, ти у мене скуштуєш і вогню, і гострої сталі. Роздягайте його, раби, і припніть ланцюгами до ґрат.
Незважаючи на слабкий опір старого, сарацини зірвали з нього верхній одяг і тільки-но зібралися зовсім роздягнути його, як раптом пролунали звуки сурми, які тричі повторилися так гучно, що пробилися навіть у глибини підземелля. Тої ж таки хвилини почулися голоси, які кликали сера Реджинальда Фрон де Бефа. Не бажаючи, щоб його захопили за таким бісівським заняттям, лютий барон дав знак невільникам знову одягнути єврея і разом із прислужниками забрався геть із темниці, залишивши Ісака чи то дякувати Господу за порятунок, чи оплакувати долю своєї дочки, залежно від того, чиєю долею він більше опікувався — своєю власною чи доччиною.
Розділ XXIII
Якщо словами ніжними ніяк
Твого я серця досі не зборов,
Тебе я завоюю, мов вояк,
І силою візьму твою любов.
В. Шекспір, «Два веронці»
Тут і залишили її міркувати про свою долю, поки актори, що грали в цій зловісній драмі, готувалися до виконання своїх ролей. Ці ролі були розподілені на нараді, що відбулася між Реджинальдом Фрон де Бефом, де Брасі й тамплієром. Вони довго й гаряче сперечалися щодо вигод, які кожен із них хотів отримати для себе з цього зухвалого набігу, і нарешті вирішили долю своїх сердешних бранців.
Близько полудня де Брасі, заради якого й був затіяний напад, з'явився виконувати задуманий намір, тобто добиватися руки і посагу леді Ровени.
Було видно, що він не весь час витратив на нараду зі своїми спільниками, оскільки встиг прибратися за останньою модою того часу. Зелений каптан і маска полетіли на смітник. Довге, густе волосся його рясними пасмами спадало на багатий плащ, обшитий хутром. Бороду де Брасі зголив начисто. Камзол його спускався за коліна, а ремінь із припасованою до нього важкою шаблею був гаптований золотом і застебнутий золотою защіпкою. Ми вже згадували про недолуге модне взуття того часу, а носаки черевиків Моріса де Брасі, заломлені догори й закручені на кшталт баранячих рогів, могли б узяти перший приз у змаганні безглуздих костюмів. Такий вигляд мало вишукане вбрання тодішнього чепуруна. Враження посилювалося привабливою зовнішністю лицаря, постава й манери якого були мішаниною придворної люб'язності та військової прямоти.
Він привітав Ровену, знявши перед нею свій оксамитовий берет, прикрашений золотим аграфом із зображенням архангела Михаїла, який разить диявола. Воднораз він граційним порухом руки запросив її сісти. Оскільки леді Ровена й далі стояла, лицар зняв рукавичку з правої руки, маючи намір підвести її до крісла. Проте леді Ровена жестом відхилила цю люб'язність і сказала:
