Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Празький цвинтар - Эко Умберто (читать лучшие читаемые книги TXT) 📗

Празький цвинтар - Эко Умберто (читать лучшие читаемые книги TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Празький цвинтар - Эко Умберто (читать лучшие читаемые книги TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Страва забирає небагато часу, та задоволення від неї відчуваєш ще до того, як спробуєш на смак, тож готувати — значить, передчувати, як роблю я, доки ніжуся у ліжку. Щоб не почуватися самотніми, телепням необхідно, аби під ковдрою поряд з ними лежала жінка чи хлоп'я. Вони ж бо гадки не мають, що повен рот слини краще за ерекцію.

У мене було все, окрім м'яса та швейцарського сиру. Будь-якого іншого дня я б пішов до знайомого м'ясника на пляс Мобер, але бозна-чому по вівторках у нього зачинено.

Я знав ще одного, до нього йти метрів із двісті, на бульвар Сен-Жермен, та й коротенька прогулянка мені не завадить. Я вдягнувся, та, перш ніж вийти з дому, підійшовши до дзеркала, що височіло над мискою, наліпив чорні вуса та мою чудову бороду. Потім, ледь змочивши гребінця у воді й зачесавши проділ посередині, я надів перуку. Одягнув сюртука й поклав до кишені жилета срібного годинника так, аби ланцюжок було добре видно. Задля того, щоб якнайбільше бути подібним до капітана у відставці, мені подобається під час розмови гратися черепаховою коробкою, усередині якої повно льодяників із солодки, а на кришці — портрет бридкої, але гарно вбраної пані: безсумнівно, покійної коханої. Часом, аби говорити повільніше, я ганяю у роті льодяника: тоді співрозмовник, відволікаючись на те, як ворушаться твої губи, не дуже дослухається до того, що з них злітає. Найбільший клопіт — справити враження людини, котру радше благословили розумом, ніж посередністю.

Зійшовши вулицею, я, аби обминути пивницю, з якої вже ранньої години чулися противні голоси тамтешніх розпусниць, повернув на рю Сотон.

Пляс Мобер уже не той двір чудес, яким був ще тридцять п'ять років тому, коли я тут оселився. Наразі вона кишма кишить продавцями тютюну вторинної переробки: крупного, який виробляють із залишків люлькового тютюну і решток від сигар, та дрібного, що отримують з цигаркових недопалків. Крупний коштує франк та двадцять сантимів, а дрібний — франк сорок чи франк шістдесят за фунт (хоч таке виробництво навряд чи колись було прибутковим, та й наразі на цьому багато не заробиш, адже жоден з цих спритних переробників вторинної сировини, спустивши в якомусь винному льосі значну частку свого заробітку, не знає, де переночує). Також тут повно сутенерів, котрі, вилежуючись у ліжку до другої дня, потім проводять решту часу, підпираючи стіни, як багацько добре забезпечених пенсіонерів, які згодом, як вівчарки, беруться до діла, щойно спустяться сутінки; злодюжок, яких довели до того, що вони вимушені обдирати один одного, бо жоден буржуа (якщо не зважати на якесь ледащо, котре повертається з-за міста) не насмілиться йти через цю площу; тож я був би для них гарною здобиччю, якби не моя військова виправка й палиця, якою я вихляв із боку в бік, та й кишенькові злодії мене вже знали й навіть звали «капітаном», вважаючи, що я якимось чином маю стосунок до їхнього середовища, а ворон ворону ока не виклює; і повій із зів'ялими принадами, бо якби їх ще хтось хотів, то прислужували б у brasseries a femmes, тому вони пропонують себе лахмітникам, шахраям чи другосортним смердючим тютюнникам, а от побачивши дорого вбраного добродія у добре начищеному циліндрі, вони можуть зачепити тебе чи навіть обійняти по-панібратськи за плечі, підходячи до тебе так близько, що ти можеш відчути дешеві парфуми, що змішалися з запахом їхнього поту, а це вже надто бридка пригода (я б не мріяв про неї вночі), тож щойно я зауважую, що хтось із них простує у мій бік, починаю вихором крутити палицею, ніби окреслюючи навколо себе убезпечено-неприступне коло: вони вмить усе второпують, адже звикли, що ними командують, а тому шанують палицю.

Зрештою, у цей натовп вливаються шпигуни з поліцейського управління, котрі приходять сюди, аби завербувати собі mouchards [28] або інформаторів, чи виловлюють у загальному галасі надзвичайно цінну інформацію про грабіжників, що саме змовляються і про яких хтось комусь шепоче надто голосно, сподіваючись, що слова потонуть у загальному галасі. Але їх легко можна впізнати з першого погляду, бо надто вже мерзотний мають вигляд. Жоден справжній негідник не схожий на негідь. Лише вони.

Зараз на площі вже навіть трамваї можна побачити, і ти вже не почуваєшся, як удома, навіть попри те, що, звісно, знаєш, як визначити потрібних тобі людей, їх ще можна знайти, коли вони стоять, підперши стіну на розі або ж на порозі кав'ярні «Метр-Альбер» чи десь на вуличках поряд. Одначе відколи, куди не ступи, здалеку, як точильня для олівців, вигулькує Tour Eiffel [29], Париж уже не той, як колись.

Утім, досить рюмсати, у місті досі купа інших місцин, де можна розжитися тим, що тобі потрібно. Вчора вранці мені було потрібне м'ясо та сир, і пляс Мобер була для цього цілком слушним місцем.

Купивши сиру, я, як і зазвичай, пішов до свого м'ясника й зауважив, що у нього відчинено.

— Отакої, а чому ж це ви у вівторок відчинені? — спитався я, заходячи до крамниці.

— Таж сьогодні середа, капітане, — відповів мені чоловік усміхаючись. Я спантеличено вибачився, сказавши, що з віком пам'ять усихає, а він запевнив мене, що я завжди був як парубок і що коли встаєш раненько, кожен може згубити голову у хмарах, тож я, вибравши м'ясо, розплатився, навіть не намагаючись торгуватися. Це єдиний спосіб змусити продавця тебе поважати.

Питаючи себе, який же сьогодні день, я зійшов сходами у квартиру. Вирішив зняти вуса та бороду, як робив зазвичай, коли був удома сам, і піднявся у спальню. Лише тепер мене вразило дещо, що здавалося геть недоладним: на вішалці, поряд з комодом, висіло вбрання — сутана, і вона, безсумнівно, була попівська. Підійшовши, я зауважив на полиці комода каштанову, трохи білявувату перуку.

Я досі питався, якому ж волоцюзі цими днями дав притулок, коли усвідомив, що я теж приховував свою зовнішність, позаяк вуса та борода, які я сьогодні чіпляв, певно були чужими. Отож я був кимось, хто перевдягався то заможним світським добродієм, то духовною особою. Але як же могло трапитися, що я викреслив з пам'яті будь-який спогад про дві мої різні особистості? Чи, можливо, я чомусь (може, щоб уникнути ордера на арешт) приклеював собі вуса та бороду, але водночас давав притулок комусь іншому, хто перевдягався абатом? А якщо цей несправжній абат (бо якби був справжнім, то нащо ж йому перука?) жив у мене, то де ж він спав, зважаючи, що у моєму помешканні лише одне ліжко? Чи, може, він зовсім не живе зі мною, просто вчора знайшов тут прихисток, а потім хтозна-чому перевдягнувся і пішов бозна-куди коїти бозна-що?

Я відчув у голові порожнечу, ніби я мав когось згадати, але не міг, тобто я маю на увазі, що то ніби були не мої, а чужі спогади. Гадаю, «чужі спогади» — це слушний вислів. У ту мить я почувався так, ніби був іншою людиною, що спостерігає за собою збоку. Хтось спостерігав за Симоніні, котрий несподівано відчув, що не розуміє, хто він такий.

— Спокійно, помізкуємо, — мовив я до себе. Як для чоловіка, який, прикриваючись торгівлею bric-a-brac, підробляє документи і вирішив оселитися у найменш годящому для цього кварталі Парижа, видається малоймовірним, щоб я дав притулок комусь, хто замішаний у не надто чистих оборудках. Одначе забути, кого прихистив, — це вже не здається нормальним.

Мені схотілося озирнутися, й аж раптом я відчув, що моя власна оселя стала для мене незнайомим місцем, яке може приховувати й інші таємниці. Я почав досліджувати свій дім, ніби то було чуже помешкання. Коли вийдеш з кухні, праворуч буде спальня, а ліворуч — вітальня, обставлена цілком звичайними меблями. Я зазирнув у шухлядку свого письмового столу, де зберігалося моє робоче приладдя: пера, пляшечки з різноманітним чорнилом, білий або пожовклий папір різних розмірів та давнини; на полицях разом з книгами стояли коробки з моїми документами та старовинна капличка, вирізьблена з горіха. Я саме силкувався згадати, для чого вона була потрібна, аж раптом унизу почувся дзенькіт. Я зійшов донизу, збираючись випхати будь-якого надокучливого причепу геть, але побачив стареньку, яка, здається, була моєю знайомою. Крізь скло вона мовила до мене: «Мене прислав Тіссо», — тож я мусив її впустити; хто його зна, чому я обрав цей пароль.

вернуться

28

Сексоти (фр.).

вернуться

29

Ейфелева вежа (фр.).

Перейти на страницу:

Эко Умберто читать все книги автора по порядку

Эко Умберто - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Празький цвинтар отзывы

Отзывы читателей о книге Празький цвинтар, автор: Эко Умберто. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*