Таємничий лицар (ЛП) - Мартін Джордж (книги онлайн полные версии бесплатно .txt) 📗
— Скільки часу ви є лицарем? — запитав його Дунк.
— Достатньо. Буде півроку на поворот місяця. Мене висвятив пан Морган Вишеград, лицар з Гуркала, на очах у двох десятків люду. А лицарської справи я навчався, відколи народився. Верхи їздив, ще коли ногами не ходив. Вибив зуба дорослому чолов’язі, ще жодного зі своїх не втративши. Я уславлю своє ім’я в Білостін’ї. Драконяче яйце буде моїм.
— Драконяче яйце? Нагорода переможцеві? Справді?
Останній дракон помер з півстоліття тому, але пан Арлан якось бачив кладку яєць. «Вони були тверді, наче камінь, але прекрасні на вид», розповідав старий Дункові.
— Звідки в пана Маслоплава узялося драконяче яйце?
— Король Аегон подарував яйце батькові його батька, погостювавши одну ніч у його старому замку, — відповів пан Майнард Бросквин.
— Як винагороду за мужність? — перепитав Дунк.
Пан Кайл гигикнув.
— О так, і за чималу. Кажуть, коли король завітав до замку, старий пан Маслоплав, щасливий батечко, мав трьох юних дів на виданні. А на ранок усі три мали в животах королівських байстрюків. Ото гаряча вийшла нічка.
Дунк уже чув такі оповідки. Балакали, що Аегон Негідний уграв половину дівоцтва держави, багатьох полишивши з байстрюками. Іще гірше — старий король взаконив їх усіх як своїх дітей на смертному одрі. Що простих, від шинкарок, хвойд та пастушок, а що Великих Байстрюків від шляхетних матерів.
— Та ми тут усі — байстрюки старого короля Аегона, якщо хоч половина з тих байок — правда.
— А чому б і ні? — докинув пан Майнард. — Хоча б дехто.
— Треба вам поїхати з нами до Білостін’я, — запропонував пан Кайл. — З вашим зростом ви можете впасти в око якомусь князеві й знайти собі добру службу. От я вже напевне знайду. Там на весіллі гостюватиме Джофрі Крестав, господар на Лихомості. Я зробив йому першого в житті меча, як йому було ще тільки три рочки. Вирізав з соснової дощечки для його малих рученят. Коли ж я сам був молодший, то присягав на мечі його батькові.
— Теж на сосновому? — запитав пан Майнард.
Кайл-Кіт мав досить гумору, щоб засміятися у відповідь.
— Запевняю, той був із доброї криці. Я радо знову стану з ним при боці до служби кентаврові. Пане Дункане, хай ви не хочете битися, то хоч припрошуємо вас разом з нами до весільної учти. Там будуть співці й музики, жонглери і акробати, а до того ще й ватага кумедних карликів.
Дунк хитнув головою.
— В нас із Яйком попереду довга дорога. Ми їдемо на північ, до Зимосічі. Князь Берон Старк наймає латників і сердюків, аби назавжди викинути кракенів зі своїх берегів.
— Як на мене, там надто холодно, — зазначив пан Майнард. — Хочете різати кракенів, то їдьте на захід. Ланістери будують кораблі, аби вдарити на залізняків просто в них вдома, на островах. Дагонові Грейджою тільки так і можна дати ради. Битися з ним на землі безглуздо — він собі пірне у море, та й нема його. Якщо вже діставати їх, то водою.
Певна правда у його словах була, та Дунк не надто прагнув битися з залізняками на морі. Він уже скуштував цієї страви на борту «Білої панни», яка йшла з Дорну до Старограду. Йому тоді довелося узброїтися в повний обладунок, аби допомогти корабельникам дати відсіч нападникам. Сталася кривава й відчайдушна битва. Протягом неї Дунк трохи не впав у воду, а то напевне був би його кінець.
— Престол мав би рівнятися на Старків і Ланістерів, — оголосив пан Кайл-Кіт. — Ті не сидять без діла. А що роблять Таргарієни? Король Аерис заховався між книжками. Принц Раегель скаче голий палатами Червоного Дитинця. Принц Маекар плекає свої образи у Перелітку.
Яйк пхнув вогнище палицею, порскнувши іскрами у нічну темряву. Дунк радів, що той змовчав у відповідь на згадку батькового імені. «Може, нарешті навчився припинати свого довгого язика.»
— Як на мене, винуватий Кровокрук, — вів своєї пан Кайл. — Він же Правиця Короля, а не робить геть нічого, поки ті кракени сіють вогонь і жах берегами західного моря.
Пан Майнард здвигнув плечима.
— Він не зводить ока з Тирошу, де Лихий Булат у вигнанні змовляється з синами Даемона Чорножара. Отож і тримає королівські кораблі при собі, щоб завадити нападникам перепливти море.
— Еге ж, може, й так, — зазначив пан Кайл, — та багато хто вітав би повернення Лихого Булата. Всі наші кривди ведуть початок від Кровокрука. Той білий хробак підточує саме серце держави.
Дунк спохмурнів, згадавши голову горбаня-септона з Камінного Септу.
— З такими балачками недовго і голову втратити. Дехто скаже, що ваші слова — зрада.
— Хіба правда буває зрадою? — запитав Кайл-Кіт. — За короля Даерона люди не боялися казати, що думають. А зараз?
Він видав губами непристойний звук.
— Кровокрук посадив короля Аериса на Залізний Трон, але чи надовго? Аерис слабкий та хворобливий, а коли помре, то спалахне кривава чвара за корону між князем Водограєм та принцом Маекаром. Правиця проти спадкоємця, ой леле…
— Ви забули принца Раегеля, друже, — м’яко заперечив пан Майнард. — Наступним у черзі до трону стоїть Раегель і його діти, а не Маекар.
— Принц Раегель не сповна розуму. Я не бажаю йому зла, та однак йому жити не судилося, а заразом і його близнюкам. Чи їм не однаково, від чого померти: від Маекарової булави або від Кровокрукового ворожбитства?
«Рятуйте нас, Семеро», подумав собі Дунк, почувши гучний пронизливий вереск Яйка.
— Принц Маекар — рідний брат принца Раегеля! Він любить свого брата і ніколи не заподіє зла ані йому, ані його дітям!
— Сиди тихо, малий, — гарикнув на нього Дунк. — Панство не питало твоєї думки.
— А я її казатиму, коли схочу!
— Ні, не казатимеш, — заперечив Дунк. «Довгий язик колись зведе тебе у могилу. А заразом і мене.» — Гадаю, солонина вже досить розмокла. Дай-но по смужці нашим друзям, хутко.
Яйк зачервонівся, і на якусь мить Дунк налякався, що малий почне скозуватися. Та натомість він тільки спохмурнів, хоч і кипів так, як тільки здатен кипіти хлопчик одинадцяти років.
— Воля ваша, пане, — відповів Яйк і занишпорив на дні Дункового шолома. Виблискуючи голеною головою у червоному світлі багаття, він узявся роздавати солонину присутнім.
Дунк вхопив свій шматок і вчепився зубами. Після вимочування солонина стала нагадувати замість дерева шевську шкіру, тільки й того. Він узявся смоктати з одного кутка, смакуючи сіль і намагаючись не думати про печеного вепра у корчмі, що тріщав на рожні та капав салом.
Темрява густішала, з озера налетіли гедзі та комарі. Гедзі взялися надокучати коням, а комарам більше смакувала людська кров. Аби врятуватися, довелося підсісти до багаття і ковтати дим. «Закоптять або з’їдять», похмуро думав собі Дунк, «розкішний вибір». Він почухав руки і підсунувся до вогню. Міх з вином, кислим та міцним, скоро знову пішов по колу. Дунк зробив добрячий ковток і передав міха далі, а тим часом Кіт з Мрячної Пустки завів оповідку про те, як врятував життя пана з Лихомостя за часів повстання Чорножара.
— Тут падає хорунжий князя Армонда, я зіскакую з коня, а навколо, значить, самі зрадники…
— Гей, пане, — раптом покликав Глендон Пал, — що то були за зрадники?
— Та вояки Чорножара, хто ж іще.
Вогонь блимнув на криці у руках пана Глендона. Віспини на обличчі спалахнули червоним, як відкриті рани, а кожна жила напружилася, мов тятива арбалету.
— Мій батько бився за Чорного Дракона.
«Знову те саме». Дунк пирхнув. «За Червоного чи за Чорного?» — не личить питати таке в добрих людей. Одна біда з того.
— Я певний, пан Кайл не хотів образи вашому батькові.
— В жодному разі, — підтвердив пан Кайл. — Це все байки давно минулих днів. Червоний Дракон, Чорний Дракон… Чого нам сваритися через теє, хлопче? Ми тут усі — братчики зацного заплотного братства.
Пан Глендон зважив слова Кота. Здавалося, він пробував зрозуміти, чи з нього не глузують.
— Даемон Чорножар не був зрадником! Старий король віддав меча саме йому, бо побачив у Даемоні справжню шляхетність, хоч той і народився байстрюком. Інакше чого б він вклав клинка Чорножар до руки Даемона замість Даерона? Король хотів віддати йому і престол теж. Бо Даемон був більш вартий корони.
