Цифрова Фортеця - Браун Дэн (читать книги онлайн .txt) 📗
Бекер заплющив очі і спробував зосередитися. Що ж робити далі? Який наступний крок? Він вирішив подумати про це трохи пізніше. Бо спочатку йому треба було здійснити терміновий візит до туалету.
РОЗДІЛ 64
Сюзанна стояла сама в тьмяно освітленому блоці № 3. Її завдання було простим: увійти до термінала Ґейла, знайти його пароль і видалити всю кореспонденцію з Танкадо. Від «Цифрової фортеці» й сліду не має залишитися.
Страх, збурений наміром Стретмора зберегти пароль, щоб відімкнути ним «Цифрову фортецю», знову прокрався в її душу. їй було тривожно від шефового наміру випробувати долю; бо до цього щастило. Північна Дакота дивом опинився в них під носом і спіймався в пастку. Єдиним невирішеним лишалося питання з Девідом: він мав знайти пароль. Сюзанна сподівалася, що в нього все йде нормально.
Просуваючись по кімнаті, Сюзанна намагалася впорядкувати думки. Дивно, але чомусь тепер у цьому звичному приміщенні вона відчувала неясну тривогу. У темряві в блоці № З усе здавалося лиховісним та чужим. Та було там іще дещо. Сюзанна на мить завагалася й поглянула на замкнені двері.
«Утекти звідси неможливо. Двадцять хвилин», — нагадала вона собі.
Наближаючись до термінала Ґейла, вона відчула дивний мускусний запах — зовсім незвичний для блоку № 3. «Може, то дейонізатор зламався?» — подумалося їй. Цей запах видався їй знайомим, і від цієї думки по спині пробігся лячний холодок. Сюзанна уявила Ґейла, замкненого внизу, у величезній в’язничній камері, наповненій парою. «Невже він щось підпалив?» Вона поглянула на вентиляційні отвори і принюхалася. Але запах, здавалося, линув звідкись поблизу.
Сюзанна поглянула на мереживні двері міні-кухні. І вмить розпізнала той запах: то був одеколон... і піт.
Вона різко відсахнулася, не очікуючи побачити те, що побачила: з-за мереживних пластинок дверцят міні-кухні на неї впритул дивилися двійко очей. За якусь мить жахлива правда вдарила їй у свідомість: «Ґреґ Ґейл не замкнений у підземеллі — він тут, у блоці № 3! Він встиг вислизнути нагору, перш ніж Стретмор замкнув люк. І йому дістало сил самотужки відімкнути заблоковані двері».
Сюзанна колись чула, що тваринний страх паралізує, але тепер вона переконалася, що то — міф. У ту саму мить, коли її мозок усвідомив, що відбувається, вона вже була в русі: незграбно задкувала в темряві й думала про одне — про втечу.
Але тієї самої миті в міні-кухні пролунав гучний тріск. То Ґейл, який тихцем сидів на електроплиті, викинув уперед ноги і, наче двома таранами, висадив мереживні дверцята. Вискочивши в кімнату, він розмашистими кроками пустився навздогін.
Сюзанна кинула позаду себе на підлогу торшер, сподіваючись, що Ґейл через нього перечепиться, та за мить почула, як він із легкістю перестрибнув через нього. Ґейл швидко наздоганяв її.
Коли він правою рукою вхопив Сюзанну за талію, їй здалося, що тіло обпекло ударом сталевим прутом. їй забило дух, і вона аж охнула від болю. А Ґейл уже стискав своїм міцним біцепсом грудну клітку жінки.
Сюзанна несамовито пручалася. Вона примудрилася поцілити Ґейлові ліктем у перенісся. Він відпустив її і вхопився руками за ніс. А потім впав на коліна, затуливши обличчя руками.
— Ах ти ж, сучко! — заверещав він від болю.
Сюзанна кинулася до дверей із пневматичним приводом, марно молячи Бога, щоб у цей момент Стретмор відновив живлення й двері розчинилися. Натомість вона спіймала себе на тому, що відчайдушно гамселить у скло.
Ґейл із заюшеним носом, важко спотикаючись, підбіг до неї. Мить — і він знову вхопив її: однією рукою за груди, а другою — за живіт. І потягнув від дверей.
Сюзанна дико заверещала, марно намагаючись вивільнитися з хватки.
Він відтягнув її від дверей і притиснув до себе. Пряжка його ременя боляче вп’ялася Сюзанні в хребет.
Сюзанну страшенно здивувала його фізична сила. А він уже тягнув її назад по килиму так, що в неї поспадали туфлі. А потім рвучко підняв і кинув на підлогу поруч зі своїм терміналом.
Мить — і Сюзанна вже лежала на спині. Її спідниця зібгалася, високо закотившись до стегон, верхній ґудзик її блузки відстебнувся, і в голубому світлі моніторів було видно, як здіймаються й опускаються її груди.
Із жахом жінка дивилася на Ґейла, що сидів на ній верхи, міцно притискаючи її до підлоги. Вона не могла розгадати виразу його очей. Схоже, то був страх. Чи лють? Він свердлив поглядом її тіло, і нова хвиля паніки охопила Сюзанну.
Ґейл умостився в неї на животі й пронизував жінку крижаним поглядом. Сюзанна вмить пригадала все, що колись вчила про самозахист. Вона спробувала було чинити спротив, та її тіло не слухалося — воно, заніміло. Сюзанна заплющила очі.
«Господи милосердний, не треба. Ні!»
РОЗДІЛ 65
Брінкергоф нервово походжав Міджиним кабінетом.
— Ніхто не може обійти «Лабети». Це ж неможливо!
— А от і ні! — відрізала Мідж. — Я щойно розмовляла з Джаббою. Він сказав мені, що минулого року встановив перепускний пристрій.
Персональний помічник директора АНБ недовірливо поглянув на неї.
— Щось я ніколи про це не чув.
— І ніхто не чув. Бо це було зроблено тихцем.
— Але ж, Мідж, — заперечив Брінкергоф. — Джабба мусить дотримуватися правил безпеки! Він ніколи не встановив би перепускник, щоб обійти...
— Його змусив Стретмор, — перервала вона.
Брінкергофу здалося, що він чує, як натужно крутяться коліщатка в Міджиній голові.
— Пам’ятаєш, — сказала вона, — як минулого року Стретмор викрив оту антисемітську мережу в Каліфорнії?
Брінкергоф кивнув. То був один із найбільших минулорічних успіхів Стретмора. Розшифрувавши суперкомп’ютером перехоплене закодоване повідомлення, він викрив змову: планували підірвати бомбу в юдейській школі в Лос-Анджелесі. Він встигнув розшифрувати надіслане терористами повідомлення лише за дванадцять хвилин до призначеного вибуху. А потім, швидко зателефонувавши, куди треба, врятував життя трьохсот школярів.
— Так от, — вела далі Мідж, стишивши голос, — як повідомив мені Джабба, Стретмор перехопив оте повідомлення ще за шість годин до того, як мала вибухнути бомба.
Брінкергоф ошелешено роззявив рота.
— Але ж... але ж чому він так довго...
— Тому що не міг запустити цей файл у «Транскод». Він намагався, але фільтри щоразу «відбраковували» його. Бо файл було закодовано якимось новим відкритим алгоритмом, з яким фільтри ще не стикалися. Джабба аж шість годин витратив на те, щоб їх належним чином переладнати.
Брінкергоф ошелешено мовчав.
— Стретмор мало не сказився від люті. І змусив Джаббу змонтувати в «Лабетах» обхідний пристрій — на той випадок, коли таке трапиться знову.
— Господи, оце так! — присвиснув Брінкергоф. — А я й гадки не мав.
І відразу ж підозріло примружився.
— То що ж ти хочеш цим сказати?
— А те, що сьогодні Стретмор скористався цим перепускним пристроєм, щоб завантажити файл, відбракований фільтрами.
— Ну то й що? Для цього ж цей перепускник і призначався, еге ж?
Мідж похитала головою.
— Ні, якщо йдеться про вірус.
Брінкергоф аж підскочив.
— Вірус? А хто казав про вірус? Ніхто не казав!
— Це єдине пояснення, — відповіла Мідж. — Джабба сказав мені, що тільки вірус може так надовго завантажити роботою «Транскод», тому...
— Хвилиночку! — перервав її Брінкергоф жестом судді, що оголошує тайм-аут. — Стретмор нещодавно сказав, що все в нормі.
— Він бреше.
Брінкергоф розгубився.
— Тобто ти хочеш сказати, що Стретмор навмисне запустив вірус до суперкомп’ютера?
— Ні, — відрізала Мідж. — Я гадаю, він не знав, що то вірус. Скоріш за все, його надурили.
Брінкергофу відібрало мову. Мідж Мілкен зайшла аж надто далеко.
— Цим багато чого можна пояснити, — наполягала вона. — І це пояснює, чому він тут стирчав цілу ніч і стирчить досі.
— Запускає віруси до свого улюбленого дітища?
