Цифрова Фортеця - Браун Дэн (читать книги онлайн .txt) 📗

Сюзанна знала, що завдання з виявлення пароля випало саме їй цілком логічно. Вона зітхнула, сподіваючись, що їй не доведеться про це пожалкувати.

— Якщо все піде як слід, то це займе в мене приблизно півгодини.

— Тоді — берімося за роботу, — сказав Стретмор. Поклавши руку Сюзанні на плече, він повів її крізь темряву до блоку № 3.

А над ними крізь купол виднілося неозоре зоряне небо. «Цікаво, чи бачить Девід у Севільї ці самі зірки?» — подумалося Сюзанні.

Коли вони наблизилися до масивних скляних дверей блоку № 3, Стретмор стиха вилаявся. Клавіатура замка на дверях не світилася, а значить, відімкнути їх було неможливо.

— От зараза, — вилаявся він. — Я й забув, що немає струму.

Він уважно обдивився ковзні двері і вперся долонями у скло. А потім натиснув на них убік, намагаючись штовхнути в пазах і відчинити. Та його спітнілі руки ковзнули по склу. Він витер їх об брюки і спробував ще раз. Тепер двері посунулися й відчинилися на тоненьку шпарину.

Сюзанна, побачивши ознаки прогресу, стала позаду шефа й теж узялася штовхати. Двері відчинилися приблизно на дюйм, їх вдалося на якусь мить утримати, але протидія пневматичного тиску була надто великою — двері пружно смикнулися назад і замкнулися знову.

— Стривайте, — зупинила Стретмора Сюзанна і стала попереду нього. — А тепер попробуймо знову.

І вони щосили налягли на двері. І знову ті розчинилися приблизно на дюйм. Із блоку № 3 виринув слабкий промінчик блакитного світла; термінали були й досі увімкнені: вони вважалися критично важливими для роботи «Транскоду», і тому на них подавалося аварійне живлення.

Упершись носками балеток у підлогу, Сюзанна натиснула сильніше. І двері поволі поповзли. Стретмор змінив положення, щоб узятися зручніше. Ухопившись руками за одвірок лівої половини ковзних дверей по центру, він тягнув їх на себе, а Сюзанна штовхала праву половину в протилежному напрямку. І двері почали розходитися, хоча надзвичайно важко й повільно. Ось їхні половинки розділилися вже на цілий фут.

— Не відпускайте! — кинув Стретмор, сопучи від натуги. — Іще трохи.

І вони сильніше налягли на двері.

Сюзанна ступила вбік і вставила в отвір плече. І знову стала штовхати двері, тепер уже під зручнішим кутом. Двері натужно опиралися, немов живі.

Не встиг Стретмор її зупинити, як тендітна Сюзанна вже прослизнула в отвір. Шеф запротестував, але вона його не слухала, бо їй хотілося якомога швидше забратися геть із шифровідділу. Сюзанна знала Стретмора досить добре, щоб розуміти: вона нікуди не піде доти, поки не знайде пароль Ґейла.

Розташувавшись по центру отвору, Сюзанна щосили налягла на двері. А вони, здавалося, щосили впиралися. Раптом у Сюзанни зісковзнули руки — і двері рвучко поїхали на неї. Стретмор щосили намагався їх зупинити, але то було понад його сили. Та поки двері з ляскотом зачинялися, Сюзанна протиснулася всередину й безсило рухнула на підлогу блоку № 3.

Командир наліг на двері й насилу спромігся розчинити їх на маленьку щілинку.

— Господи, Сюзанно, з вами все гаразд?

Сюзанна встала й обтрусила одяг.

— Прекрасно.

Вона озирнулася. Блок № 3 був безлюдний, лише світилися монітори комп’ютерів, а їхній голубуватий відблиск надавав приміщенню зловісного примарного вигляду. Вона повернулася до Стретмора й поглянула на нього крізь щілину у дверях. Його обличчя в голубому світлі моніторів видавалося блідим і хворобливим.

— Сюзанно, — сказав він. — Мені потрібно двадцять хвилин, щоб знищити файли в лабораторії системної безпеки. Коли не залишиться жодного сліду, я піду до свого термінала й вимкну «Транскод».

— Не баріться, — відповіла Сюзанна, поглянувши на важкі скляні двері. Вона знала, що допоки «Транскод» не припинить споживати аварійну електроенергію, вона залишатиметься в блоці № 3, як у тюрмі.

Стретмор відпустив двері — і вони різко замкнулися. Сюзанна бачила крізь скло, як командир зникає в темряві шифрувального відділу.

РОЗДІЛ 63

Новопридбаний моторолер Бекера натужно ревів, коли мчав під’їзною дорогою до севільського аеропорту. Від нічного холоду та напруження Девідові пальці геть усі побіліли. Його годинник показував другу ночі за місцевим часом.

Наблизившись до головного термінала, Девід виїхав на тротуар і мало не на ходу зістрибнув із мопеда. Той заторохтів по асфальту, стрельнув вихлопом і завмер. Бекер кинувся до обертальних дверей. Ноги були як ватні й погано слухалися.

«Тепер — або ніколи», — поклявся він подумки.

Термінал був стерильно-чистий і добре освітлений. Людей ніде не видно, лише прибиральник полірував підлогу. З протилежного боку просторого вестибюля продавчиня квитків замикала конторку представництва авіалінії «Іберія ерлайнз». Бекер сприйняв це як поганий знак.

Він швидко підбіг до продавчині.

— El vuelo a los Estados Unidos?

Приваблива андалузійка за конторкою поглянула на нього і всміхнулася, перепрошуючи.

— Acaba de salir. Ви трохи спізнилися. — Її слова зависли в повітрі надовго.

«Я спізнився». Бекер похнюплено опустив плечі.

— На той рейс були вільні місця?

— О, багато, — всміхнулася жінка. — Літак майже порожній. Але на рейс на восьму ранку теж є багато вільних...

— Мені треба знати, чи моя подруга потрапила на той рейс. У неї був квиток без місця.

Жінка нахмурилася.

— Вибачте, пане. Сьогодні вночі було кілька пасажирів із квитками без місця, але згідно з нашими правилами конфіденційності...

— Це надзвичайно важливо, — наполіг Бекер. — Мені просто треба знати, потрапила вона на цей рейс чи ні. І все.

Жінка кивнула з розумінням.

— Закохані посварилися?

Бекер на мить задумався. А потім сором’язливо всміхнувся.

— А що — це так помітно?

Жінка підморгнула.

— А як звуть цю жінку?

— Меґан, — із сумом проказав Девід.

Продавчиня чемно всміхнулася.

— А ваша дама має прізвище?

Бекер повільно випустив із легенів повітря. «Так, але я його не знаю!»

— Узагалі-то, ситуація досить складна. Ви сказали, що літак був майже порожній. Може, ви б якось...

— Та як же я можу вам допомогти, не знаючи прізвища...

— Послухайте, — перервав її Девід, бо в нього виникла інша ідея. — А ви були на роботі всю ніч?

Жінка кивнула.

— Я працюю від сьомої до сьомої.

— Тоді ви, можливо, бачили її. Вона — молода дівчина. їй десь п’ятнадцять або шістнадцять. А її зачіска... — Та не встиг Девід договорити, як зрозумів, що серйозно помилився.

Очі продавчині квитків підозріло звузилися.

— Вашій коханці — п’ятнадцять років?

— Та ні! — з відчаєм вигукнув Девід. — Просто я хотів сказати, що... — «От зараза!» — Може, ви все ж таки допоможете мені, бо це дуже важливо.

— Перепрошую, але не можу, — холодно відказала жінка.

— Та це зовсім не те, що ви думаєте. Мені просто треба...

— Доброї ночі, пане. — Жінка грюкнула металевою решіткою і зникла в задній кімнаті.

Бекер простогнав, підкотивши очі під лоба: «Розумно, Девіде, дуже розумно з твого боку. — Він окинув поглядом безлюдний вестибюль. Нікого й нічого. — Напевне, вона продала перстень і встигла на рейс».

І рушив до прибиральника.

— Has vista a una nina? — спитав він, перекрикуючи дзижчання пристрою для натирання кахлів. — Ви дівчину бачили?

Літній чоловік простягнув руку й вимкнув натирач.

— Га?

— Una nina! — повторив Бекер. — 3 червоно-біло-блакитним волоссям.

Прибиральник розсміявся.

— Que fea. Яка гидота. — Він похитав головою і знову взявся за роботу.

Девід Бекер стояв на просторому майданчику термінала безлюдного аеропорту, міркуючи, що ж робити далі. Цей вечір узагалі став комедією помилок. А слова Стретмора й досі гупали в нього в голові: «Не телефонуйте, доки не дістанете персня». Глибока втома накотилася на нього. Якщо Меґан продала перстень і встигла на рейс, це означає, що перстень як у воду впав.