Зворотний бік світла - Корний Дара (книги бесплатно .txt) 📗
— Горпина хоче сказати, Мальво, що ми познайомилися з нею до твоєї появи в родині Назара та Ольги. Я не приховую, мусила переконатися в тому, що дібрана для тебе сім’я вартує того, щоб стати твоєю. Насамперед мене переконала в цьому твоя бабуся, вона світла людина. І я рада, що Горпина для тебе стала не тільки бабусею, а й справжнім другом. Тому, очевидно, вона заслуговує на те, щоб бути прощеною.
— Прощеною? А за що? — Мальва зацікавлено витріщалася то на бабусю, то на Птаху. Птаха, здається, на це не зважала, пильно дивлячись на Горпину, яка опустила очі додолу і стояла бліда мов стіна.
— Горпина знає, а для тебе чужі лантухи поки що надто важкі, щоб ними перейматися. Мальво, чи не змогла б ти нам з бабусею приготувати чаю, будь ласка?
— По ходу, Птахо, як завжди чемно та спокійно, хочеш тупо сплавити мене подалі, щоб ви змогли полялякати. Могла так би й сказати, я не маленька, не стану втикатися, а то чаєм прикриваєшся, — Мальва вдавано ображено насупилася. Їй було цікаво, про що розмовлятимуть ці двоє, та інколи чужих таємниць краще не знати. Як каже Птаха, і на сонці є темні плями, але від того воно не перестає залишатися сонцем…
Для годиться щось там буркаючи собі під ніс, дівчина вийшла з кімнати.
— Горпино, ти привезла стрічку?
— Так. Але як… — Горпина затнулася. Звісно, відомо як. Розуміла, вона не просто ангел. Тут було щось більше, набагато далі від її розуміння.
Горпина мовчки розстібнула кишеню на спідниці, витягла з неї шматок сірої тканини, розгорнула її. Там лежала зелена стрічка, та сама, яку колись маленька Мальва принесла із собою з старого лісу, стверджуючи, що та її з нього вивела. Мовчки простягнула її Птасі. Та взяла, добуваючи з-за пояса маленьку скляну пляшечку з прозорою рідиною. Птаха відкрила пляшечку, рясно окропивши стрічку прозорою рідиною, ледь помітному при цьому ворушачи губами. Це тривало недовго, якихось десять секунд, тоді Магура повернула стрічку Горпині.
— Ти знаєш, що з нею слід далі робити, правда?
Горпина кивнула.
— Ти робиш це для нас, тому що забираєш назад Мальву? Чому?
Птаха уважно дивиться в очі Горпини.
— Ні! Не зовсім так! Я роблю це тому, що ти своє спокутала. І ти, і Назар, і Ольга заслужили. І для цього ще не пізно, як на людський вік, навіть у вашому світі. До того ж в Ольги є ти та твої знання.
— І все ж, Мальва? Ти її забираєш, ти не відповіла? — голос Горпини ледь помітно тремтить. Те, чого вона завжди боялася, та не зізнавалася навіть собі, відбувалося зараз. Мальву від них забирали.
— А що Мальва? Вона залишатиметься твоєю онукою та донькою твого сина та твоєї невістки. Мальва завжди була незвичайною дитиною, ти ж це відчувала, правда, коли брала її на руки, коли співала колискових чи коли розповідала їй казочки, чи коли лікувала хворих, не відганяючи малу від себе, знаючи, що вона тебе й так розуміє, попри юний вік.
— Багато світла і багато пітьми… — майже простогнала Горпина. — Ти впевнена, Магурко, що з вами їй буде ліпше, аніж у нас?
— Це не мені вирішувати і не тобі. Все вже вирішено. Навіть я не маю такої сили, яка обирає її зараз тим, ким вона мусить стати. Обирає, та чи стане? Завжди є вибір. І тобі, і мені залишається тільки дочекатися, поки Мальва сама зрозуміє, яка зі стежок, дарованих Сварогом та сваргою, направду її.
— Я знаю, ти — світло. Але пітьма, Птахо! Є ще ж пітьма…
— Є. Усюди майже. Як і в кожному з нас, — сумно додала Магура. — Та чи можна втримати вітер у клітці? Не журися, Горпино, я наглядатиму за нею, повір — я її люблю не менше, аніж ти. Правда, у нас з тобою для цього різні причини чи, як ви тут кажете, мотивації. Вона — лишень твоя онука, а для мене — вона…
Замовкла, відчуваючи, що ледь не бовкнула зайвого.
— Хто я для тебе? — З тацею з чаєм у руках у дверях стояла серйозна Мальва. Вона чула частину розмови. Навчилася ж підходити непоміченою. Дівчина повторила ще раз: — Хто ж я для тебе, Птахо?
— Моя учениця, — сказала, дивлячись Мальві в очі.
Казала правду, чисту правду, дівчина це відчувала та бачила. І все ж Мальва помітила, що в білому чистому серпанку слів, що злетіли з уст Птахи, забриніло щось ледь помітне, схоже на туман. Птаха казала правду, але не всю…
Горпина, щоб якось згладити тишу, яка після цього повисла в кімнаті, заходилася розчищати місце для горняток з чаєм на маленькому журнальному столику, переводячи розмову на те, що Мальві слід час від часу все ж той мотлох з газет та журналів, що назбирується, віддавати чи в макулатуру, чи викидати на смітник.
Попили чаю, поговорили про се, про те. Птаха несподівано заквапилася. Горпина хотіла ту провести хоча б до дверей, але Мальва так на неї подивилася, що бабуся відразу все зрозуміла. Біля вхідних дверей Мальва схопила Птаху за руку:
— Ти не сказала мені всієї правди.
— Читати чужі думки — негоже. Я тобі про це вже казала, — трохи захолодно і нехотячи відповідала Птаха.
— Я не читала, і ти це знаєш. Я — відчула, тобто побачила це. Це різні речі. Тобі не здається, що я маю знати все те, що стосується мене, — говорила ледве стримуючись, щоб не закричати.
— Знатимеш, обіцяю, коли будеш готова, — Птаха говорила спокійно, хоч і відчувала приховану лють у словах учениці.
— О, так! Як це правильно, Птахо, завжди прикриватися такими розумними та розважливими словами, «коли будеш готова». Чи настане те «колись-то», Птахо? — роздратовано вигукнула Мальва.
Птаха стояла, уважно та серйозно дивлячись на Мальву. Взяла дівчину за руку, відчуваючи, що та аж тремтить вся.
— Добре! Обіцяю, розповім усе. Тільки не зараз. От через три тижні ти повернешся з табору, і тоді поговоримо. Розмову почнемо зі світу, в якому ти народилася. Багато чого ти зрозумієш сама, без зайвих слів. Це надто довга розмова і заширока дорога, щоб робити все поспіхом. Воно не піде на користь ані тобі, ані мені. Домовились? — питала для годиться, бо вже все вирішила.
Та Мальві було приємно це почути. Кивнула, погоджуючись. Знала, що вередувати чи казати, що вона ліпше не поїде в той табір, а побуде поруч з Птахою і готова хоч зараз дізнатися всю правду про себе, безглуздо. Птаха має повно клопотів і без неї, бачила це, коли подорожувала поруч іншими світами.
— Ну що ж… Тоді, як це: «Йменням Сварожого кола прощаюсь з тобою, піднімаючи вгору руки!» — Мальва казала то майже серйозно.
Птаха відповіла схожими словами. Мальва зачекає. Три тижні — це не так і багато, вона сімнадцять років чекала, то що таке три тижні?
Батьки поїхала на море. Перед самим від’їздом бабуся провела з ними співбесіду, то так цю розмову тет-а-тет Мальва називала. Але ця балачка, здається, дуже надихнула батьків, бо мама після неї аж помолодшала, а тато здавався таким загадковим, усім безупинно посміхався та жартував, часто не зовсім і доречно. З його жартів реготала тільки мама, вони ж з бабусею лишень здивовано перезиралися. Так, якби Мальва не знала своїх батьків, то подумала б, що вони трохи того — телепнулися, або закохалися одне в одного. Та чи можуть закохатися ті, хто й так одне одного кохає? Тож дівчина вирішила в то не втикатися, хай розважаються як заманеться, у неї і своїх проблем вистачає. Тільки принагідно шепнула бабусі: «Ви часом з Птахою того, не перестаралися, не переборщили?» Бабуся тільки вдоволено махнула рукою, видно, все йшло за планом.
Тож Мальва, спровадивши батьків та бабусю, гайнула на три тижні в Карпати.
І от нарешті вона тут — серед пахучої хвої, де течуть мілкі та стрімкі річечки, річки, потічки, де все живе неймовірно цікавим власним життя. І тих три тижні вона постарається не згадувати ані Птаху, ані ті світи, які бачила. Хай зачекають. Бо Карпати — то така крута річ, заради якої вартує і час зупинити.
У таборовому житті майже нічого не змінилося: діти, що потребують звичної уваги, іноді аж надто прискіпливої, оскільки це не зовсім звичайні діти, дорослі, які спостерігають, наглядають, направляють, научають і принагідно також учаться. Мальва відчувала себе тут своєю. Бо якби не щасливий трапунок та добра воля Птахи, то хто зна, як склалося б її життя — життя сироти. Мальва вважалася в таборі своїм хлопцем. Вона не випадково взялася опікуватися дітьми-сиротами. Вже третій рік поспіль, ще від закінчення дев’ятого класу. Сталося все наче й випадково. Тоді одна доброчинна організація звернулася до головного тренера збірної міста з вільної боротьби з проханням посприяти волонтерському руху в залученні найкращих спортсменів та тренерів федерації для створення програми з фізичного виховання в таборах для дітей-сиріт. Зголосилося багато добровольців, однак все обмежувалося лишень усними настановами та складаннями планів на папері. Втілювати ж задумане погодилися тільки двоє, Мальва і Віра, старша на рік спортсменка, бо причини не їхати влітку завжди знайдуться. Вірка ледве добула два тижні, не втрималася. А от Мальві все сподобалося: і діти, і ті, хто це все для них організовував. Може, тому, що ніколи не почувалася між ними чужинкою. Розуміла добре, ті діти не потребували співчуття чи вдаваних жалощів, фальш відчували нутром. Була впевнена, вони потребують розуміння, як і кожен з тих, хто має повні родини, розуміння, яке часто батьки доволі легко замінюють матеріальним клопотанням. Розуміння, яке тут виставлялося на перші позиції, було відкритою раною, боліло й пекло. Мальва знала, майже підсвідомо, як давати тому всьому лад, бо вона свого часу могла опинитися серед таких дітей. Якби Птаха отой кошик з новонародженим малям підкинула під звичайнісінький пологовий будинок або під будинок дитини. Якби…
