Зворотний бік світла - Корний Дара (книги бесплатно .txt) 📗
Коні плавно опустилися додолу. Птаха зіскочила з вогняного доволі легко, незважаючи на довгий поділ білої сукні. Чорний кінь, на якому сиділа Мальва, чемно опустився на передні коліна, даючи можливість злізти з нього. Мальва якимсь внутрішнім чуттям відчувала — це ще не все. Тому майже не кліпаючи дивилася на диво-коней. Тільки на частку секунди моргнула. І от замість коней перед ними дві золотоволосі красуні. Волосся сягало землі, горіло золотими променями. Ясні небесні оченята спокусливо дивилися з-під довгих вій.
— Золотоволоски з казки, — прошепотіла вражена Мальва.
— Так — золотоволоски, то одне з облич Жар-Птаха, Сварожого Птаха.
Птаха з такою любов’ю дивилася на красивих дівчат. Мальва якось на підсвідомому рівні схопила Птаху за руку. Жінка тремтіла. Дівчина зазирнула в зелені очі Птахи:
— Ти також таке вмієш, Птахо, правда ж? — чи то стверджувала, чи то запитувала Мальва. — Покажи, будь ласка.
Птаха посміхнулася. Відійшла назад декілька кроків, підняла руки до обличчя, затуляючи його довгими широкими рукавами суконки. Мить, і в небо до сонця злітає прекрасна Магура — граційний лелека. Співало, здається, все довкілля: «І все пір’я її — різне: червоне, синє, руде, жовте та срібне, золоте та біле. І також сяє, як Сонце-цар, і йде Вона близько Ясуні і також сяє вродою, найкращою у богів».
— От тобі, Мальво, й відповідь на запитання щодо помічниці Перунової. — Дівчина захоплено милувалася дужим летом Птахи-Слави.
Мальва підсвідомо знала, хто буде наступним у вервечці перетворень. Птаха їй нагадувала кішку, білу, пухнасту, ніжну. Птаха покружляла над головами тих, що стояли внизу, тоді також, як Жар-Птахи, кинулася каменем униз. Здавалося, що вона крилом вже торкала траву, мить — і перед нею інша іпостась Птахи. Мальва від захоплення аж присвиснула. Вона таки вгадала, але не зовсім точно. Замість біленької пухнастої кішечки, що гуляє як сама собі знає, стояла граційна, небезпечна, чорна, мов найчорніша ніч, пантера. Пружні лапи, голова високо піднята, пантера готова до боротьби. Сутність Птахи таки набагато складніша, аніж вимислила собі Мальва. Пантера без зусиль вистрибнула на гілку яблуні, де ще недавно сиділи Жар-Птахи. Потім з тієї гілки піднялася на вищу. Якусь мить дивилася на Мальву згори вниз. Тоді вернулася назад на землю, і коли пантера торкнулась землі, то перед Мальвою вже стояла її рідна Птаха.
— Ти — помічниця Перуна? Ти не просто Птаха, правда? Хто ти? — Мальва майже захлиналася від захоплення.
— У кожного безсмертного своє призначення. Так, я — Птаха, дехто називає мене Птахою-Славою, дехто кличе Магуркою. Мені до вподоби моє перше ймення, те, яким нарекла мене при народженні мама.
— І я так вмітиму, пра’?
— Вмітимеш. Тільки мусиш спочатку віднайтися. Бо найлегше — отримати Перемінник безсмертного, найважче — віднайти себе.
Вони ще довго блукали тим чарівним світом. Птаха багато говорила, розповідала про його мешканців. Мальва майже не перебивала, вона ж пообіцяла сама собі бути гарною ученицею. Знала, Птаха просто так ніколи її у цей світ не привела б. Соколи Рароги, Стратими, Стриби. Можливо, один з тих птахів стане її іншою сутністю, як ото Магури для Птахи-Слави. Тут були Леви з людськими головами, їх Птаха називала Сфінксами. Найбільше сподобалися істоти з тулубом коня та торсом і головою людини. Їх Птаха називала Китоврасами. Тепер розуміла Мальва, звідки ноги ростуть у людських міфологіях — оті Пегаси та Мінотаври, Горгулі, Сатири, Єдинороги. Коли людство у Світі Єдиного Бога було ще доволі юним та вірило в магію, ті інколи приходили з паралельних світів до людей в гості, ніколи нікому не шкодили, хіба що люди самі їх провокували, а це досить типово для людей, це знала Мальва навіть і по собі.
Міфологію світову Мальва знала препаскудно, так — кавалками, як і, до слова, решту наук. То виглядало так — зі світу по ниточці, тож Птасі доводилося майже кожну деталь розжовувати. Мальва сама дивувалася, як взагалі вона здала ті тести після школи та вступила в університет? Інтуїтивно ставила відмітки під варіантами-відповідями на поставлені запитання. На диво набрала дуже високий бал, її навіть якоюсь там грамотою нагородили — «За особливі успіхи в навчанні». Чи гризло її сумління через те, що без справжніх знань втрапила до універу? Звичайно, ні. Ще чого! Вона ж нічого поганого не витворила, навпаки — ощасливила батьків.
Уже вдома, після повернення зі Світу Вередів, Мальва, лежачи у своєму ліжку, зловила себе на думці, що з нетерпінням чекає наступної зустрічі з Птахою, наступної розмови та наступної науки. А вночі їй приснився сон — вона дужим птахом летить над чарівним Світом Вередів, падає каменем додолу і там внизу перетворюється на грізного й доброго звіра. Вона — прудка та сильна, вона мчить широким степом, вітер шумить у вухах, шепоче щось своєю мовою. Вона встигає розрізнити пару слів з того шепоту, вона добре чує їх: «То-тем, Мальво! Твій то-тем».
8. Перше Кохання
Батьки збиралися на відпочинок до моря. Пропонували і Мальві їхати з ними. Відмовилася категорично. Вони заслужили побути вкупі, без неї, чи не вперше за сімнадцять літ спільного сімейного життя. Якщо родина й розлучалася, то лишень коли Мальва їхала до бабусі Горпини в село, але батьки тоді продовжували працювати, ходити на роботу. А у вихідні, в суботу та неділю навідували своє єдине кохане дитя в селі. Тож вона хоче подарувати своїм рідним правдивий, майже місячний відпочинок, без неї, без її дурнуватих закидонів. А вона ліпше поїде в табір, так буде правильно, і користі від неї більше. Якщо, правда, Птаха не заперечуватиме.
Перед від’їздом батьків приїхала бабуся Горпина на два дні. Мальва втішилася бабусиному візиту, бо не так часто та навідувалася до Львова, завжди знаходячи купу причин не приїжджати. Не любила вона міста, казала, що від великого скупчення доброго і злого відразу в одному місці чується зовсім втомленою та виснаженою. Розуміла ті її слова хіба що Мальва. Бо знала, що та після відвідин тиждень приходить до тями. На Мальвині розпитування, чому ж тоді Мальві добре й комфортно і вдома, у Львові, і в бабусі в селі, розважливо відповіла:
— У вас, у міських, імунітет, вироблений роками. Мо’ якби я тут довше пожила, то також би його отримала… Мені й вдома хороше. Де народився — там і пригодився, — це вже віджартовувалася бабуся, хоча досвід перебування у місті таки мала, коли навчалася в медінституті. Здавалося Мальві, що причина тут геть інша. Яка? Прийде час, і бабуся сама розповість.
Гарна приказка: «Де народився — там пригодився». А де народилася вона? Птаха пообіцяла показати те місце, вона чекала на зустріч з ним, чекала і боялася. Боялася правди. Відчувала, що варто боятися…
Мальві кортіло познайомити бабусю з Птахою. І першого ж дня, в день приїзду бабусі, випала така нагода. Тато з мамою ще на роботі. «Дообрублюємо хвости перед відпусткою», — жартує тато. Птаха любить з’являтися несподівано, правда, вибирає завжди такі моменти, щоб не вважатися зайвою чи недоречною. Як давня подруга — просто заходить у гості. В той момент Мальва з бабусею сиділа та розмовляла про тести, про бабусиних сусідів, про погоду.
Раптом поруч почулося звичне, яке Мальву вже не дивувало, але бабуся трохи сполошилася:
— Йменням Сварожого кола вітаю вас — тебе, Горпино, і тебе, Мальво!
— Доброго здоров’ячко і тобі, Птахо! — бабуся схопилася зі свого місця і шанобливо вклонилася.
— Вашшє. Ви знайомі? Ну нє, так не цікаво. Птахо, а у нашому світі є хтось, кого ти не знаєш, га? Я вже майже не дивуюся, тільки трохи балдію від тебе час від часу. Але ж і ви, бабусю, мене ошелешили, нічого собі…
Птаха спокійно слухала Мальвину тираду. А та стояла між бабусею та жінкою в білому та розмахувала руками, вдаючи з себе трохи ображену.
— Внученько, золотце, я Птаху знаю ще раніше, аніж тебе. Так склалося, що ми… Ну, коли ти… Перед тим, як тебе… — почала щось пояснювати Горпина, та затнулася.
