Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
LIII
Після нетривалого обговорення рішення повернутись у Мадре-де- [ Діос і спробувати знайти південний тракт прийняли одностайно: чоти-ри голоси «за», нуль — «проти», Ян не голосував.
В основному за другу спробу агітував Семен. Хлопець підкреслив, що з дорогою вони знайомі, а значить, пройдуть її швидше, крім то-го, як зазначав Левко, у них достатньо часу, і головне — вони не настільки втомилися, щоб відступати. Проти повернення в ліс ви-словлювався Ґрем, але ніяких змістовних аргументів, окрім власно-го небажання лізти в джунглі, мулат не навів. Коли дійшло до голо-сування, американець розраховував, що Сатомі пристане на його сторону і за рахунку 2:2 йому вдасться відмовити друзів від примхли- иої ідеї шукати Паїтіті. Проте японка несподівано підняла руку, ко¬ли Сьома спитав: «Хто за те, щоб продовжити експедицію і піти назад
у ліси?-ж — і мулату нічого не лишалось, як докласти своє вимучене «за» до решти (Ґрем не хотів, щоб Сатомі подумала, що він спасу¬вав чи злякався).
Сатомі, як це часто трапляється у дівчат, не змогла б пояснити мо¬тиви свого рішення. Так, вона була дівчиною, і перспектива пертись назад у глушину, де вони ледве не втратили Яна, через якийсь лист і фотографію з незрозумілими закарлюками їй недуже імпонувала, од¬нак в останній момент щось забурувало в її голівці, і дівчина виріши¬ла піддатись химерному імпульсу. Можливо, вона досі прагнула до¬вести хлопцям, що вони недарма взяли її з собою. Можливо, вона несвідомо хотіла показати Левку, що він втратив, не захотівши зустрі¬чатися з нею (Сатомі вважала, що недостатня наполегливість при за¬лицянні пояснювалася не невпевненістю й комплексами українця, а її ефемерними недоліками, думала, що Лео просто не схотів її добива¬тися; показна байдужість Левка, особливо після того, як він почав під¬озрювати про упадання Ґрема, ранила її). Хай там як, Сатомі спершу бовкнула, а потім подумала, а коли додумалася, що втнула дурницю, міняти щось було пізно — голосування завершилося, Сьома офіцій¬но оголосив результати.
4:0 — рішення прийнято — і четверо друзів повертаються на до¬рогу, щоб увібгатися ще глибше в дикі нетрі і таки піймати легенду за хвоста, щоб розшукати руїни, чий привид після попередньої невдачі несподівано повернувся на їхній горизонт.
LIV
В серпня 2012 року. 16:41 [UTС-5)
Хатина Тора Сандерса
Лео і Сьома підійшли до норвежця, який пакував невелику наплічну сумку біля дверей вітальні. Почувши кроки, чоловік випростався.
Ви збираєтеся повертатись, Щ радше Ствердив, ніж спитав Тор,
промацавши очима лиця хлопців.
—Так, — підтвердив Сьома.
Ґрем, який сидів, заклавши ліву ногу на коліно, не стримався і ввіг нав сердитий погляду спину росіянина. Ян Фцуіер, тягнучи свій на¬плічник по підлозі, чалапав у напрямку Тора і хлопців.
—Не наситилися ще... — скорчив усмішку Тор Сандерс. А тоді знизав плечима і, не стишуючи голосу, додав: — Йолопи...
—Я поважаю вашу думку, Торе, але вона мені нецікава, — жор стко парирував Семен.
—Ет, байдуже, — прокректав у відповідь старий, ховаючи за за¬розумілою гримасою власне здивування. Ці двоє слов’ян виявилися першими урвиголовами на його пам’яті, котрі добровільно поверта¬лися у нетрища Мадре-де-Діос.
Розчинивши двері, Тор пропустив уперед Яна. Затримався, пова¬жався, озирнувся через плече і зрештою промовив: j — Я радив би вам, хлопці, двічі подумати перед тим, як пертися на-рад у selva negro. Але якщо ви все ж таки не передумаєте, не зава¬дило б оновити реманент.
Погляди приятелів зійшлись на купі розкислих від вогкості, подер¬тих колючками і наполовину згризених мурахами рюкзаків. Тор мав рацію: після наскоку вогненних мурах третина спорядження стала не¬придатною, шкіра на бутсах розлазилася, мов туалетний папір, а біль¬шість одягу нагадувала вогкі марлі.
і Левко і Семен напівголоса перекинулись кількома словами. Лео розкрив рота, збираючися сказати, та Сандерс випередив його:
— Я можу купити все необхідне. Тобто все, що зможу знайти в Пуерто-Мальдонадо. Завтра до обіду спорядження буде тут.
—Ми самі хотіли про це попросити, але... у нас майже не лишило¬ся готівки. Лише картки. — Левко безпорадно розвів руками.
—Нехай хтось поїде зі мною. В Пуерто є відділення «Banco de la Nncion»2. Якщо поталанить, у банкоматі може виявитися кількасот нуебо-солів.
— Я поїду, — не чекаючи, визвалась Сатомі. і — Тобі не можна самій, — повернув голову Левко.
— Я поїду з нею, — докинув американець, для підтвердження сво- I* намірів зробивши кроку напрямку дверей.
Левко застиг ні в сих ні в тих. Насумрився. Він волів би поїхати за¬мить Ґрема.
— Нехай їдуть, — втрутився Сьома, поглядом спиняючи Левка від ні-иродуманих дій. Повернувшись так, щоб його бачив лише українець,
СЬома прошепотів: — Є розмова.
Тоді вирішуйте, що маєте купити, і в дорогу, — переступивши Пиріг, доказав Тор.
Хлопці й дівчина швидко обговорили, що слід докупити: один на- м»’Г, два спальники, три пари похідного взуття, розпалювачі для вог- HIIIIU1 й деякі інші, менш важливі елементи екіпіровки.
1 Чорна сельва (ісп.).
2. Національний банк Перу.
Вийшовши на подвір’я і побачивши припнуту біля причалу, місця¬ми заляпану іржею плоскодонку, Левко спохватився.
—Домовся з човнярем, — сказав він Сатомі (на Грема намагав-ся не дивитись). Можна було попросити човен у Тора, але його плав- засіб не викликав довіри. Вчотирьох вони його потоплять на раз-два, навіть не допливши до середини річки.
—З Атаучі?
—Так. Можна й з ним.
—На коли?
—Затягувати не варто. Нехай завтра зранку піджене човен до причалу коло халупи Сандерса. Щойно повернетесь, відпливемо, добре?
Дівчина була не в захваті від того, що попливе в нетрища не ви спавшись, але заперечувати не стала.
—Гаразд, — кивнула японка. — Щось іще?
Сьома метнувся назад до хатини і повернувся із записником у ру ках. Видерши аркуш, він написав на ньому електронну адресу й пері’ дав його Сатомі:
—Це мейл моїх батьків. Напиши, що з нами все гаразд і що па ступного разу вийдемо на зв’язок десь за два тижні.
—О’кей, Семе.
—Я залишаю генератор увімкненим, — озвався Тор Сандерс. Заряджайте камери і що там іще у вас із техніки. Душ за будинком, ту алету кущах. Якщо маєте продукти, можете скористатися плитою кухня на першому поверсі, відразу за вітальнею.
Прощаючись, Ян простягнув Левку руку:
—Бувай, друже, і... не ображайся, що зіпсував вам усе...
—Це ти мені пробач. — Українець почувався дивно, адже, яким не Ян, вони ніколи не зазирнули б до хатини Сандерса і не дізналися П про послання Ґуннара.
—Все добре.
—Ти зразу в Ліму чи зависнеш у Куско?
Чех невесело всміхнувся:
—Одному сумно. Шурую напряму в Ліму і спробую поміняти ким ток, щоб вилетіти якнайшвидше. Якщо не вдасться, куплю на НЙГІ ближчий рейс.
—Зрозуміло. Тоді гарної дороги. Не хворій!
—Дякую! А тобі... — Очі Фідлера потьмяніли. — Бажаю розшу кати цю гниду.
Левко сяйнув короткою, мов виблиск сонячного зайчика, усмішке їм і
Підійшов Семен, хлопці по черзі обнялись. Тор Сандерс завів дви¬гун старезного «Jeep Cherokee», сигналізуючи, що час рушати.
—Давайте сфоткаємося, — запропонував Ґрем, — усі разом. Зні- шете нас. Торе?
Не глушачи мотор, Сандерс вийшов із машини і зашкарублими пальцями взяв камеру з рук японки. Хлопці й дівчина стали пліч-о- Інліч і обнялись. Зліва Сьома, за ним — Ґрем, обоє посміхаються. |В центрі — Сатомі, зосереджено тупиться у вічко фотоапарата. Заді- Івчиною стоїть Ян, не сфокусований, майже розгублений, думками він Ьалеко за межами сельви, він бачить себе в чистій сухій кімнаті з кон¬диціонером над головою і головне — в кліматичній зоні, в якій від спе¬ки піт не ллється з усіх бісових пор твого тіла, так, наче ти підгузок,
І який не міняли цілий день. Справа прилаштувався Левко. Українець хмуриться, думаючи про те, що мав би зреагувати першим і поїхати І японкою замість Ґрема. Тор Сандерс зробив два знімки і віддав «№коп» Семену.
