Леопард - Несбьо Ю (читать книги полные TXT) 📗
Ярле Андреассен добув свій водолазний ніж, підплив до оленя й відтяв водорості під рогами. Раптом йому спало на думку, що керівник групи скорше цього не схвалить. Але думка про те, що такий чудовий звір так і залишиться лежати тут, під водою, була для нього нестерпна. Труп сплив на півметра, але там було навіть більше водоростей, що захаращували йому шлях. Ярле стежив, щоб його мотузка не сплуталася з водоростями, й поспіхом вирішив відтяти їх, але раптом за мотузку смикнули. Досить рвучко, і він збагнув: на тому кінці мотузки роздратовані. Цей несподіваний посмик вибив з рівноваги. Ніж випав з руки. Він посвітив ліхтарем і побачив лезо ножа оддалік. Він обережно поплив туди. Устромив руку в намул, і його струмінь злетів в обличчя, мов попіл. Намацав дно, каміння, гілки, слизьку суміш глини та твані. І щось тверде. Ланцюг. Мабуть, з якогось човна. Знову ланцюг. Щось інше. Тверде. Якісь обриси. Порожнина, отвір. Він відчув раптове шипіння бульбашок, перш ніж у голові з’явилося відчуття: йому страшно.
— Чи все гаразд, Ярле? Агов, Ярле!
Яке там... Моторошна думка пронизала хистку свідомість — рука Ярле в товстій рукавиці втрапила до роззявленого рота людини.
Частина третя
Розділ 36. Гвинтокрил
Мікаель Бельман прилетів до озера Люсерен на гвинтокрилі. Лопаті збивали туман у цукрову вату, поки він, прихилившись, виліз із пасажирського місця й побіг ділянкого за майстернею. Слідом підтюпцем рухалися Колкка та Бівіс. З протилежного боку наближалися четверо чоловіків із ношами. Бельман зупинив їх, відгорнув ковдру, і поки ті, що несли ноші, стояли відвернувшись, став уважно роздивлятися голе, біле, розбухле тіло.
— Дякую, — кивнув Бельман, жестом дозволивши нести ноші до гвинтокрила.
Бельман зупинився на вершині пагорба, роздивляючись людей, які згуртувалися між майстернею та озером. Серед водолазів та дайверів, що знімали спорядження, він зауважив Беату Льонн та Каю Сульнес. А трохи віддалік — Харрі Холе, котрий розмовляв з якимось чоловіком, вочевидь, то був Скай, місцевий поліцейський.
Начальник КРИПОСу знаком звелів Колкку та Бівісу залишатися на місці, а сам прудко спустився вниз.
— Добридень, ленсмане, — привітався Бельман, струшуючи дрібні гілочки з довгого пальта. — Мікаель Бельман, Крипос, ми з вами розмовляли по телефону.
— Еге ж, — згодився Скай. — Того вечора, коли його люди знайшли тут оту мотузку. — І він пальцем тицьнув на Харрі.
— Він і зараз тут, — зауважив Бельман. — Але питання в тім, що він робить на моєму місці злочину?
— Ну, — втрутився Харрі й кахикнув. — По-перше, навряд чи це є місцем злочину. По-друге, я розшукую зниклих безвісти. Схоже, ми знайшли те, що шукали. А як просувається розслідування потрійного убивства? Чи ви щось знайшли? Отримали нашу інформацію про Ховасхютту?
Ленсман зустрів погляд Бельмана й віддалився непримітно, але хутко.
Бельман дивився на озеро, соваючи вказівним пальцем під нижньою губою, ніби втираючи якусь невидиму мазь.
— Послухай-но, Холе. Ти усвідомлюєш, що зараз ти зробив усе для того, щоб ти й твій бос Гуннар Хаген не лише втратили роботу, а й були покарані за недбальство на службі?
— І це все через те, що ми просто виконували свою роботу?
— Гадаю, Міністерство юстиції вимагатиме детальних пояснень, чому ви розгорнули пошуки зниклої людини поряд із мотузяною майстернею, звідки було взято мотузку, яка стала знаряддям убивства Маріт Ульсен. Я вам уже давав шанс, другого не буде. Гру скінчено, Холе.
— Гаразд. Отже, доведеться Міністерству юстиції все детально пояснити, Бельмане. Певна річ, у поясненнях буде інформація про те, як ми визначили, де взяли мотузку, вийшли на слід Еліаса Скуга й дізнались про Ховасхютту, затим виявили, що була ще й четверта жертва, яку звали Аделе Ветлесен, а сьогодні її знайшли в озері. Тобто виконали роботу, з якою Крипос, попри ваше чудове керування, всі свої ресурси й людей, не впорався за більш як два місяці. То як, Бельмане?
Бельман люто мовчав.
— Боюся, що міністр юстиції може завагатися щодо того, який підрозділ дієвіший при розслідуванні убивств у нашій країні.
— Дивись, не перегни палицю, Холе. Я тебе на порох зітру. — Бельман клацнув пальцями.
— Гаразд, — мовив Харрі. — Ані ти, ані я не маємо поки що в руках пристойних карт. Але що скажеш, якщо я оголошу «джек-пот»?
— Ти це про що?
— Ти отримаєш усе. Усе, що ми маємо. Нам не потрібна слава за те, що ми зробили.
Бельман підозріливо зиркнув на Харрі:
— А чого це ти надумав нам прислужитися?
— Усе дуже просто, — відповів Харрі, витягуючи з пачки останню сигарету. — Мені платять за те, щоб я допомагав ловити убивць. Це моя робота.
Бельман, глузливо скривившись, ворухнув плечима й головою, але не прохопився ані звуком.
— Гаразд, Холе, кажи, що тобі треба.
Харрі запалив сигарету.
— Мені треба, щоб ані Гуннар Хаген, ані Кая Сульнес, ані Бйорн Гольм не постраждали. Як і їхні подальші кар’єрні перспективи.
Бельман підпер великим пальцем свою м’ясисту нижню губу:
— Хтозна, чи зможу я зарадити...
— І ще: я теж хочу брати участь у розслідуванні. Мені потрібен доступ до всіх матеріалів, які ви маєте, і до слідства.
— Замовкни! — гаркнув Бельман, здіймаючи руку догори. — Ти що — глухий, Холе? Я наказав тобі не встрявати у цю справу!
— Бельмане, разом ми спіймаємо убивцю. Й наразі суттєво саме це, а не те, хто буде вирішувати все згодом.
— Не смій!.. — заволав Бельман, але враз змовк, зауваживши, що дехто озирнувся на його крик. Підійшовши до Харрі ближче, він стишив голос: — Не смій розмовляти зі мною як із недоумком, Холе.
Подувом вітру попіл від цигарки Харрі кинуло просто в обличчя Бельмана, але той навіть оком не кліпнув.
Харрі знизав плечима:
— А знаєш, Бельмане, гадаю, заковика тут не так у владі та політиці, як у тому, що ти, Бельмане, — хлоп’як, яке мріє стати героєм, що порятує світ. А зараз ти злякався, що я якось стану на заваді твоєму геройству. Але зарадити цьому можна дуже просто. Ану давай розстебнемо штани й подивимося, хто дістане цівкою аж до водолазного човна.
І тут Мікаель Бельман голосно розреготався:
— Харрі, уважно читай застережні знаки!
Його права рука вихопилась уперед так швидко, що Харрі не встиг зреагувати, й, вихопивши з рота в нього сигарету, кинула її у воду. Недопалок з шипінням згас.
— Дивись, щоб не поплатився життям! Чудового тобі дня.
Поки гвинтокрил здіймався у повітря, Харрі мовчки спостерігав за тим, як його остання сигарета гойдається на воді. Сірий змоклий папір, чорний згаслий кінчик.
Коли водолазний човен висадив Харрі, Каю та Беату Льонн біля парковки, вже вечоріло. Під кронами дерев зчинилась метушня, звідусіль почали клацати спалахи — журналісти. Харрі втомлено здійняв руку і почув у темряві голос Рогера Єндема:
— Харрі Холе, кажуть, ви знайшли тіло жінки в озері? Як її ім’я й чи певні ви, що це має стосунок до решти убивств?
— Без коментарів, — відповів Харрі й покрокував далі у сяйві фотоспалахів. — Наразі це справа про зниклу безвісти. Можемо лише повідомити, що, можливо, ми знайшли зниклу жінку. А щодо убивств звертайтесь у Крипос.
— Ім’я жінки?
— Спочатку її треба опізнати й повідомити родичів.
— Але ви не виключаєте, що...
— Так, як зазвичай, я нічого не виключаю, Єндеме. Чекайте повідомлень для преси.
Харрі сів у машину, Кая вже завела двигун, а Беата Льонн вмостилася на задньому сидінні. У супроводі невгамовних спалахів машина викотилася на шосе.
— Отже, — мовила Беата, влаштовуючись зручніше, — я так і не зрозуміла, чому ви вирішили шукати Аделе Ветлесен саме у цьому місці.
— Звичайна дедукція, — відповів Харрі.
— Певна річ, — зітхнула Беата.
— Насправді мені навіть соромно, що мені ця думка в голову не прийшла раніше. Я весь час думав: з якого дива убивцю занесло у покинуту мотузяну майстерню? Лише розжитися шматком мотузки? Тим паче що отой шмат, на відміну від мотузки з крамниці, може навести на слід сюди. А відповідь була на поверхні. І мені це спало на думку, коли я споглядав глибоке африканське озеро. Він приїхав сюди не за мотузкою. Отже — мотузка прислужилася йому тут для чогось, а потім він просто прихопив її з собою. А згодом, коли вона просто потрапила під руку, скористався нею при убивстві Маріт Ульсен. А сюди він приїхав, щоб позбутися трупа Аделе Ветлесен. Ленсман Скай просто наштовхував нас на це, ще коли ми вперше сюди приїхали. Мовляв, у цих місцях озеро глибоке. Убивця напхав жінці у кишені штанів каміння, прив’язавши мотузкою ноги до черева, а потім викинув тіло за борт.
