Кинджал проти шаблі - Литовченко Тимур Иванович (книга регистрации TXT) 📗
I тут князеві несказанно пощастило: всупереч рішенню Сигізмунда, посаду канівського й черкаського старости, раніш обійману Федором Андрійовичем Сангушком, черговий сейм несподівано запропонував Дмитрові Івановичу Вишневецькому! Зрозуміло, князь негайно погодився. Відтоді його справи почали поступово виправлятися.
У нього виникла маса ідей, пов’язаних зі зміцненням кордонів, про які Вишневецький вирішив доповісти королеві. Сигізмунд II Август прийняв його, уважно вислухав, але не відмовив і не схвалив. Ніяких грошей на реалізацію сміливих планів не дав... Усі подальші спроби Вишневецького повторно доповісти про його плани король уперто ігнорував.
Тверезо помізкувавши над ситуацією, Дмитро вирішив заручитися підтримкою могутнього Василя Острозького: той все ж таки доводився йому далеким родичем з боку матері...
Острог,
1550 рік
Тихим теплим вечором Дмитро в супроводі вірного Охріма під’їжджав до величезного замку. Оскільки впливовий родич погодився прийняти прохача лише наступного дня, необхідно було десь переночувати до ранку. Місце знайшлося на гостиному дворі неподалік замку. Ну що ж, і то непогано...
Розташувавшись за одним зі столів тамтешнього шинку, з нагоди спекотного літа розставлених просто на вулиці, чекаючи вечері, Вишневецький із цікавістю поглядав на всі боки. Час наближався до заходу, промені низького сонця несміливо пробивалися крізь густе листя дерев, земля поринала в таємничий напівморок. Пекуче сухе повітря було напоєне солодкуватим ароматом прілої трави та свіжими пряними пахощами клейкої деревної смоли й листя.
Неподалік шинку на широкій лаві князь помітив надзвичайно гарну дівчину: розкішне світло–русяве волосся було заплетене в тугі дівочі коси, правильні риси обличчя, високі вилиці, напрочуд виразні блакитні очі, ніжна, немовби порцелянова шкіра, рожеві чуттєві губи — весь її вигляд змусив Дмитра затріпотіти. Дівчина тримала невелику книгу й вишукануну сумочку. Спершу вона читала, потім розмовляла з моложавою пані — ймовірно, зі старшою сестрою або, швидше, матір’ю. Коли зовсім стемніло, жінки підвелися з лави й повільно попрямували нагору по вузькій стежці, що вела до Острозького замку.
Краса дівчини справила на Дмитра незабутнє враження. Обидві жінки були вдягнені досить скромно, як одягаються небагаті городяни. Вишневецький наказав Охрімові обережно простежити за жінками, вирішивши потім дістати про них відомості самостійно, не передоручаючи настільки делікатну справу навіть вірному слузі! Охрім з’явився за півгодини й доповів господареві, що особи, які його цікавлять, зайшли на територію Острозького замку через потайную хвіртку.
Князь був задоволений результатом і, розправившись із вечерею, пішов спати. Рано–вранці вийшов прогулятися й неподалік заповітного місця, де вчора, за описом Охріма, зникли загадкові незнайомки, побачив цирульню. Залишалося увійти туди й віддати себе в руки цирульнику — балакучому, як і всі представники цього ремесла.
— По всьому виходить, пан бачив Беат, удовицю князя Іллі Острозького, — констатував голяр, вислухавши розповідь відвідувача про зустрінутих напередодні жінок. — Пані живе в замку зі своєю чарівною дочкою Оленою. Вони нещодавно побували в Кракові, а тепер от повернулися в Острог. Подейкують, удовиця не надто ладить з князем Василем Острозьким і живе в замку доволі замкнуто.
— Чому це? — насторожився Вишневецький.
— Бачте...
Тут цирульник, ледь підкручуючи за останньою модою лівого вуса Дмитра, зробив вільною рукою невиразний жест.
— Бачте, старший син і спадкоємець усієї слави роду князь Ілля Острозький помер... як би це м’якше висловитися... за досить загадкових обставин. Весь свій величезний спадок він заповів дочці Олені, якій заледве виповнилося одинадцять рочків, а вона вже така красуня!.. Втім, пан сам бачив.
— Та невже їй усього лише одинадцять?! — здивувався князь.
— Щира правда, усього одинадцять рочків! Інакше навколо Острога давно роїлися б юрби наречених... Якщо панові це цікаво, то, згідно з чутками, Ілля Острозький призначив дочці трьох опікунів: матір Беат, дядька Василя Острозького й не когось там, а самого короля нашого Сигізмунда! При королівському дворі заможну спадкоємицю величають на польський манер — Гальшкою... До речі, от іще: подейкують, що пані Беат начебто має якийсь дуже високий титул, але всіляко приховує це.
— Тобто?..
— О–о–о, панові краще не запитувати про те, чого навіть я не знаю! — зітхнув голяр. — Злі язики мелють, що пані Беат начебто доводиться досить близькою ріднею самому Сигізмундові! Втім, вона виховувалася в королівській родині, це безсумнівно... Тому пані Беат періодично з’являється при дворі в Кракові, а потім знову вертається сюди, в Острог.
Князь щедро розплатився з господарем цирульні й відправився назад, веселий і щасливий. Він уже й думати забув про те, що збирався шукати підтримки своїм сміливим військовим планам у Василя Острозького. Без цього можна якось обійтися — мало яка нагода видасться надалі?! А от знайти другу таку ж красунечку, як юна Гальшка...
Повернувшись на гостиний двір, Дмитро гордо оголосив Охріму:
— Я знаю її ім’я і звання! Тепер треба познайомитися із цим сімейством, а також знайти спосіб бути прийнятим у них.
Перебравши всі наявні можливості, вони вирішили написати листа, у якому матері й дочці можна було запропонувати захист і сприяння у справах. Якщо попри величезний статок, успадкований від чоловіка, удовиця Беат живе скромно й замкнуто, та ще й не ладить із князем Василем, — отже, на це є причини! У такій ситуації ні їй, ані її малолітній красуні–дочці не завадить хоробрий захисник...
Всю ніч Дмитрові не спалося, у напівдрімоті його відвідував образ юної спокусниці Олени й різноманітні солодкі мрії. Раннім ранком князь розштовхав напівсонного Охріма й наказав віднести в замок нашвидкуруч накиданого листа.
Козак ледь втовкмачив господареві, який згоряв від нетерпіння, що з’явитися до двох шляхетних жінок ледве не на світанку — найвища безтактність! Хоча б обіду варто дочекатися...
Коли настала заповітна година, князь ледь не за руку притягнув Охріма до воріт Острозького замку, де залишився чекати повернення вірного товариша з калатаючим серцем, намагаючися вгадати результат. Посланець з’явився за чверть години й розповів наступне. Він бачив тільки літню даму. Пані Беат прийняла його досить люб’язно, пустилася розсипати похвали покійному чоловікові, живописала всі його заслуги, зворушливу турботу про неї й дочку, смерть Іллі Острозького за воістину містичних обставин, а завершила переліком несправедливостей, що випали на її овдовілу долю. Прийняти князя Вишневецького погодилася за пару днів: Василь Острозький мав поїхати у справах — отоді, ближче до вечора...
— Шлях відкрито, — зрадів Дмитро, — залишається скористатися ним!
У призначену годину він із сильно калатаючим серцем, але легкою ходою піднімався потайними сходами замку в покої удовиці Беат. Пані була вкрай люб’язною, знову повторила свою історію — втім, цього разу додавши, що нависла над їхнім сімейством небезпека аж ніяк не минула, а тому вона з дочкою має крайню потребу в захисті. Як і слід вчиняти у всякій серйозній справі, удовиця вже дістала відомості про князів Вишневецьких і лишилася задоволеною почутим. У молодому князеві Дмитрові Івановичу вона вбачала насамперед захисника, а потім уже друга.
Розчулений довірою й відвертою заявою Беат, Дмитро пообіцяв їй повне сприяння у всіх справах, запевнивши, що готовий забезпечити захист родини покійного Іллі Острозького. Пані подякувала князю гаряче й сердечно, простягнула руку для прощального поцілунку: здається, думала, що на цьому побачення можна вважати завершеним... Однак князь запитав, чи не викажуть честь бути представленим її дочці — незрівнянній Олені? Удовиця явно розхвилювалася, але, невідривно вдивляючись Дмитрові в обличчя, насилу вичавила:
