Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів - Гудкайнд Террі (книги бесплатно без онлайн .txt) 📗
— Хіба? І в чому ж його значущість?
— Ваш брат — глава секти цілителів.
— Так? Мені він про це не говорив.
— Напевно, не хотів хвалитися. Смирення перед Магістром Ралом взагалі властиве д'харіанцям і є однією з основних заповідей стародавньої секти цілителів.
— Можливо. Значить, він — глава цих цілителів?
— Так, — кивнула Кара. Він верховний жрець Рауг'Мосс.
— Що? — Вигукнув Річард. — Як ти їх назвала?
— Рауг'Мосс, Магістр Рал.
— Ти знаєш значення цього слова?
— Знаю, що воно означає «цілителі». — Кара знизала плечима. — А ви знаєте точне значення, Магістр Рал?
— Де Бердіна?
— У ліжку, треба думати.
Річард побіг по коридору, на ходу віддаючи розпорядження:
— Кара, сьогодні вночі ти охороняєш покої Келен. Раїна, іди розбуди Берліну і скажи, що я чекаю її у себе в кабінеті.
— Зараз, Магістр Рал? — Запитала Раїна. — Так пізно?
— Так, і поквапся.
Річард вбіг у кабінет, де на столі лежав щоденник Коло, написаний на древнєд'харіанському.
А на древнєд'харіанському «Рауг'Мосс» означало «священний вітер».
В голові у нього звучало застереження Шоти, передане через Надін «вітер полює за ним», — і слова пророцтва, накреслені Джеганом на стіні підземелля: «щоб погасити пожежу, він повинен шукати відповідь у вітру».
19
Цього разу, — попередила Енн, — дай говорити мені. Ясно?
Її брови майже зійшлися на переніссі. Вона присунулася так близько, що Зедд відчув в її диханні запах недавно з'їденої ковбаси. Вона постукала нігтем по його нашийнику — ще одне попередження, хоч і безмовне. Зедд невинно моргнув.
— Якщо тобі це принесе задоволення, будь ласка. Тільки мої вигадки завжди служили твоїм інтересам.
— Ну так, звичайно! А твої дурні жарти — просто верх дотепності!
Зедд визнав, що її знущальна посмішка — це вже зайве; могла б обмежитися однією тільки саркастичною похвалою. Всьому на світі є межа, і цій жінці давно пора навчитися триматися у відведених їй рамках.
Зедд критичним поглядом окинув тьмяно освітлену двері заїжджого двору на протилежному боці вулиці. Між двома складами висіла невелика вивіска: «заїжджий двір Джестер».
Зедд поняття не мав, як називається це досить велике місто, куди вони прибули вже в темряві, зате відмінно знав, що волів би взагалі сюди не заїжджати.
Заїжджий двір Джестер виглядав так, ніби його побудували, щоб заповнити порожнечу на задвірках або, що ймовірніше, приховати цей заклад від уваги поважної публіки, а головне, від влади. Його відвідувачі, як встиг уже помітити Зедд, сильно змахували або на найманців, або на розбійників з великої дороги.
— Мені це не подобається, — пробурмотів він собі під ніс.
— Тобі нічого не подобається, — гаркнула Енн. — Такого зануду я в житті своєму не зустрічала!
Зедд в щирому подиві звів брови.
— Невже? А мені завжди говорили, що я дуже приємний супутник. У нас ще залишилася ковбаса? — Енн закотила очі.
— Ні! Так що ж тобі не подобається на сей раз? На іншій стороні вулиці підозрілого вигляду суб'єкт злодійкувато озирнувся і, намагаючись триматися в тіні, рушив до дверей «заїжджого двору Джестера».
— Не розумію, навіщо Натану туди заходити? — Енн кинула погляд на заїжджий двір і поправила сиве пасмо волосся, що вибилося із зачіски.
— Щоб поїсти гарячого й перепочити. — Вона подивилася на Зедда. — Ось навіщо, якщо він взагалі там.
— Я ж навчив тебе відчувати чарівну нитку, яка тягнеться від стежачої хмари. Ти ж сама відчула її, відчула Натана.
— Вірно, — погодилася Енн. — І ось тепер, коли ми нарешті наздогнали його, тобі це не подобається.
— Саме так, — з відсутнім виглядом промовив Зедд. — Не подобається.
Сердитий погляд Енн змінився стурбованим.
— Що тебе турбує?
Подивися на значок. Під назвою. Дві жіночі ніжки, буквою «V».
Енн втупилася на Зедда, як на божевільного.
— Зедд, ця людина просиділа взаперті в Палаці Пророків майже тисячу років!
— Ось саме, взаперті. — Зедд постукав по нашийнику, що називався Рада-Хань. Нашийнику, який Енн начепила на нього, щоб підкорити своїй волі. Натан не побажає знову опинитися в нашийнику. Я впевнений, він кілька століть будував плани, як від нього позбавитися. Я з жахом думаю, що він за допомогою пророцтв впливав на події, щоб підвести їх до того повороту долі, який дозволить йому звільнитися від нашийника. І ти сподіваєшся переконати мене, що він пішов туди лише тому, що йому захотілося повії? Не забувай, він чудово розуміє, що ти його шукаєш.
Енн дивилася на нього в усі очі.
— Зедд, ти хочеш сказати, що Натан свідомо впливав на події — тобто пророцтва, — щоб звільнитися від нашийника?
Зедд, дивлячись через дорогу, похитав головою.
— Я всього лише хочу сказати, що мені це не подобається.
— Не виключено, що йому після довгого утримання просто дуже захотілося жінки.
— Ти знаєш Натана більше дев'ятисот років. Я ж познайомився з ним недавно. Зедд нахилився до неї ближче. — Але навіть я розумію, що це нісенітниця. Натан не дурень. Він надзвичайно талановитий чарівник. І ти робиш серйозну помилку, недооцінюючи його.
Енн деякий час дивилася йому в очі.
— Ти маєш рацію. Можливо, це пастка. Звичайно, вбивати мене заради того, щоб утекти, Натан не стане, але все інше… Так, можливо, ти правий.
Зедд пирхнув.
— Зедд, — після довгої і ніякового мовчання заговорила Енн, — нам дуже важливо спіймати Натана. У минулому він допомагав мені, коли в пророцтвах виявлялася небезпека, але все ж він залишається пророком. А пророки небезпечні. Не тому, що вони бажають людям зла, а просто тому, що такі властивості пророцтв.
— Немає необхідності переконувати мене в цьому. Мені відомо, як небезпечні пророцтва.
— Ми завжди тримали пророків у самітництві, тому що, якщо залишити їх без нагляду, може трапитися катастрофа. Пророк несе небезпеку не тільки іншим, а й собі самому. Людям властиво мстити тим, хто говорить правду, немов знання істини і є причина нещастя. Пророцтва шкідливі для непідготовлених умів, для тих, хто не знає і не розуміє магії, не кажучи вже про самих пророкуючих. Одного разу ми привели до нього жінку — ми робили так іноді, якщо він просив…
— Ти тягала до нього повій? — Перебив Зедд, насупившись.
Енн неуважно знизала плечима.
— Ми розуміли, що йому самотньо. Готова зізнатися, що це був не найкращий вихід з положення, але так, ми час від часу приводили йому повій. Адже ми не безсердечні.
— Як гарно з вашого боку. — Енн відвела погляд.
— Ми зобов'язані були не випускати його з Палацу, але ми жаліли його. Він же не винен, що народився з даром пророка. Ми завжди попереджали Натана, щоб він не смів робити жінкам ніяких передбачень, але одного разу він порушив заборону. Та жінка вилетіла з Палацу з криками жаху. Ми так і не з'ясували, як їй вдалося втекти. Перш ніж вдалося її відшукати, вона роздзвонила про це пророцтво всім. І спалахнула війна. Загинули тисячі людей. Жінки і діти.
Іноді я всерйоз думаю, що Натан божевільний. Без сумніву, з усіх неврівноважених людей, яких я бачила, він найнебезпечніший. Натан бачить світ не лише таким, яким той стоїть перед його очима, а через призму пророцтв, що виникають у нього в голові. Того разу я, зрозуміло, учинила йому допит, але він заявив, що не пам'ятає жодного пророцтва і нічого не говорив цій повії. І тільки набагато пізніше мені вдалося пов'язати між собою кілька пророцтв, і я виявила, що один з хлопчиків, які загинули під час війни, був саме тим, хто згадується у одному з пророцтв. Він повинен був стати жорстоким і кривавим правителем. Якби він вижив, загинули б сотні тисяч людей, але Натан своїм вчинком відсік цю небезпечну розвилку. Я боюся навіть уявити, скільки відомо цій людині і як багато він від нас приховує. Пророк з легкістю здатний завдати колосальної шкоди, і якщо він жадає влади над світом, йому нічого не варто її отримати.
