Година бика - Ефремов Иван Антонович (читать книги онлайн полные версии .txt) 📗
Через вісім днів людей Торманса зібралося достатньо, щоб розпочати сеанси. На подив землян, це були лише “джи” — довгоживучі: технічна інтелігенція, вчені, люди мистецтва. Фай Родіс зажадала, щоб запросили й “кжи” — короткоживучу молодь. Інженер Таель збентежився.
— Вони не одержують достатньої освіти, і ми майже не спілкуємося з ними. Тому я не знаю тих, які заслуговують довір’я. І до того ж навіщо це їм?
— Я даремно змарнувала на вас час, — суворо сказала Родіс, — якщо ви досі не збагнули, що майбутнє може належати або всім, або нікому.
— У них класове гноблення принизливіше, ніж було у нас при феодалізмі! — вигукнула Чеді. — Відгонить рабовласницьким ладом!
Тормансіанин побагровів, губи його затремтіли, і він втупив свої фанатичні очі в Родіс з такою собачою відданістю і благанням, що Чеді стало ніяково.
— Справді, у нас різко розділені ті, що мають право на освіту, і неосвічені. Але ж вони відбираються за реальними здібностями з усієї маси дітей, які народжуються. І вони сповна щасливі, ці люди “кжи”!
— Цілком так само, як і ви, “джи”. Ви займаєтесь обраною справою, творите, робите відкриття. Тоді чим пояснити ваші шукання й душевні терзання? Ні, я бачу, що ми досягли ще небагато чого. Це мій прорахунок! Прогулянки відміняються, і ми з вами візьмемось до історичної діалектики.
Переляк, що сягав відчаю, не сходив з обличчя Таеля.
“Він чекає нещадної розправи за кожну помилку, — здогадалася Чеді. — Очевидно, тут такий спосіб спілкування з людьми”.
Незважаючи на всі труднощі й перешкоди, показ фільмів відбувся через шістнадцять днів.
У спекотній улоговині, де стебла напівсухої трави, що коливалися вітром, були чи не єдиними ознаками життя, виник такий близький, приголомшливо схожий на Землю світ.
Гріф Ріфт і Олла Дез скористалися вигином захисного поля як внутрішньою поверхнею екрана і, змінюючи кривизну, утворили під кручею пагорба велику сцену.
Для мешканців планети Ян-Ях усе тут було незвичайним: і плавання потайки на низьких надувних плотах по темному морю, і раптова поява світних знаків на гоніометрі від невидимого ультрафіолетового маяка, і висадка під прибережними кущами, й’підйом угору з орієнтиром на розмиту сяючу пляму якогось зоряного скупчення, і пошуки двох невисоких дерев, між якими пролягав вхід у заборонену тепер для всіх інших улоговину, і незвичайне розсіяне й похмуре світло, що виходило нізвідки і осявало дно улоговини з борознами вимоїн, між якими сідали схвильовані відвідувачі. Це настільки відрізнялося від монотонного життя Ян-Ях з її до отупіння одноманітною роботою і примітивними розвагами, що створювало незвичну атмосферу нервового піднесення.
Зненацька з непроникної пітьми захисного поля виникло зображення круглої зали зорельота, де шестеро землян вітали гостей їхньою рідною мовою. Спочатку всі прибульці далекого світу здавалися тормансіанам красивими, але дуже схожими. Чоловіки — високі, з мужніми виразними обличчями, серйозні до суворості. Жінки — з вишукано правильними дрібними рисами, ідеально прямими носами, твердими підборіддями, губаті й дужі. Лише коли око звикало до цих загальних особливостей, мешканці Ян-Ях помічали індивідуальну різноманітність землян.
Хто-небудь із зорелітників, найчастіше Олла Дез, коротко пояснював тему стереофільму, і зореліт зникав.
Перед тормансіанами хлюпалося неймовірно прозоре море з синьою водою. Чисті пляжі чорного, рожевого і червоного піску вабили поєднатися з сонцем і морем. Проте мальовничі береги були майже безлюдні на відміну від зручних для купання місць на Тормансі, вщерть заповнених людьми. Час від часу сюди приходили люди, плавали, пірнали й потім швидко зникали, роз’їжджаючись у відкритих вагонах маленьких поїздів, що снували вздовж узбережжя.
Вражала жителів Ян-Ях гігантська Спіральна Дорога: зняте впритул наближення величезного поїзда навіювало незвичній людині первісний страх.
Тропічні сади, що розкинулись на неозорих просторах, і такі ж безмежні поля казкової пшениці з колоссям, завбільшки з кукурудзяний качан, так різко контрастували з убогими чагарниками й бобовими ланами Торманса, що Гріф Ріфт вирішив більше не показувати щедроти рідної планети, аби не ранити гостей.
Автоматичні заводи штучного м’яса, молока, масла, рослинного жовтка, ікри та цукру ніби не мали ніякого відношення до полів, плодових садів і черід домашніх тварин. Плоскі, прозорі чаші уловлювачів радіації для виробництва білка складали лише невелику частину величезних підземних споруд, в яких при постійній температурі циркулювали потоки амінокислот. Широкі вежі цукрових заводів таємниче, приглушено шуміли, мов луна далекої громовиці. Ця колосальна кількість повітря всмоктувалась у їх приймачі, осаджуючи зайву вуглекислоту, що нагромадилася за тисячі років недбалого господарювання. Найкрасивішими були сніжно-білі колонади фабрик синтетичного жовтка, які виблискували на кедрових узліссях. Тільки побачивши технічний розмах харчового виробництва, тормансіани зрозуміли, чому на Землі мало молочної худоби — корів і антилоп-кан — і зовсім нема забійної, нема птахофабрик і рибних заводів.
— Коли відпала необхідність забивати для їжі, тоді людство здійснило останній крок від необхідності до істинно людської свободи. Цього не можна було зробити доти, доки ми не навчились із рослинних білків створювати тваринні. Замість корів — фабрика штучного молока і м’яса, — пояснював Гріф Ріфт.
— Чому ж у нас немає цього досі? — звично запитували тормансіани.
— Ваша біологія, очевидно, займалася чимось іншим або була неповноцінною, витісненою іншими науками, менш важливими для процвітання людини. Становище, відоме і в земній історії…
— І ви дійшли висновку, що не можна досягти справді високої культури, забиваючи тварин для їжі?
— Так!
— Але ж тварини потрібні й для наукових дослідів?
— Ні! Шукайте обхідний шлях, але уникайте тортур. Світ надзвичайно складний, і ви неодмінно знайдете багато інших шляхів до розкриття істини.
Лікарі й біологи планети Ян-Ях недовірливо переглядалися. Але знову й знову виникали перед ними красиві, як храми, наукові інститути, багатокілометрові підземні лабіринти пам’ятних машин — сховищ всепланетної інформації. Збувалися слова стародавнього поета, який зичив людині бути “простою, як вітер, невичерпною, як море, і насиченою пам’яттю, як Земля”. Тепер уся планета руками своїх мудрих дітей насичувалася пам’яттю не лише свого життя, а й тисяч інших населених світів Великого Кільця.
Багато інженерних споруд входили глибоко в землю. Замість виснажених у давні епохи копалень працювали самозбагачувальні гідротерми, зв’язані з підкорковими течіями в мантії на ділянках виділення ювенільних вод. Ці ж гідротермальні висхідні потоки на поверхні використовувалися в енергетичних і обігрівальних установках.
Мабуть, найдивовижніше для тормансіан було загальне поширення різних видів мистецтв. Практично кожна людина володіла якимось із видів, змінюючи його в різні періоди життя. Простота в користуванні інформацією поєднувалася з можливістю оглядати будь-які картини, скульптури, добувати електронні записи будь-якого музичного твору, будь-якої книжки. Незліченна кількість Будинків Астрографи, Книги, Музики, Танцю, які, по суті, являли собою палаци, де всі відвідувачі в спокої і зручності могли насолоджуватися видовищем космосу, його населених планет і всього невичерпного багатства людської творчості за тисячі літ документованої історії. Воістину неймовірне число творів мистецтва було створено за два тисячоліття, що минули з часів ЕСВ — Ери Світового Воззє’днання!
Тормансіани бачили школи із здоровими й веселими дітьми, пишні свята, на яких усі здавалися однаково молоді й повні снаги. Суспільне виховання не здивувало жителів Ян-Ях. Найбільш вражаючою видалась відсутність будь-яких охоронців чи наділених особливою владою людей, що відмежувались од світу в палацах і садах, які охоронялись. У жодному з тисяч мелькаючих перед тормансіанами облич не змигнула й тінь страху чи замкнутого егоїстичного побоювання, хоча настороженість і тривога нерідко читалися на лицях лікарів-вихователів, спортивних інструкторів. Глядачів вражала відсутність у містах Землі шуму, голосної музики й розмови, не чути було машин, які гуркотіли й диміли, вражали вулиці й провулки, схожі на тихі алеї, де ніхто не смів тривожити іншу людину. Музика, спів, танці, веселощі, навіть пустотливі до нестями ігри на землі, на воді і в повітрі дозволялися в спеціально призначених для цього місцях.
