Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации TXT) 📗
Вірші на похорон Сагайдачного.
Невеличка книжечка, формату зошита (малого кварто), дуже рідка 1, затитулована: ВЂршЂ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, гетмана войска єго кор. милости Запорозкого. Зложеньш през инока Касіана Саковича, ректора школ кієвских в БрацтвЂ. Мовленыи от єго спудеов на погребЂ того цного рьщера в КієвЂ, в недЂлю проводную року божого тысяча шестьсот двадцать второго", зісталась нам єдиним літературним витвором Братської школи передмогилянської доби.
1 Один примірник, дефектний, у Ленінградській публічній бібл., другий — повний у Московській (б.Румянцевській) публ. бібл. ім. Леніна. В цілості книжечка передрукована в додатках до "Исторії Київ. академії" Голубєва, перед цим вірші — в "Кіевлянине" за 1850 р. Максимовича і недавно — в "Матеріалах до іст. книж. справи на Україні".
Але, крім цього пам’яткового значення, має визначний інтерес як літературний твір і відбиття ідеології братських кругів свого часу. На 48 сторінках (восьми зшитках по 8 сторінок) вона містить згадані вірші — панегірик Сагайдачному і всьому Війську Запорізькому (40 сторінок), і в додатку два прозові взірці похоронних промов (вищезгадані 8 сторінок). Три дерев’яні гравюри — герб Війська Запорізького, портрет Сагайдачного на коні й малюнок морської баталії козаків з турками під Кафою — унікати в нашій старій графіці, прикрашують цю єдину в своєму роді книжечку. Місце видання не позначене, але, очевидно, це друк лаврський, маніфестація тісного зв’язку братства з його печерською митрополією й його протектором — Запорізьким Військом, якому ця книжка присвячена. З цих різних сторін вона вимагає нашої пильної уваги, власне її перша віршова частина.
Вона складається з 23 окремих віршів, зложених тим самим 13-тискладовим силабічним віршем з цезурою після сьомого складу, що звичайно годиться з закінченням слова (не розриває його).
Насамперед короткий віршик "На герб сильного єг. кр. мл. Війська Запорозького" (намальовано тут же козака з мушкетом), в тім же роді, як ми бачили по різних інших лаврських виданнях:
Кгды мензства Запорозцов / кролеве дознали,
Теды за герб такого / им рыцера дали,
Который ото готов / ойчизнЂ служити,
За вольность єи и свой живот положити.
И як треба землею / албо тыж водою,
Вшеляко он способный / и прудкій до бою.
Потім "передмова" (що може означати не так передмову в нашому розумінні, як властиво промову, як це слово й уживається) — "зацне силному войску єго кор. милости Запорозкому: ласки божоє, доброго здоровя и щасливого над неприятелми отчизны звитязтва з несмертельной славы набыванєм автор, от в Троици єдиного Бога зычит". Це дуже інтересна похвала і апологія козацької свободи, в духу козацьких домагань признання за ними шляхетських прав, з огляду на їх військову службу і оборону краю 1, короткий і виразистий панегірик козацьким заслугам для Речі Посполитої і осторога від тих різних проектів на скасування козацтва, що тоді обертались між польською шляхтою і дебатувалися на соймах. Це таким чином чисто політичний памфлет в інтересах козацтва, що місцями говорить буквально словами "Протестації" київської ієрархії, виданої одночасно 2.
ВЂрность поданных против / пану то справуєт,
Же им што найболшого / єсть в людєх даруєт.
Найболшую реч межи, всЂми сужу волность,
Которой в стосованю уступаєт годность 3.
1 Див. вище, с. 17.
2 Див. нижче, с. 210.
3 Гідність — в розумінню почесного соціального становища, уряду: свобода вища від якого-будь становища.
Того ми посвЂдчити могуть всЂ створеня,
Которыи з натуры прагнуть свобоженя.
Золотая волность: так єи называють;
Доступити єи всЂ пилне ся старають.
Леч она не каждому может быти дана,
Толко тым што боронять ойчизны, и пана.
Мензством єи рыцерЂ в войнах доступують,
Не грошми, але крвю ся єи докупують.
Войско Запорозкоє волности набыло
Тым, же вЂрне ойчизнЂ и кролюм служило.
Кройники о их мензст†старыє писали,
Як они неприятелей ойчистых бивали:
Морем, сухом, частокроть пЂшо, и тыж конно,
Хотяй ся неприятель их убирал збройно.
Пламя то єсть з насЂня оного Іафета,
Который з Симом покрыл отчіє секрета.
За Олекга, росского / монархи, плывали
В чолнах по мору и на / Царъград штурмовали.
Их то продки з росским ся / монархою крестили
Владимером: и в вЂрЂ / той статечне жили.
При которой и они / так стоять статечне,
Же за ню умирати / готови конечне.
Бывали межи войском / тым князЂ и паны,
С которых выходили / добрыи гетманы.
Яким и тот их гетман, Петр Конашевич, был,
Который справ рыцерских / дЂлностю всюды слыл.
О войску Запорозком / кождый может знати,
Як оно ойчизнЂ єсть по / требно, уважати 1.
1 14-складові вірші.
Украина тым войском въцале заставаєт,
А где Запорозцов нЂт, Татарин впадаєт.
СвЂдками того суть (ох!) мЂста Подолскіи
И краи Подгорскіи, / аж тыж и Белзскіє,
Где много поганин кръве / христіянской розлял,
А живо позосталых / тых в неволю забрал.
Козак, нЂ маючи нЂ зброй, нЂ шишака,
Стигает татар, бы могл / допасти лошака
Чинить здровю своєму / часто одваженя,
Бы толко неволник могл / мЂть высвобоженя
Прото, которыи бы / хтЂли вотовати,
Жебы их знести албо / Туркови выдати,
Теды певне в туюж бы як овцЂ, сЂть впали,
Кгды бы своих сторожов псов волком выдали.
Они ойчизнЂ нашой / суть обороною,
От татар поган ых и турков заслоною.
В другій половині автор звертається до козацького війська і нового гетьмана Олифера Голуба, виконавця волі покійного Сагайдачного, аби далі додержували тих прикмет, які тільки що дістали від нього такі високі похвали:
Але юж до вас мову / мою обертаю,
Зацноє рыцерство: всЂх / вас напоминаю:
Абысте в вЂрЂ своєй / святой моцно тръвали:
И вЂрность кролю пану / в 1 всем заховали.
За которую волность / вам єсть дарована,
Же проч самого кроля / не маєте пана,
От вшеляких податков / и судов волными
Єстесте. Заслугами / своими годными.
Тую волность за клейнот / дорогій ховайте,
Заслугами своими / єще причинаяйте.
И ты днешній гетмане, зацный ОлефЂру,
Щасливе справуй войском / тым а ховай вЂру
Богу и народови тыж христіанскому, —
Чим будеш завше страшный племеню поганскому 2.
1 Очевидно, треба читати як во.
2 14-складовий вірш.
И c тым рыцерством славы / доброи набывай,
А мене в ласце своєй зо всЂм войском ховай.
Которому книжечку / тую офЂрую
И под именем всего / войска в друк дарую.
И што ся тут на славу / гетмана писало
Петра Конашевича, / на вас ся стягало!
Кгдыж Гетман не сам през ся, / леч войском єсть славный,
А войско тыж гетманом / довод то єст(ь) явный.
Гетман без войска штож єст(ь) / войско тыж без него?
Згола нЂчого не єсть / єдин без другого.
Реч кончати, творцу вас / Богу, полецаю,
Щасливого звитязтва / завше вам жадаю.
Підписано: "Вашим милостям, моим велце ласкавым паном и добродЂом, всему рыцерству єго кр. мл. Запорозкому. Унижоный и зычливый слуга и молитвенник многогрЂшный инок Касіан Сакович, ректор школ Кіїовских, сл(уга) б(ожий)".
По цім ідуть характеристики покійного гетьмана і його портрет. Перший спудей (Стефан Почаський) описує високі прикмети небіжчика, підносить особливо його заслуги в визволенні невільників-християн з поганських рук і при тім висловлює небезінтересну гадку, яка війна дозволена — оборонна, та, що боронить покривджених:
Єсть для чого гайныи / слезы выливати,
Сердцы, усты, и шатми / жаль свой освЂдчати:
Бо ото смерть горкая невчесне порвала
Славного1 рыцера, с котрого похвала
