Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗

⁷) Наведу в ориґіналі сі українські фрази Кравченка, як їх подає копія листу Мясковского — Осол. 225 л. 320: Milostiwy pane hetmane! Pan hetman nasz waszey milosty klaniaet se y o zdrowiu pytaiet. Takze y wam wsiomu rycerstwu. — Dywuiet se pan hetman dobrodij nasz czom wasza milost woysko zabral? poniewasz z obiema narodami wieczny mir y dostatoczny pokoy iest postanowiony, y z zadney strony niemasz nic niebespieczneho.

Се інтересно, як тут говориться про трактат Польщі “з обома народами'' — Татарським і Українським, що тепер посилають до Потоцкого своїх послів. Потоцкий також трактує Зборівський договір, як трактат міжнароднього характера.

⁸) Insza bylo persze, koli naszey storozy ne bylo. Ale koli teper mir, ne treba se niczoho obawlaty. Horla nasze w tym, ze niczoho ladaczeho ne hadaiet nasz pan hetman.

⁹) Аі, milostywy раnе, nе kazal іm р. hetman utykaty, у iesli ktoroho vbito, to pewno nе kozaki, ot muzyki swoiwoli”.

¹⁰) Як мягко в порівнянню з листом з серпня!

¹¹) Ся фраза польська.

¹²) Posel wdy perekopskiego tebe pozdrawlaiet.

¹³) Ta y teper, mylostywe pane, nasza zemla — ich zemla, wsi oni to kolo Czehrynia, to kolo Czarnoho Lisa koczuiut.

¹⁴) Осол. 225 л. 320. Лист кінчається міркуваннями про число Татар, як їх подавав Федор Литка, полковник чечельницький і посол також; про знищення Волощини і про шляхту в козацькім війську. — Szlachty miedzy kozakami dosc: р. Zaleski Mikolay, p. Baybuza mlody, р. Komorowski mlodszy, р. Iedrzey Dzik, р. Stefan Zaradny y inni.

¹⁵) Акты Ю.З.Р. VIII c. 326.

¹⁶) Transsylvania c. 112.

¹⁷) Лист Каліньского одного з ротмистрів — Осол. 225 л. 321. Коротше в иншім листі (тамже л. 321 об.): “Хмель стоїть далі, чекаючи розпущення польського війська; прислав до й. м. п. краківського, аби військо розпустив, а й. м. п. краківський вимагає від нього, аби звільнив воєводство Браславське й инші для гіберни (зимового прожитку) жовнірам; чи згодиться на се — не знати”. І в тім же листі такі характеристичні ілюстрації тодішньої трівоги: “Господар волоський окупивсь, а до мультанського по такий же (окуп) післав Хмель — і до Москви: Bo iak mi, (kolotyty?) powiada, nic nie dadza, to budu nimi caloiu zimu iak wilk owcami kolo wsi. Omnium horarum homo, slowa w nim prawdziwego niemasz. Tysiac slow, a kazde inaeze. Zaden pulkownik nic nie wie, co mysli, tylko sam Wyhowski. Dla Boga niech wierza, co sie z nami dzieie, niech Tomaszami (невірними) nie beda. Niemasz dawnych Polakow. Ukraina stracona. Nulla fides pietasque u Chmiela.

Вісти зі Львова з кінця вересня (у Ґолінського с. 356, докінченнє поданого вище, c. 85): “Вертаючи з козаками назад Хмельницький боявся, щоб п. гетьман коронний не привитав його на переправі. Прислав до п. гетьмана — по що він так довго тримає військо, чому не розпустить? Й. м. п. гетьман відписав, що чекає наказу королівського, а йому нічого злого не мислить, може його не боятись, бо хоче мешкати в спокою і згоді. І так Хмельницький переправився з козацьким військом і з 6000 тисячами Татар, що при нім лишилися, і став обозом під Орининим (!), а Нечай осібно стоїть з своїми хлопами, повний день їзди від обозу коронного, має військо — черни 80 тисяч”.

Тамже трохи далі — вісти від Лукаша Мясковского, судії подільського (15 жовтня, мабуть дата одержання в Кракові): “Хмельницький знову, вдруге війшов до Волощини, щоб її спустошити. Почувши, що господар хоче йому відомстити за зневагу і спустошеннє краю його, — випередив його Хмельницький, і господар мусів викупитися кількома сотнями тисяч твердих талярів. Полковник Нечай має в зборі кількадесять тисяч хлопів. Бог зна, чи не буде знову війна з козаками й Татарами, зимою або на весну” (с. 358).

¹⁸) Реляція “войського галицкого” в Ос. 2346 с. 69 називає їх: pan Lowczycki y drugi р. Tryca, инший лист одного Ловчицкого (с. 70), дописка при листі Хмельницького там же, с. 75 — kopia listu od Chmielnickiego do imp krakowskiego — przez р. Lowczyckiego.

¹⁹) Маємо оден такий універсал, адресований до людности Київського воєводства, вписаний до житомирських городских книг; очевидно, були вони розіслані по всіх воєводствах і на ріжні адреси — Арх. ЮЗР III. IV 51-8.

²⁰) Poslowie woloscy przy naszych poslach prosili go o to, aby byl pod Kamieniec do nas poszedl, zeby sie ludzie z nas nie smieli. Ochote dla nich yczyniwszy gdy ich wyprowadzal, kazal byl woysku obracac ku Kamiencu. Skoro odiechali, tedy przes zdrowie krola y imp. krakowskiego y wszystkich senatorow pill, puki inu trunku stawalo, y dobrze poslow naszych odprawil, powiadaiac to, aby рр. wszyscy do swych maietnosci na Ukrainy ludzi nie trwozliwych przysylali, nie takich iako pierszy: nie wiedzac nic — iako on powiada — povciekali. І до сього вище наведена увага автора, що в Ніжині вибито 40 чоловіка Потоцкого (Ос. 2346 с. 70, лист войського галицького).

²¹) В скороченій і доволі несправній копії знайшовся він в збірнику Ос. 2316 с. 75, наведу його для зрозумілости в перекладі.

“Хоч через положеннє обозу і збір війська коронного військо Запорозьке було занепокоєне (в копії Lubo przes polozenie obozu y sciagnienia woyska i. k. m. koronnego woyska i. k. m. Zaporozkie pokoiem vpewnione zostawalo). Одначе король, пан наш милостивий, нераз своїми листами запевняв нас в спокою і наказував нам бути на поготові для сповнення його святого замислу. Про се ж і п. воєвода київський широко нас повідомив і волю королівську викладав. І ми теж сього бажаємо з усієї сили, аби обопільні сили (українські й польські) звернені були на неприятеля нашої вітчини Тому унижено дякуємо вашій мил., що нас запевняєш в безпечности згідно з договором. Військо наше теж затримане в порядку і не буде з нашої сторони ніякої оказії (до конфлікту). А які б знаходили ся в тих краях спеціяльно “опришки”, — в. мил. з своєї, а ми з нашої сторони веліли таких громити. От і в присутности послів в. мил. деяких убійників скарано горлом, а инших веліли ми ловити — їм також нагорода буде.

“Також се в. м. даємо знати, що ми виправили послів до Мунтян і Угорщини в справі взятих намірів й корол. мил. З чим вони, Біг дасть, повернуть, не залишу дати знати в. милости, а в. м. просимо в усім з нами порозуміватись, як нам найкраще послужити й. кор. мил. А тепер зволь в. мил. роспустити коронне військо, хай відпочине, поки прийде оказія. В дальших річах поручили ми вашим послам устно оповісти ширше. В Ямполю 28 септембра (рік 1650 дописано пізнішим чорнилом).

²²) List tez 3 octobr. przyszedl do imci р. krakowskiego, aby nie bronil dо Multan i do Wegier isc na woyne: ztamtad powrociwszy sie z victoria prosi aby iuz kozakow 10.000 (очев. сто тисяч) w regestrze zostawalo (Ос. 2286 л. 112). Можливо, що се в дійсности той лист, що привіз Ловчицкий — його приїзд стоїть тут під попереднім днем.

²³) Уривок листу з обозу 6 жовтня в збірці Осол. N 2346 ст. 70. Pod ten czas wlasnie przyiechal kozak do obozu naszego od р. woiewody kiiowskiego z kopiia lista iednego, ktory przed tym byl pisany od k. i. m. do Cumielnickiego. W tym liscie iest wola i. k. m. zeby kozacy chodzili na Czarne Morze, do Woloch wpadli i tam niemale poczynili szkody chcac Turkow irritare. Iest tesz y druga kopiia listu tegosz pana woiewody, pisanego do Chmielnickiego, w ktorym dziwnie pieknie persuaduie woysku Zaporoskiemu do dania okazyi, piszac miedzi inszemi haec formalia: Dopiero wszystka Europa powie, zes od Boga iest dany, kiedy okazyia bedziesz do wybawienia krwi krzestianskiey z niewoli poganskiey. Te listy kiedy czytano, iako i. m. р. hetman tak y inszi wszyscy takowym rzeczom dziwowali sie. Підчеркнуті слова про волоський похід мабуть треба вважати виразом обозових розмов і здогадів, що й волоський похід належить уважати способом зачіпки Турків, подиктованим королівськими плянами.

²⁴) “Посол волоського господаря 3 октобра приїхав до і. м. п. краківського, ще не знаємо про що, але так міркуємо, що просить помочи на Хмельницького. 3 октобра прийшов також лист (не сказано від кого, але очевидно, що від Хмельницького) — аби не боронив іти війною на Мультанн й Угорщину; вернувшися звідти з побідою просить, щоб козаків в реєстрі було вже 10 тис. (див. вище). Тільки він попросту дуже боїться зими, — щоб йому дали спокій. Бо й між ними колотнеча: Нечай, полковник козацький посварився з Ордою за здобичу, не знати, що далі буде”. (Ос. 2286 л. 112, початок я дав вище, прим. 1).