Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Потоцкий по сім написав нового, ще приязнішого листа до Хмельницького і вислав його на руки Кисіля, як посередника (а властиво — в очах противників спільника козацьких лукавств), і занявся ліквідацією свого обозу. Зробив перегляд війська і розіслав його по воєводствах: Подільському, Руському, Белзькому й Волинському — не зачіпаючи Браславського, щоб не дражнити козаків 31) — tempori serviendo, рахуючися з обставинами, як каже Мясковский: забезпечуючи спокій на майбутній час, і заразом де можна — перетинаючи нитки козацької політики — як се особливо яскраво показалося на волоських плянах Хмельницького.
Почуття гніва й роздражнення, що йому прийшлося стиснути в собі супроти видимої небезпеки, Потоцкий вилив в цікавім листі на соймик свого воєводства, писанім власне в сім моменті ліквідації подільського обозу — виймаю з нього дещо, покорочуючи деякі попсовані копіїстом місця й зайву фразеольоґію:
Одержавши в неволі відомість, що за ласкою божою висока фортуна й. к. м. розігнала криваву тучу заїлости поганської і хлопської ребелії і принесла Річипосполитій нашій пожадану погоду милого спокою, — я насамперед подякував найвищому маєстатові за його невимовні добродійства, і тішачися з такого щастя нашої вітчини, сподивався привітати її цілком заспокоєну і спокійно відібрати свій реґімент. Але коли приходячи до вітчини бачу, що та згода має тільки імя згоди, а в дійсности тріває дальша незгода, з великою шкодою для Річи-посполитої й уймою гідности маєстату й. к. м., — моя радість обертається в гіркий смуток і я з жалем мушу бачити, що вітчина наша далека від сповнення своїх бажань, і праці й. к. м. коло заключення миру не мають відповідного наслідку.
Пактами зборівськими застерігла собі Рп-та, що обивателям воєводств Київського, Браславського і Чернигівського забрані у них маєтности мають бути повернені у володіннє. Але й досі сей пункт не сповнений. Як давніше, Хмельницький маєтків не вернув, тримає їх, і хто тільки хотів знову перейняти свою маєтність і туди для того поїхав, всіх знищила злоба хлопська! Дісталося й мені з того вару пива — бо крім того що не отримую 150 тисяч 32) інтрати, — слуг моїх, туди висланих, щоб перейняти ті маєтности, двадцятьох тирансько вбито! Отже тамошні обивателі побачивши, як там бушує несамовитість хлопська, і не насміляються вертатися до домів своїх. Воліють терпіти тяжке вигнаннє і жебраючи помочи підтримувати своє життє, ніж віддаватися в зрадницькі руки своїх підданих, відзискуючи свою власність, і йти на неминучу загибіль свого життя від їх лютости 33).
Так панує собі Хмельницький, як пан і спільник Корони, маючи на рік більш як 5 міліонів інтрати 34). Провадить зносини з заграничними володарями без відому й. кор. м. Посольства від них приймає, свої навзаєм до них посилає, розпалюючи їх і підбиваючи на війну з Річп. Післав до Отоманської Порти, оддаючи їй підданство, згодився на харч — що цісар мило прийняв: дуже ласково послів приймав і допустив до поцілування краю шати своєї, обдарував, а самому Хмельницькому післав корогву на адміністрацію завойованих воєводств. З мультянським господарем, що має 30 тисяч війська під зброєю, і з Ракоцієм уложив союз. Волоського господаря наступивши війною примусив на воєнний союз против нас, і на те мусів дати запись, а доньку свою за сина його змушений був приобіцяти.
В якій же небезпеці пробуває наша Республіка, і чи може ся згода зватися згодою, — віддаю глибокому осудові в. м. Я бачучи те все не можу сказати, щоб ми її мали! Навпаки, з сумління і з обовязку уряду свого остерігаю в. м., аби сьтс подумали про забезпеченнє вітчини і вільностей своїх, котрі предки наші здобули не жалуючи крови своєї. Бо той зрадник взяв то собі за завданнє — шляхту викорінити, весь лад Республіки нашої перевернути і на королівськім престолі иншого пана посадити. Тому треба щоб в. м. ухвалили такі сили, які б відповідні були на відпертє такої небезпеки. А далі треба буде приложити старання, щоб розшити ті ліґи. Бо инакше впала б наша Республіка в велику небезпеку, і за нашою байдужістю і безрадністю щоб не попасти нам в останню біду і з великим жалем і сором бачити повний упадок Річипосполитої.
Я скільки можна працюю коло розірвання сих звязків. Післав до хана, доказуючи йому, що Хмельницький не дотримує нам зборівських пактів, поставлених його (хана) заходом, і маєтностей наших не повертає. Веду його до того, щоб відступив від союзу з ними (козаками). Від господаря волоського добився, що він готов підняти зброю против Хмельницького, з'єднатися з Татарами і в усім Рчп. помагати, з тою одначе умовою щоб король його прийняв під свою протекцію і щоб ми йому дали індіґенат 35).
Примітки
1) Див. зміст його розмов з конфідентом Потоцкого в листі Потоцкого з 22 жовтня — Жерела XII с. 140 = Міхалов. 576.
2) Див. реляцію Любєнєцкого з 17 листопаду — Transsylvania c. 115.
3) Єсть того відгомін у Ґоліньского: “Післали Татари і Хмельницький своїх послів до господаря мультанського і до Ракоція, щоб їм дань післали, коли хочуть мати спокій вони і їх піддані, а коли не дадуть — обіцяють їх в короткім часі навідати”, с. 357.
4) Monumenta Hungariae dipl. XXIII с. 39.
5) Реляція Петра Протасьева, що пустився з Київа, з Київським полком, шукати гетьмана в Волощині: “сентября 8 дня нинішнього 159 року перейшли ми з Могилева Дністер ріку на Волоську землю, і того ж дня прислано від гетьмана Б. Хм. універсали до київського полковника — велено йому вернутись до Київа, а до себе йти в Волоську землю гетьман йому не велів. І київський полковник з усім своїм полком з-за Дністра перевезлися назад з волоської землі на польську сторону” — Акты Ю.З.Р. III с. 433.
6) Збираю хронольоґічні вказівки з сих днів:
8 (18) вересня під Могилевим отриманий наказ гетьмана — спинитися в поході на Молдаву (реляція Протасьева як вище).
Трохи перед тим, 16 або 17 мусіли приїхати післанці Потоцкого Ловчицкий і Трица і було виправлене від гетьмана з над Пруту посольство Кравченка до Потоцкого, що приїхало під Камінець 22 (реляція Мясковского нижче с. 101).
Мабуть другого дня воно виїхало назад і мусіло бути у гетьмана коло 25-26: се час евакуації Волощини.
28 септембра датований лист гетьмана до Потоцкого переданий через Ловчицкого (нижче с: 104).
Того дня авдієнція у гетьмана московським післанцям: Протасьеву і Богданову.
20 (30) — дата універсалу на своєвільників — в Ямполі.
2 жовтня приїхали до польського табору Ловчицкий з товаришами, з листом гетьмана — львівські новини, Ос. 2286 л. 112.
Того дня гетьман, за відомостями Потоцкого, в'їздив до Браслава, — Осол. 225 л. 322 (з реляції Потоцкого, отриманої в Варшаві перед 20 жовтня).
3 жовтня (23 вересня с. с.) гетьман приймав в Браславі обідом московських післанців і їх провідника Єрмолича - посол звідомленнє Протасьева і Богданова — нижче.
Того дня, 3 жовтня, приїхало до Потоцкого посольство волоського господаря — порозумітися що до дальшої політики супроти Хмельницького — львівські новини 22 жовтня, Осол. 2286 л. 112.
Того ж дня Потоцкий ніби то отримав листа від Хмельницького — там-же, але не ясно, чи се справді окремий лист, чи той же що привіз Ловчіцкий (див. нижче).
Десь 4-5 жовтня Потоцкий вислав до Хмельницького Загоровського з дарунком і листом — лист Мясковского з 30 жовтня, нижче.
Правдоподібно тоді ж Хмельницький виправив Васька хорунжого з татарським аґою, що приїхали до Потоцкого 12 жовтня (лист камінецького ректора).
7 жовтня Потоцкий післав Яскульського на звіди до Лупула.
12 посольство Хмельницького і хана у Потоцкого.
18 люстрація і роспуск польського війська (тамже).
Єсть слід в тім часі, в першій половині жовтня н. с., висилки Грека Івана Петровича Тафларія (що повернув з Москви підчас молдавського походу) з вістями до царя: в стовбцях Малор. приказа № 5818/7 єсть брульон грамоти від царя до гетьмана, післаної з Тафларієм, сам собою беззмістовий, але інтересний як вказівка на сю пересилку.
