Повії теж виходять заміж - Кононенко Евгения (е книги txt) 📗
Він зрозумів, наскільки серйозно молода жінка поставилась до того, що від неї вимагалося.
- Давайте, я відвезу вас. – Він подав їй синього плаща, вони спустилися вниз і сіли в його авто. У лискучій чорноті навкруги попливли вікна і ліхтарі.
- Коли дуже втомлююся після роботи, люблю їздити містом без певної мети.
Вони поїхали по Артема, потім по Соляній, а потім по Глибочицькій. Праворуч темніла гора Хоpив, ліворуч блимали вогники Щекавиці. Вона дивилась, широко розкривши очі, на знайомі місця, які з вікон машини виглядали зовсім по-іншому і думала, що вперше за багато років може не нервувати, що треба додому. На Подолі в'їхали у вузеньку вуличку і зупинились біля віконець із ґратками.
- Тут непогано готують каву, цікаво, чи ще відчинено?
В кав'ярні гучно сміялися молоді хлопці й дівчата. То було чуже незнайоме життя, його божевільний вир.
– Як ваше ім'я? – ніжно запитав він.
- Ганна.
- Дуже добре, що вас так звуть. Донна Анна. То ім'я жінки, якої так і не мав Дон Жуан.
- Боявся командора…
- Ну, по-перше, Дон Жуан нічого в світі не боявся, а подруге, по-друге ваш чоловік – не командор.
Після кав'ярні вони їхали по набережній. Чорнів Дніпро, пливли убогі кам'яниці Набережної Хрещатик. Зеленович розповідав пригоди, що відбувалися в тих подвір'ях давнодавно, ще коли він студентом працював на швидкій допомозі.
Чоpне місто пливло рікою життя і несло в божевільну далечінь. Ось і їхня сонна Куpенівка, і їхній темний будинок.
- Ну от, в моїй машині довго житимуть ваші парфуми, Анно. Прощавайте. Все буде чудово. А вам я хочу дати одну невеличку пораду. Ніколи, навіть у смертну годину, якщо, не дай Боже, помиратимете раніше за свого чоловіка, не зізнавайтесь, що між нами, як кажуть обивателі, нічого не було. Він того не вартий.
