Повії теж виходять заміж - Кононенко Евгения (е книги txt) 📗
- Чому двозначні? – він тільки зараз збагнув дешеву пікантність сказаного.
- Оселедець – то неодмінний елемент. Який слов'янський святковий стіл без оселедця? Оселедець вимагає буряків, твої брати вимагають олів'є… – здається, дружину знову зациклило, як у пошуку виходу зі світових криз.
- Ну то подай оселедця під «шубою», на великім прямокутнім тарелі, згори поклади яйця…
- Ну от! Спрацьовує ж у тебе макітра, коли захоче!
Геніально! Він мимоволі запишався від похвали дружини:
- У мене все-таки сорок дев'ять наукових праць!
- Міг би написати й п'ятдесяту, ювілейну! Але ідея «шуби» може бути зарахована як постдокторат!..
Він і не уявляв, що застільна проблема розв'яжеться так легко. Ідея столу остаточно сформувалася. Попереду – її ґрандіозне втілення. Не за горами той серпневий день, дата, до якої вони йшли двадцять п'ять років. Дата-підсумок, датавінець.
А він подумав, що невдовзі по тому, в один із перших, ще теплих вересневих днів, буде ще одна дата – туманна, прозора, непевна, як останнє вересневе тепло. Полетять фіранки від синього протягу, милі губи дмухнуть на тоненькі свічки, зупиниться серце, у вікно залетить пір'їна нетутешнього птаха. То буде двадцять років від дня, коли над холодним забутим подвір'ям на околиці міста пролетіла вереснева зірка і впала в криницю. Поїхав провести майже незнайому жінку додому, а повертався останнім трамваєм крізь чорний грізний ліс… Він і досі пам'ятає, як цілувалися в тому трамваї молоді хлопець і дівчина. Він не любив, коли цілуються на людях, але ті закохані в порожньому нічному трамваї були такі милі…
Де вони зараз? Вони були такі неприховано щасливі. А він відчував неймовірну трем і великий неспокій. А щастя відчулося згодом у цьому ж трамваї, коли знову їхав крізь ліс від жалюгідного дерев'яного будиночка у передмісті.
Спочатку те паралельне життя лякало і бентежило.
- Про що ти думаєш? – питала дружина, коли він подовгу вдивлявся в ніщо.
- Про те, чи додатна, чи від'ємна кривизна нашого простору, – відповідав він.
- Гадаєш, це важливо?
- Гадаю, що так… І от величезний стіл накрито на тридцять п'ять персон. У його центрі – таріль із оселедцем під «шубою». По ньому фаршированими яйцями, наче декоративною галькою по малиновій клумбі, викладено переконливе число «25». Двійка і п'ятірка. «Погано» і «відмінно». Нерозривне поєднання слабких і сильних сторін законного шлюбу. Це жарти друга сімейства бабія Михайла.
- Хіба у шлюбі, тим більше, якщо він протривав стільки років, бувають слабкі сторони?
– Бувають, – гне свою лінію Михайло, котрий прийшов на срібне весілля з однією зі своїх давніх підстаркуватих дружин, яку називає «Спогади про майбутнє». – Добре, бо регулярно годують. Погано, бо змушують виносити сміття.
Добре, бо під боком ґарантована жінка. Погано, бо вона весь час та сама.
- Ну, є такі жінки, які вміють бути весь час інакшими.
- Це мистецтво притаманне винятково жінкам без стаціонарного чоловіка, – веде далі експерт жіноцтва друг сім'ї Михайло. – Жінка, що глибоко інтегрувалася в законний шлюб, весь час інша хіба що в мистецтві кулінарії.
Наречена! – гукає він на кухню, – що у нас на гаряче?
На гаряче «ростбратен» – м'ясо по-німецьки, що готується не в каструлі і не на пательні, а на залізному листі в духовці.
Це має приголомшити всіх. Сутність домашнього святкового столу – в поєднанні новацій і традицій. Фаршировані яйця – данина традиції. «Ростбратен» – реалії нового часу.
- Це на відзнаку падіння Берлінської стіни? – запитують гості.
- Ні, це на відзнаку того, що всі ви сьогодні тут, у нас, – відповідає щаслива хазяйка. – Ну що, просимо до столу!
Столи вгинаються від наїдків. Вони з дружиною сідають під збільшеною фотокарткою двадцятип'ятирічної давності.
У стелю, лунко салютуючи, вистрілює корок з шампанського.
Після першого ж тосту починають азартно кричати «гірко».
Він цілує дружину в щічку.
- Ну-у-у-у!.. Отак після двадцяти п'яти? – обурюється стіл. Тоді вони встають і цілуються в губи. Гості із повними ротами гучно рахують до десяти, відпрацьовуючи шинку, «шубу» й олів'є. А він думає: як давно вони не цілувалися в губи, хоча, звичайно, Ерос у піжамі ще кружляє над їхнім шлюбним ліжком.
- Дайте мені щось з'їсти, бо я випив і не закусив, – нарешті вимовив «молодий». Дружина стурбовано накладає йому в тарілку усілякої всячини, а безпутний син Семеновських голосно питає:
- То це ви саме цього дня одружувалися?
– Так, – гордо відповідає дружина, – тоді це була п'ятниця, день весіль.
- Так що, ваш Сергій – семимісячний? – А «молодий», між іншим, пропонував дружині, враховуючи саме цю обставину, влаштувати срібне весілля в червні, та вона категорично відмовилася, бо в червні ще нема малосольних огірків.
Стіл обурений Семеновським-молодшим.
- Ото як ти так добре вмієш рахувати, то чому не йдеш працювати хоча б у магазин?
- Там значно складніші підрахунки, – не лізе в кишеню за словом нахабний дармоїд.
- Саме тому Сергій у неповні двадцять п'ять знає три іноземні мови і здобув ґранта, а ти – неук і нероба, – кричить синова дівчина, а нещасні Семеновські тяжко зітхають. Невже і справді річ у тому, що молодий Семеновський народився, коли минув повний календарний рік після одруження батьків?
Ні баламут Семеновський, ні бабій Михайло не в змозі зіпсувати свята. Навпаки, їхні розбещені репліки, які, з одного боку, суперечать духові і букві свята, з іншого боку, контрастно підкреслюють чистоту і моральну цілісність їхнього сімейства. Шампанське ллється рікою. Гості відводять душу, від пуза наїдаються олів'є, рожевою шинкою та жовтавою бужениною, які у важкі часи мають особливо божистий смак. Співають «Підманула, підвела» і «Гей, наливайте повнії чари». На гаряче й солодке ні в кого вже немає снаги. «Ростбратен» у півлітрових слоїках віддають для дітей Семеновських. «Наполеон» розділили між сусідкою Ларисою, яка невтішно й неприховано ридала, коли хтось підняв тост за красу подружньої вірності, і дружининою сестрою, дочка якої вже вийшла з лікарні після інциденту в барі, але прийти привітати тітоньку зі срібним весіллям ще, бідолашна, не змогла. Син пішов проводжати свою дівчину.
